Рівненщину відносять до областей другої хвилі за рівнем захворюваності на ВІЛ-СНІД. Проте кількість інфікованих у нас постійно збільшується. Лише за півроку — на 150 осіб. Нині офіційно зареєстровано понад 1200 Віл-інфікованих та майже 130 хворих на СНІД. Серед них — 13 дітей.
Євген Баборикін, заступник голови правління ВБО "Всеукраїнська мережа ЛЖВ": — У Рівненській області нині шість дітей, хворих на СНІД, та п'ять — ВІЛ-інфікованих. Є ще немовлята, статус яких поки що невизначений. Лише одна дитина ходить до школи, решта — дошкільного віку. Ми підтримуємо з ними зв'язок. Діти ходять до дитячих садків. Проте ніхто з оточення не знає, що вони хворі. І впевнився, що не розголошувати про хворобу — правильно. Якщо державні структури вже більш-менш нормально ставляться до хворих на ВІЛ-СНІД, то на побутовому рівні виникають постійні конфлікти. Сусіди, дізнавшись, що поруч живе ВІЛ-інфікований, припиняють з ним спілкуватися, забороняють це робити дітям. Людина потрапляє в ізоляцію. Нещодавно ми допомагали ВІЛ-інфікованій дівчинці з Острожчини. Коли дитині потрібно було йти у дитячий садок, батькам відмовили у цьому, посилаючись на те, що дівчинка хвора. Про хворобу, вочевидь, керівництву дитсадка сказала сама мати. Коли наші юристи приїхали в село, де живе родина, у сільській раді пообіцяли розібратися у ситуації. За три дні після нашого приїзду мати дитини відмовилася віддавати дитину у дитсадок. Я підозрюю, що з матір'ю "попрацювали" сільський голова та директор дитячого садка. Але ця відмова проблему не вирішить. Ми намагалися це пояснити мамі дівчинки. Незабаром дитині потрібно буде йти у школу і виникне така сама ситуація. Мама ж сподівається, що за кілька років ставлення до таких дітей зміниться. Проте щоб воно змінилося, потрібно пояснити, що хто такі ВІЛ-інфіковані і в яких випадках може відбутися зараження. Дехто у селі, куди ми приїздили, казав, наприклад, що діти кусаються і ВІЛ може таким шляхом передаватися. Лише з цього видно, що люди не поінформовані. При всіх районних соціальних службах нині діють правові центри підтримки ВІЛ-інфікованих. Нині зверталися до них ще небагато хворих, проте головне, що вони вже знають, куди йти, аби захистити свої права. ВІЛ-інфіковані часто сприймають зневажливе ставлення до себе як належне. Дехто з них не знає елементарних речей: наприклад, що їм держава так само гарантує право на освіту чи що за хворобу їх не мають права звільнити з посади. І досі критична ситуація у тюрмах, де хворих на СНІД не лікують. Ми розбиралися вже у деяких ситуаціях. Після нашого втручання в'язню рівненського СІЗО за два роки таки видали нарешті ліки і провели обстеження. Але ув'язнений звернувся до нас. Є ж багато таких, хто не знає, що десь можна отримати допомогу.
