Гастарбайтери: ті, що голосують ногами

1061 0

Ми у соцмережах:

Гастарбайтери: ті, що голосують ногами

Оприлюднені нещодавно результати дослідження Світового банку (СБ) лише підтвердили давно відомий факт: українці активно виїжджають із країни в пошуках кращої долі. Так, у 2010 році за кордоном працювало 6,6 млн. власників українських паспортів. Це п’ятий показник у світі після Мексики, Індії, Росії і Китаю. З огляду на те, що кожна з цих країн значно перевищує Україну за кількістю населення, 15% працездатних громадян, витиснутих за кордон, стають мало не світовим рекордом.

З Росії наші гастарбайтери повернуться, а з Європи і США — навряд чи Вітчизняні вчені з настільки катастрофічними цифрами не згодні. СБ, мовляв, спирається лише на статистику перетину кордону, тому реальнішим показником варто вважати 2 млн. Звичайно ж, через значну кількість нелегальних мігрантів сперечатися тут можна безкінечно. Цікаве інше: третій у світі за інтенсивністю міграційний коридор проліг між Україною і Росією. Від нас у Росію і назад торік в’їхало, відповідно, 3,6 і 3,7 млн. осіб. Висновок експертів однозначний: незважаючи на те, що в північно-східного сусіда працює найбільше наших співгромадян, тих, хто бажає залишитися там назавжди, дуже мало. Ці люди, навіть незважаючи на відсутність мовного бар’єра, при найменшому покращенні економічної ситуації на батьківщині в Росію працювати не поїдуть. Зовсім інші настрої в мігруючих у західному напрямку. І справа далеко не завжди у високих, за вітчизняними мірками, зарплатах. Ось типова розповідь українця, котрий одержав після багаторічних зусиль американську «Грін-карту». «Одним з перших і найсильніших моїх вражень від США стала автомобільна аварія. Коли я, грубо порушивши правила, в’їхав у стовп, то перше, що запитав полісмен, це як я себе почуваю і чи не потрібно викликати швидку допомогу. І лише переконавшись, що зі мною все гаразд, він почав виписувати чималенький штраф. Саме тоді я зрозумів, що жити в Україні більше не зможу». Дійшло до того, що на заході України, насамперед у селах, залишатися на батьківщині стало не престижно. Якщо сусід на свої іноземні заробітки побудував пристойний будинок, то це підштовхує до виїзду і навколишніх, «щоб бути не гіршим за людей». Крім того, виїзд за кордон перетворився для «західняків» ще й на суспільно прийнятну форму розлучення. Нерідко той з подружжя, для кого партнер став осоружним, просто їде, заводячи на новому місці нову пару, але і підтримуючи при цьому стару родину матеріально. Повернемося однак до статистики Світового банку. За його даними, у 2010 році українці, що працюють за кордоном, переказали своїм родинам $5,3 млрд. Українські експерти не згодні і тут, вважаючи цю цифру, навпаки, заниженою. Національний координатор Міжнародної організації праці Василь Костриця впевнений, що доходи від експорту робочої сили ніяк не менші $8 млрд. Адже багато мігрантів, особливо нелегальних, для конспірації не користуються поштовими переказами, що піддаються обліку, а віддають перевагу передавати гроші готівкою і з оказією. Цікаво, що названа Кострицею сума вдвічі перевищує доходи від експорту зерна і цілком порівнянна з державним боргом України ($52 млрд. станом на листопад 2010 р.).

У Європі нас чекають все більше Через низьку народжуваність потребу країн Євросоюзу в «привізній» робочій силі експерти ОБСЄ оцінюють у 13 млн. працівників на рік. Глава представництва Міжнародної організації міграцій в Україні Манфред Профазі наводить ще красномовніші цифри. За його даними, приріст на 1% кількості трудових мігрантів у країнах ЄС дає приріст ВВП на рівні 1,25%. Питання лише в «якості» самих мігрантів. Отже, розхожий вислів «нас у Європі ніхто не чекає» трудових мігрантів з України все менше стосується. Адже приїжджають вони, готові братися за будь-яку роботу, аж ніяк не в костюмах від Бріоні. Ще уважніше придивитися до наших співвітчизників змусили безпорядки у Франції 2005 року. Нагадаємо, що тоді вихідці з країн «третього світу» спалили тисячі автомобілів, вимагаючи в основному збільшення соціальних допомог. Збільшили протистояння величезні расово-релігійні розбіжності між вихідцями з колоній і корінних французів. На цьому тлі законослухняні білі християни-українці виглядають все привабливіше. Не секрет, що підтвердити за кордоном диплом лікаря або інженера українцю нелегко. Зате посвідчення кваліфікованого кухаря або зварника проходить на ура. Нерідкісні випадки, коли українець, котрий твердо вирішив осісти в Європі або США, приїжджає на кілька місяців на батьківщину для проходження відповідних курсів, що коштують у нас у рази дешевше. І це лише одна з багатьох форм субсидування Україною набагато розвинутіших економік. І розвинені економіки, розуміючи свою вигоду, спрощують українцям роботу у своїх країнах. Лише місяць тому український парламент ратифікував угоду про впорядкування трудової міграції з Іспанією. Схожі документи діють з Португалією, Італією і Польщею. Відповідно до чинних угод, наш співвітчизник, котрий попрацював за Піринеями, зможе стати в Україні багатим «європенсіонером». Тільки чи буде це на користь нашій економіці — запитання риторичне.

«За»

Попрацювавши за кордоном, українець стає і цивілізованішим, і вільнішим Іван Савчук, науковий працівник Інституту географії НАНУ: — Впевнений, що для України трудова міграція на благо. Давно зрозуміло, що прихід у сільське господарство сучасних технологій робить зайвими величезну кількість робочих рук. Їдучи за кордон, ці люди одержують можливість не тільки гідно прогодувати свої родини. Після повернення вони привозять нові ідеї, сучасний спосіб життя, технології, навички, ставлення до роботи. Їх уже важко до чого-небудь примусити або злякати, адже в них є альтернатива. У будь-який момент вони можуть повернутися в країну, де вже обросли друзями, зв’язками. Ті ж європейці починають розуміти, що вихідці з України працьовиті, законослухняні і не хочуть мати нічого спільного з криміналітетом. Адже української мафії, на відміну від інших діаспор СНД, в Європі не існує.

«Проти»

Гроші «заробітчан» отруюють економіку Володимир Лановий, економіст: — Якщо гроші заробітчан не інвестуються, вони «отруюють» економіку. Спочатку вони підтримують курс гривні. Але чим вищий добробут родин мігрантів, тим більше товарів імпортується. Співвідношення між імпортом і експортом погіршується, що згодом все більше тисне на курс. Відбувається обвал грошових знаків, які називаються гривнями. Абсурдна модель! Віддавати на панель наших дітей, щоб вони фінансували внутріукраїнську богадільню. Така політика не пристала серйозній державі.

Повернути емігрантів можна, лише полегшивши долю малого бізнесу. Тільки чи треба? Ностальгія — сильне почуття, і, звичайно ж, багато хто з наших воліли б працювати на батьківщині. Однак запропонувати недавньому «заробітчанину» звичний для нього рівень зарплатні вітчизняний ринок праці в доступній для огляду перспективі не зможе. У західному регіоні навіть малооплачуване робоче місце — дефіцит. Багато з тих, хто виїхав, заробивши гроші, намагаються повернутися і відкрити в Україні власну справу, хоча працювати «на дядька» за кордоном і вигідніше, і комфортніше. Тут їх із задоволенням очікують чиновники. Звичайно ж, після роздачі хабарів ця фінансова подушка сходить нанівець, прирікаючи новоявленого бізнесмена на майже неминуче руйнування. Покрутившись в Україні, людина знову їде. «Там» стає все звичніше, ностальгія слабшає. Виникають інші цілі: продати нерухомість і перетягнути родину, у кого вона залишилася, на нове місце. Тим часом $8 млрд., що приходять через кордон, — це величезний інвестиційний ресурс, який просто проїдається родинами трудових мігрантів. Єдиний позитив — підтримка курсу гривні цією доларовою масою. Але і цей позитив досить умовний, тому що лише консервує вигідну декому неефективну економічну систему України. В Україні, як відомо, лише 16% ВВП формується малим бізнесом. У Польщі або Прибалтиці — близько половини. Нещодавні пристрасті навколо нового Податкового кодексу наводять на підозру, що владі випереджальний розвиток малого бізнесу небажаний. Адже це привело б до швидкого зростання попиту на робочу силу та її подорожчання всередині країни, що зробило б неконкурентноспроможними традиційні експортоорієнтовані галузі на світових ринках. Небагато знайшлося б бажаючих працювати в гарячому цеху або забої, якби однакові гроші заробляв, наприклад, офіціант. Простіше «надлишки» робочої сили скидати за кордон.

Цікавий факт Експорт «коханок у складчину» Міжнародні організації, намагаючись поставити міграцію в легальні рамки, борються насамперед із насильницькими формами сексуальної експлуатації. Не секрет однак, що багато українок за кордоном торгують тілом цілком добровільно. А останнім часом для цього стало не обов’язково виходити на панель або найматися в будинок розпусти. За інформацією преси, у Туреччині і країнах Близького Сходу все більшої популярності набуває утримання кількома неодруженими молодими чоловіками однієї коханки-слов’янки, для якої таке «напівсімейне» життя морально прийнятніше, ніж традиційна проституція. Загальновідомо, що одружитися східному чоловіку складно і дорого, адже калиму ніхто не скасовував. Багатьом до поважної сивини доводиться ходити в холостяках. Спілкування з повіями накладне і небезпечне хворобами. Ангажувати ж «коханку в складчину» з місцевих жінок, у силу традицій, майже неможливо.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також