Радіація, як явище, завжди була на Землі з моменту її появи — це «природна радіоактивність». Радіоактивні речовини, що містяться в гірських породах, у рослинності, харчових продуктах, атмосферному повітрі, яким ми дихаємо — це природний радіоактивний фон. Існує одиниця виміру радіації — це доза, одержувана людиною. У середньому по всій земній кулі ця доза становить 2,7 мілізіверта на рік.
Що таке радіація? Радіація, як явище, завжди була на Землі з моменту її появи — це «природна радіоактивність». Радіоактивні речовини, що містяться в гірських породах, у рослинності, харчових продуктах, атмосферному повітрі, яким ми дихаємо — це природний радіоактивний фон. Існує одиниця виміру радіації — це доза, одержувана людиною. У середньому по всій земній кулі ця доза становить 2,7 мілізіверта на рік. Крім природної, існує штучна радіоактивність, що була створена людиною в період створення ядерної зброї в США в 1944-1945 р., у Радянському Союзі, Англії, Франції і Китаї. Випробування ядерної зброї, що проводилися з 1945 до 1980 року, обумовили появу штучної радіоактивності по всій земній кулі. Таким чином, відбулося глобальне радіоактивне забруднення. На щастя для всього населення, рівень його не дуже високий. Іншим джерелом забруднення були саме повітряні ядерні вибухи, найпотужніші з яких проводилися в 1961-1962 рр. До кінця 1962 року вчені спрогнозували можливе забруднення: у випадку, якщо випробування будуть проводитися в такому ж темпі, то вже до кінця 60-х рр. рівень забруднення міг би досягти небезпечної межі. Під впливом цього фактора в серпні 1962 року в Москві було підписано договір «Про припинення ядерних випробувань в атмосфері, космосі і під водою». Збереглися тільки підземні випробування. Повітряні вибухи проводили тільки Китай і Франція, але їхня кількість була суттєво меншою, ніж у Радянському Союзі і США.
Як впливає радіація на людину? На сьогодні вчені володіють досить значною інформацією про вплив радіації на людину. Сам вплив залежить від рівня дози, яку одержує людина або живі організми. Існує смертельна доза — якщо людина одержить 500 рентгенів (5 зіверт), то з імовірністю 50% помре дуже швидко. Якщо доза понад 100 рентгенів, але менше 500, то люди одержать променеву хворобу — тяжке захворювання. Якщо доза менша 25 рентгенів — ніхто не помічав якихось серйозних відхилень у тих людей, котрі отримали таке опромінення. Також існують «ймовірні ефекти» — якщо група людей у 100 осіб одержала невеликі дози (2-5 рентгенів), то існує ймовірність, що в деякої кількості людей з’являться захворювання, такі як білокрів’я, рак і т.д. Але це не гарантовано. Є два види впливу: детермінований (який гарантує одержання ушкоджень організму) і випадковий. Для професіоналів у нашій країні встановлено дозу опромінення — 20 мілізіверт на рік, а для звичайного населення — 1 мілізіверт на рік. Якщо порівняти цю цифру з тим природних фоном, який обумовлює поняття «дози» (2,4), то доза в 1 мілізіверт — це дуже невелика добавка, вона встановлена з великим коефіцієнтом запасу для здоров’я. Неперевищення цієї дози гарантує відсутність будь-яких ефектів.
Симптоми променевої хвороби Симптомів безліч — це і білокрів’я, порушення систем головного мозку, що відповідають за опорно-руховий апарат, порушення системи травлення, променеві опіки — багато неприємних наслідків, але вони виникають при великих дозах. Ті аномалії, що спостерігаються в природі, ніколи ніхто із серйозних вчених не міг пояснити ефектом іонізуючого випромінювання. Після Чорнобильської аварії в пресі з’явилися публікації про поросят з трьома очима або з п’ятьма ногами. Причини таких аномалій почали пов’язувати з вибухом на Чорнобильській АЕС. Насправді ветеринари ніколи не вели облік кількості виродків, що народжуються від корів або овець, їх просто ховали. Але пов’язувати їх з Чорнобильською радіацією не можна. Вони були і будуть завжди.
Як оцінити реальні загрози? Загроза від радіоактивного випромінювання надходить двома основними каналами. Є зовнішнє опромінення. Якщо радіоактивні речовини знаходяться на ґрунті або в приміщенні на підлозі або на стінах, а радіація всередину людини не потрапила, то людина піддається зовнішньому опроміненню. Тут єдиний захист — йти від цього брудного місця якнайдалі. Якщо піти не можна, то потрібно проводити дезактивацію, що можливо зробити в приміщенні, але неможливо зробити в парку і на вулицях. Другий вид опромінення — внутрішній, коли ми вдихаємо забруднене повітря або споживаємо харчові продукти, забруднені радіоактивними речовинами. Якщо говорити про радіоактивні частки в харчових продуктах, то тут на стражі стоять органи санітарного контролю. Вони регламентують ту кількість радіоактивних речовин у продуктах, що припустима. Якщо вміст вищий, ці продукти вилучають зі споживання людиною. Набагато складніше з повітрям. Тут можна захищатися тільки за допомогою фільтрів. Але, на щастя, ніколи і ніде протягом тривалого часу не буває високого рівня забруднення повітря за винятком виробничих приміщень на атомних станціях, підприємствах, де персонал працює обмежений час у спеціальних захисних засобах. Якщо при ядерному вибуху через населений пункт проходить хмара, вона рухається обмежений час (1-2 години). Тому завдання органів цивільної оборони попередити, щоб люди сховалися в приміщенні, закрили вікна, тим самим запобігши надходженню забрудненого радіоактивного повітря. Це єдиний шлях. Іншого просто немає. Маски, що рекомендують одягати, теж можуть бути використані. Але перебувати в масці протягом доби нереально. Радіоактивна хмара переміщається в атмосфері на великі відстані. Вони залежать від того, на яку висоту ця хмара закинута. Якщо вона була закинута на висоту 5-8 кілометрів, то вона облетить всю земну кулю. Після Чорнобиля радіоактивні хмари досягли Японії на 5-6 добу, США — через 2 тижні і знову повернулися на нашу територію через 20-30 днів. А якщо викид був на невелику висоту (тропосферне перенесення) кілька сотень метрів, то, як правило, випадання відбувається в ближній зоні (радіус близько 1000 км). Йде вимивання опадами, важкі частки випадають на поверхню, далі переносу немає.
Про те, що зараз відбулося в Японії У Японії сталося три лиха: землетрус силою 9 балів породив страшне цунамі. Міцність конструкційних елементів атомних станцій не була розрахована на землетрус такого масштабу. Це призвело до порушення систем охолодження активних зон реакторів. Перестала надходити вода для охолодження. У цьому випадку реактор перенагрівається і може відбутися вибух, що там і сталося. Однак на відміну від Чорнобиля, конструкції реакторів у Японії такі, що містяться в міцних корпусах, звідки вихід для радіоактивних речовин вкрай ускладнений. Тільки після сильного вибуху частина корпусу була зруйнована і радіоактивні речовини вийшли за межі станції і забруднили навколишні території. Після цього адміністрація АЕС вивела з цих територій персонал. Далі було прийнято рішення евакуювати населення, що живе в радіусі 20 кілометрів навколо АЕС. Аналогічне питання стояло при аварії на Чорнобильській АЕС: з яких територій евакуювати людей? Як швидко і куди їх відвозити? Найближче до Чорнобильської станції місто Прип’ять вивезли на другу добу. А 30-кілометрова зона була евакуйована пізніше, через 7-8 днів. Поруч до неї примикала інша зона, звідки вивезли дітей і вагітних жінок до 1 вересня, для того, щоб можна було розібратися, чи потрібно вивозити їх далі — це дуже складне питання. Евакуація — це завжди стрес. Виникло питання, чи треба було всіх перевозити. Це означає, що потрібно вводити аварійні дози опромінення. Якщо в нас при Чорнобильській аварії доза населення була 0,5 рентгена на рік, то ввели обов’язкове відселення з дозою 10 рентгенів на рік (у 20 разів більше). Там, де було опромінення менше 10 рентгенів, людей залишили — це було зроблено правильно. На совісті японських спеціалістів-медиків визначення тих доз, починаючи з яких людей треба було переселяти. Для того щоб розрахувати дози, необхідно знати, скільки радіоактивних речовин, які це речовини, розрахувати дозу і спрогнозувати її зміни в часі. Тільки на підставі цих розрахунків можна приймати рішення розселяти людей чи вживати інші заходи захисту (наприклад, можна робити йодну профілактику).
Чи виникне погроза в майбутньому? На це запитання відповісти поки неможливо, тому що ми не знаємо, як далі буде розвиватися ситуація щодо викидів на атомній станції в Японії. Після аварії в Чорнобилі викиди тривали з 26 квітня по 5 травня. Десять діб «плював» аварійний реактор. Як буде в Японії — спрогнозувати ніхто не може. Місцеві спеціалісти роблять все, що від них залежить, щоб скоротити ці викиди. Наскільки це вийде вдало, ми не знаємо. Як тільки буде з’являтися інформація щодо кількості викинутих радіоактивних речовин, наші спеціалісти будуть уточнювати прогнози і час перенесення їх нашою територією (від 1 до кількох діб). Завжди буде можливість сповістити населення, вжити захисних заходів. За оцінками, перенесення на відстань близько кількох сотень кілометрів не може призвести до небезпечних рівнів. З досвіду, який ми нагромадили після Чорнобильської аварії, радіоактивні речовини дійшли до Москви, Києва, але необхідності вживати якихось захисних заходів у цих населених пунктах не було. Скоріше за все, так буде й у випадку японської станції. Є два види інформації, щодо якої приймають рішення щодо розселення населення. Можна виміряти потужність зовнішнього опромінення за допомогою дозиметра, а можна дізнатися його, направивши літак, вертоліт з фільтруючими установками, який прокачає повітря над аварійною станцією і відбере інформацію. Є також наземні системи радіаційного моніторингу. Поки викид йде, кількість забруднюючих речовин збільшується в навколишньому середовищі, рівні забруднення повинні зростати. Як тільки воно припиниться, далі йде процес радіоактивного розпаду. У першу чергу розпадаються короткоживучі ізотопи, які вносять основний вклад у дозу зовнішнього опромінення. Є неприємний ізотоп Йод-131, який концентрується в щитовидці, викликає рак щитовидної залози. У нього період напіврозпаду 8 діб. Тобто через 8 діб його вдвічі менше, через 16 у 4 і т.д., за два місяці він зникає, начебто його і не було. Є довгоживучі ізотопи. Вони живуть по 30 років. Але, на щастя, їх небагато. Згодом ситуація буде покращуватися. Все визначається реальним рівнем забруднення. Наприклад, по Чорнобилю є зона відчуження — це приблизно 5-10 км навколо АЕС, туди люди повернуться до нормального життя не раніш як через 300 років. На деякі території можна буде повернутися через 100 років, на деякі — через 50.
