Уже рік дев'ятирічна Мирослава Рожі проходить процедуру гемодіалізу. Тричі на тиждень дівчинці очищають кров, проганяючи її через спеціальний медичний апарат. Це допомагає хоча б тимчасово підтримувати життя в тендітному дитячому організмі. Історією вольової дівчинки, яка уже пережила одну невдалу пересадку нирки, перейнявся нардеп Андрій Лозовий.
Уже рік дев'ятирічна Мирослава Рожі проходить процедуру гемодіалізу. Тричі на тиждень дівчинці очищають кров, проганяючи її через спеціальний медичний апарат. Це допомагає хоча б тимчасово підтримувати життя в тендітному дитячому організмі. Історією вольової дівчинки, яка уже пережила одну невдалу пересадку нирки, перейнявся нардеп Андрій Лозовий. Минулого тижня п.Андрій навідався до відділення обласної клінічної лікарні, де раніше працювала його бабуся. Коли ж побачив цю маленьку пацієнтку під час медичних процедур, впевнився — потрібен закон про трансплантацію від неродинних донорів. Такий закон працює у сусідній Білорусі, де і погодилися зробити операцію для Мирослави. Виїжджати на операцію Рожі готові хоч сьогодні — були б лише гроші.
Перші симптоми порушення роботи нирок у Мирослави виявили, коли їй було три роки. Вона скаржилася на біль у животі. Коли зробили УЗД, виявилося, що нирки збільшені. Час від часу виникали запальні процеси, розвинувся полікістоз. Розуміючи, що рано чи пізно дитині потрібна буде пересадка нирок, мама Інна відправилася з нею на консультацію у київську дитячу лікарню "Охматдит". Попросила направлення в Інститут Шалімова, де виконують операції з трансплантації. Потім були медогляди — в Італії, Білорусі.
— Донька народилася вчасно, з нормальною вагою, - розповідає п. Інна. — Не хвороблива, жвава... Вона і зараз не розучилася усміхатися — коли має на це сили. Все-таки рік гемодіалізу — це дуже багато. На цю процедуру довго не зважувалася — надто багато всього чула про її негативні наслідки. Погодилися на неї, коли іншого виходу не було. Після того, як нирка, яку пересадили доньці в Інституті Шалімова, не прижилася. Наступного дня після трансплантації відбулося відторгнення її організмом.
Нирку маленькій Мирославі пересадили від її дідуся. Він, а також бабуся та мама дівчинки підходили як донори.
— Я сама хотіла бути донором, — каже п. Інна. — Проте зробивши аналізи, дізналася, що вагітна. Нині синові 8 місяців, але мене як донора не розглядають. Не пояснюють, яка причина. Певно, щось все-таки не так.
Стали на чергу для операції усюди, де тільки можна. Найпевніший варіант — клініка у Білорусі. Але на операцію потрібно 60 тисяч доларів. Зрозуміло, таких коштів нам самостійно не знайти. На ліки від тиску — бо в Мирослави він під час процедур то падає, то підвищується, — з труднощами знаходимо засоби. За деякими препаратами їжджу за кордон — бо там вони дешевші. Тільки на тиждень у нас іде близько двох тисяч гривень. Але ж це навіть не лікування, а підтримка життєдіяльності! А одного разу бачила, як помирають під час гемодіалізу. Можете уявити, що відчуваю щоразу, коли на лікарняному ліжку — донька. У неї навіть шкіра від ліків набуває коричнево-жовтого відтінку, як часто буває після подібних процедур...
Поки розмовляємо з мамою, в ігровій кімнаті дитячої обласної клінічної лікарні Мирослава бавиться іграшками, складає пазли. Запитую: чи знає про свою хворобу.
— Мабуть, більше за всіх, — долучається до розмови лікар Ніна Бойко. — Вона по чотири години підключена до апарату. До того ж, у нас немає дитячого гемодіалізу. Лише для дорослих...
У Білорусі дозволено використовувати так звану трупну нирку. Там кожна людина є потенційним донором. У нас як такого закону про трансплантацію немає. Та ціна питання — громадянин якої ти країни. І, звісно, кошти.
Маленьку світловолосу Мирославу знає все відділення лікарні. Лікарі й самі приносять гроші їй на порятунок. Щоб могла реалізувати свої прості мрії — повернутися, як колись, до школи та завести собаку. Вони всі вірять, що так і буде.
Усі, хто хоче допомогти дівчинці, можуть переказувати кошти на рахунок мами дівчинки: Приватбанк 4149 4378 4384 1584 Рожі Інна Володимирівна.
