«Нам без тата жити добре», — запевняла суддів Оболонського районного суду Києва 12-річна Оля, коли давала свідчення в справі, від подробиць якої волосся ставало дибки. У протилежному кінці залу під наглядом охоронця, опустивши погляд на підлогу, сидів її батько Володимир Ващук. Невисокий, худий, з рідкими вусами, він здавався дуже стомленим. Навіть не вірилося, що це той самий жорстокий збоченець, якого описували близькі й сусіди Володимира.
«Буду бити, поки не вб’ю» — Я знаю цю сім’ю близько 15 років, — говорить сусідка Галина Павлівна. — Вони глухонімі, хоча Володимир користується слуховим апаратом і трохи розмовляє. Проблеми в сім’ї з’явилися декілька років тому: чоловік часто випивав, сварився з рідними, бив дружину Катю і дітей Олю й Андрія. Бувало, серед ночі виганяв з квартири і викидав їхні речі. Діти з матір’ю змушені були ночувати в знайомих, а то й просто в під’їзді. Здавалося, синці не сходили з їхніх облич. Щоб якось вгамувати бешкетника, я особисто декілька разів викликала міліцію. Торік подружжя розлучилося, але продовжувало жити в одній квартирі. Каті з дітьми подітися було нікуди. Спокійно в сім’ї стало лише після арешту домашнього деспота. На перших двох сторінках обвинувального висновку перераховані півтора десятка доведених слідством фактів побиття дітей і дружини. Коротка цитата: «...у ніч з 23 на 24 травня... підозрюваний завдав своїй колишній дружині декілька ударів по голові і спині, вдаривши шахівницею в обличчя...». Ще там є згадка про те, як Володимир якось зв’язав сина за те, що хлопчик захотів піти з батьками на базар. Так, не маючи змоги поворухнутися, Андрійко пролежав декілька годин. За словами дружини, силу, як останній аргумент у суперечках, чоловік почав застосовувати відразу ж після їхнього одруження. Сина бив, сердячись, що дитина, всупереч очікуванням, теж народилася глухонімою. Лікарі сказали, що надії немає, і Володимир почав «лікувати» його самостійно. Якось, знаходячись у гостях у тещі в Черкаській області, татусь вирішив, що стан справ можна виправити переляком і в сильну грозу виставив трирічного хлопчика на вулицю. Андрійко справді злякався, але «шокова терапія» ще більше ускладнила ситуацію: обличчя дитини почало постійно смикатися. Оздоровчий курс, призначений спеціалістами, давав позитивні результати. Проте щоразу, коли хлопчика забирали додому, йому ставало тільки гірше — позначалося батьківське рукоприкладство. «Буду бити, поки не вб’ю», — говорив спересердя Володимир.
«Ти повинна навчитися так робити» — В Олі стан трохи кращий, — говорить помічник прокурора Оболонського району Вікторія Павличенко. — Вона чує, і якби з нею постійно займалися, могла б добре говорити. Так було, коли дівчинка навчалася в спеціальній школі, де розвивали її вимову. Але пізніше мати змушена була перевести доньку в інтернат для глухонімих, і це відразу позначилося на її розвитку. Зараз Оля розмовляє дуже погано. Очевидно, від цього комплексує і намагається зовсім не говорити. Хоча те, що зазнавала дівчинка, теж не могло не позначитися на її психіці. Як виховний метод «люблячий» татуньо використовував... порнографію. Маючи вдома відеомагнітофон, люб’язно наданий сім’ї працівниками Українського товариства глухих для перегляду адаптованих для людей з вадами слуху фільмів, хазяїн вдома регулярно смакував «полуничку». — Дивиться він це кіно давно, — свідчила на суді дружина Катя. — Телевізор стоїть у нашій кімнаті, і чоловік не соромився ані дітей, ані мене. Мимоволі я бачила декілька дуже відвертих сцен, учасниками яких були дорослі чоловіки і маленькі дівчатка. А що він вичверяв, коли дивився записи, соромно говорити. Чи бачили це діти, не знаю, але коли була вдома, я намагалася від телевізора їх відігнати. Згодом батько почав практикувати спільний перегляд «виховних» фільмів. Заперечення і відмова викликали гнів: батько знову бив дітей. Олі говорив, що вона незабаром виросте, і їй потрібно такі записи дивитися, щоб навчитися добре робити те, що демонструють на екрані, — у житті знадобиться. Сину ж коментував хід подій у фільмах і дії учасників сцен, час від часу порівнюючи темперамент жінок з темпераментом матері. Наївна одинадцятирічна дитина, аби задовольнити свою цікавість, підходила до мами і перепитувала: чи правду говорить батько про неї.
«Нічого страшного, вона сформована» — Ми з Катею разом ходимо в церкву, — розповідала подруга Наталя. — Я добре знаю їхні сімейні стосунки, не раз була свідком сварок і конфліктів. У той день я зустріла Володимира на ринку біля станції метро «Мінська». Він, напевно, був випивший і обмовився, що гладив Олині груди і тепер хоче з нею переспати. Я злякалася, кажу: «Це ж дочка твоя!». А він відповідає: «Нічого страшного, вона вже сформована дівчина». Серед ночі Катю Ч. розбудив поштовх у плече. Розплющивши очі, жінка побачила перед собою заспану і перелякану дочку. «Знову б’є дитину», — подумала мати і побігла в дитячу кімнату. Те, що вона побачила, шокувало: чоловік без нижньої білизни лежав у Оліному ліжку. Почалася сварка. Володимир запевняв, що на п’яну голову переплутав кімнати. Налякана ж дівчинка після цього почала спати в колготах і закритій кофточці. Ще через тиждень розпусник знову «переплутав» кімнату і ліжко. На щастя, мати знову була поруч. Під час останньої, третьої, спроби Оля прокинулася серед ночі від дивних доторків. Глянула, а батько щось «шукає» біля її ніг своєю головою. — Реалізувати задумане чоловіку не вдалося завдяки тому, що матері хтось своєчасно порадив звернутися в прокуратуру, — пояснює Вікторія Павличенко. — Побита і виснажена жінка прийшла до нас.
«Мене засмутили» Оболонський районний суд столиці засудив Володимира Ч. до трьох років позбавлення волі. Під час слухання справи чоловік поводився так, начебто намагався просити вибачення перед сім’єю. Коли ж вислухав вирок, заявив: «Мене обмовили, це все неправда...» Під час розслідування обставин «справи сім’ї Ч.» прокуратурою Оболонського району Києва була проведена перевірка дотримання вимог Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» у структурних підрозділах Оболонського райуправління міліції і, зокрема, у службі дільничних інспекторів. Результати вразили. Виявилося, що в районне управління міліції жінка письмово зверталася... шість разів. А міліціонери, ніби не розуміючи сенсу того, що відбувається, виносили постанову про відмову в порушенні кримінальної справи через відсутність у діях винної особи ознак складу злочину і рекомендували постраждалій від насильства в сім’ї звернутися до суду у порядку приватного обвинувачення. У найкращому варіанті виносилося офіційне попередження або захисне розпорядження.
