Це здавалося немислимим: прославлена російська спортсменка прилюдно пообіцяла виступити на Олімпіаді2014 у Сочі! Чому немислимим? Та тому що вже не було секретом: Ірина тяжко хвора.
Побачивши її на телешоу Першого каналу «Зірки на льоду», яке вона вела разом із Євгеном Плющенком, досвідчене око безпомилково визначало, що відома спортсменка приймає сильні гормональні препарати. Сезони 2003-2004 рр. Ірина пропустила майже повністю. Усе розпочалося з серйозної хвороби матері в березні 2003го. Наталя Володимирівна, яка приїхала на фінал Гран-прі до Санкт-Петербурга повболівати за дочку, напередодні вирішального дня турніру опинилася в лікарні. У неї стався напад, і лікарі довго не могли сказати, чим усе обернеться. Ірина провела тоді біля хворої безсонну ніч, а на підсумковій прес-конференції була небагатослівною і не змогла стримати сліз. Подробиці стали відомі лише напередодні чемпіонату світу2003 у Вашингтоні — саме це змагання через хворобу матері Ірині довелося пропустити. «Після того, що я пережила вночі напередодні свого останнього прокату на пітерському фіналі Гран-прі й узагалі вийшла потім на лід, зайнявши в результаті друге місце, — вважаю, тільки за це мені можна було сміливо кілограм золота на шию вішати!» — так емоційно парирувала спортсменка запитання журналістів, які взялися з’ясовувати причини невдачі явного лідера російських фігуристок. Вона розповіла, як о третій годині ночі прокинулася, відчувши, що матері, котра спала на сусідньому ліжку, стало зле. «Я на власні очі побачила, як моя найрідніша людина на землі балансує на межі життя та смерті». Ірина не розгубилася, кинулася по лікаря збірної, який, на щастя, жив у тому самому готелі. Наталя Володимирівна була доставлена в реанімацію однієї з пітерських клінік, де з діагнозом «гостра ниркова недостатність» провела кілька тижнів. Ввесь цей час, курсуючи з Москви до Петербурга і назад, Ірина не могла тренуватися, а тому вважала, що не має права в такому «розібраному» стані з’явитися на черговому чемпіонаті світу «перед публікою, яку звикла поважати». «Я тоді зрозуміла, що є речі, важливіші за спорт, — зізналася вона в одному з інтерв’ю. — На жаль, мамі знову стало зле. Ситуація важка, полетіти в такий момент, кинувши її, я не можу. Зрештою титул чемпіонки світу в мене вже є. А мама дорожча за всі титули». Тоді ж, навесні 2003го, в Науковому центрі хірургії РАМН Наталії Володимирівні пересадили нирку. Однак попри всі зусилля медиків, сталося відторгнення й у листопаді трансплантацію довелося проводити повторно. Дочка відвідувала хвору щодня, привозила гостинці й подовгу з нею розмовляла. У них завжди були прекрасні стосунки, Наталя Володимирівна дотепер не пропускає жодного тренування дочки, каже, що їй подобається, як Іра катається. «Ми як подруги та водночас, коли треба, вона може й мізки вкрутити! — каже Ірина. — При цьому мама ніколи не пригнічувала мене та не читала нотацій. Пам’ятаю, якось сказала: «Хочеш курити — будь ласка, спробуй». І після цих слів у мене зникло будь-яке бажання «пробувати». Повторна операція минула успішно, і, щойно дозволили лікарі, Ірина забрала маму додому. Пропустивши в березні 2003го чемпіонат світу через хворобу матері, Слуцька надовго зникла з поля зору вболівальників. Що ж сталося? — До сезону2004 я серйозно готувалася. Влітку добре відпочила, довільну програму з Ігорем Бобріним поставила. На збори до Швеції поїхала, схудла... Усе добре йшло. А потім раптом піднялася температура. Думали, грип чи застуда. Лікар уколи призначив, та краще не стало. То одне заболить, то інше. Загалом тренування довелося припинити і лягти в лікарню... У лікарняній палаті вона провела загалом понад місяць, потім ще якийсь час перебувала під наглядом лікарів. А у жовтні 2003го знову вийшла на лід. — Чесно кажучи, думала, зможу підготуватися до листопадового етапу Гран-прі. Він саме в Москві проходив. Однак тут помітила, що ноги в мене почали набрякати й синці на тілі з’являтися. Та що синці — у певні моменти ноги так набрякали, що я не могла підвестися з ліжка, до туалету чоловік на руках носив. Два-три дні в такому стані перебуду, потім начебто легше. — Знову по лікарях пішла, а тут ще пальці на руках відніматися стали. Я до лікарів — ніхто нічого не розуміє. Як я в такому стані на п’ятдесятиріччі Бобріна змогла виступити — це взагалі жах був. Напередодні я сиділа і благала свої ніжки, щоб вони лишень у черевики влізли. Я не могла не виступити там. Наталія Бестем’янова, олімпійська чемпіонка в танцях на льоду, дружина Ігоря, дзвонила, запитувала, чи я зможу взяти участь, і я, як заклинання, повторювала: «Буду! Буду!». Настільки вже хотіла кататися. Вирішила, що прийду до них на шоу з останніх сил. І мої молитви нібито були почуті. Набряк зійшов, у черевики я влізла й на лід усе-таки вийшла. А от коли зняла їх — жах. А мені ж іще на закриття виходити. Артисти бобрінського театру, напевно, це видовище надовго запам’ятають: сидить Слуцька за лаштунками і ноги свої в черевики фігурні впихає. Загалом якось дошкутильгала я тоді, а далі... Сльози, істерика — все було... А медики ніяк не могли поставити точний діагноз. З вересня Слуцька змінювала одну лікарню за іншою. Інститут ревматології, Інститут Скліфосовського, ЦКЛ. Лікарі казали, що проблеми Ірини пов’язані з її серцем, і навіть пролунав діагноз — перикардит. Та, як виявилося, то був лише симптом основної, ревматичної хвороби. — Як усе-таки докопалися до істини? Долучилися всі, хто міг. Лікар збірної Віктор Аніканов дуже допомагав, Орлецький із ЦІТО, Миронов... Без цих лікарів я, напевно, на правильний шлях не вийшла б. Миронов направив мене до Борисова, особистого лікаря Михайла Горбачова, який і направив мене туди, куди потрібно — до судинної клініки. А ще б кілька днів — і лікуватися довелося б роки... Поставити точний діагноз Ірині змогли лише в клініці профзахворювань імені Є.М.Тарєєва Першої Московської медакадемії: васкуліт — системне ревматоїдне захворювання, запалення стінок дрібних судин. І сталося це тільки наприкінці листопада—початку грудня 2003го. До цього моменту Ірина переживала дуже сильний стрес, її психологічний стан у той період можна назвати пригніченим. Коли ж лікарі змогли нарешті з упевненістю діагностувати її симптоми і розпочали лікування, спортсменка цілком довірилася лікарям і заспокоїлася. Хоча медицина ще до кінця не знає, від чого це захворювання з’являється. Можливо, від стресу, переохолодження… У Ірини виявили рідину в перикарді (серцевій сорочці), яку довелося відкачувати, набряки суглобів. Коли їй вперше прописали гормони, Слуцька запанікувала, лила перед чоловіком сльози: мовляв, стане товстою, негарною, не приведи Господи, вуса відростуть. На що той, у минулому боксер, а нині тренер з фізпідготовки, спокійно відповідав: отже, вранці тепер голитимемося разом. Ірина теж стала сприймати те, що сталося, з великою часткою самоіронії. — На тих гормональних препаратах, які я постійно приймаю, тримати вагу не те що складно — фактично нереально. Тому доводиться не просто себе обмежувати, а скрупульозно підбирати їжу так, як одяг перед виходом. Надлишок гормонів позначається на моїй зовнішності: на обличчі пухлина біля носа. Якщо ввечері вип’ю багато води, то вранці страшно на себе в дзеркало глянути: ой, думаю, де мої очі! Зрозуміло, я взяла паузу й не тренувалася. Повсякчас повторювала, та й нині продовжую казати собі: життя — воно дорожче за все. Загалом лікарів я послухалася. Та вони розуміли, що в лікарні я довго не витримаю. Почали мене додому після процедур відпускати… А в неї в той час судини лопалися на ступнях. До вечора ноги сильно розпухали, було дуже боляче ходити. Та навіть у такому стані Ірина робила зарядку, а коли стало трохи легше — брала свою величезну японську лайку породи акіта-іну і кожного дня гуляла з нею в парку по три-чотири години. — Щойно я вагу свою у норму привела, усе набагато швидше пішло. Я розуміла, звичайно, чим це все може закінчитися, адже перше, чого при такому захворюванні робити не можна — це переохолоджуватися та переносити фізичні навантаження. Лікарі попередили, що за найменших перевантажень хвороба може перейти в хронічну стадію. «Яке там кататися? З таким діагнозом коли й ходять, то з ціпком...» — відповів їй лікар на запитання, коли вона знову зможе тренуватися… Однак Ірина була переконана, що це лише перестраховка. Проте якийсь час погодилася витримувати стан цілковитого спокою. Поступово аналізи почали приходити в норму, а дози ліків знижуватися, й Ірина розпочала відновлювальні тренування. Перші дні вона каталася лише по п’ять-десять хвилин… — Тут усе залежить від організму. Мене попередили, що може статися рецидив. Це найстрашніше. Можу вранці підвестися, і все почнеться наново. Тому прокидаюся, дивлюся — ноги, руки «живі», ура! Дотепер перше, що роблю, коли прокидаюся — кожний палець обмацую: діє чи ні? Я ще в листопаді хотіла виступити на Кубку Росії і на січневому чемпіонаті країни теж, але не змогла підготуватися до турнірів. Якби я пропустила ще й чемпіонат у Дортмунді, то уявіть, як важко було б виходити на лід через півтора року. На жаль, я не мала тієї чудової форми, в якій була раніше, але поборотися сама з собою і відчути атмосферу змагань могла. Я не претендувала на медалі й зворушилася до сліз, побачивши, як тепло мене зустріла публіка. Трибуни кричали: «Браво, Ірино!». Я чула, що за мене вболівають, і думала: «Господи, ось де щастя!». І просто ловила кайф від катання... Лікар збірної Віктор Аніканов заявив, що в Слуцької можлива ремісія, та що для тренованого спортсмена при такому діагнозі це пов’язано саме з посиленими заняттями спортом. «Я і сама вірила, що в мене все буде гаразд, — казала Ірина тоді. — Так, я втомлююся. І щось у мене болить. Проте, хоч як це парадоксально, чим більше катаюся, тим краще почуваюся. Розумію, мені не вистачило якогось місяця, аби бути в нормі. Я пристойно роблю елементи, але не вистачає саме стартів. Узагалі я думаю: може, воно й на краще, що все так сталося. Бо я нарешті зрозуміла, чого хочу насправді. Адже останнім часом дедалі частіше перед вибором стояла: кататися далі чи ні? Виграла всього достатньо, могла б піти спокійно. А нині все на свої місця стало. Хочу, дуже хочу поки на льоду залишитися! Коли тренуватися почала, навіть зовні змінилася. Рум’янець на щоках, очі розгорілися. А головне — мета якась знову в житті з’явилася». Так, у Дортмунді на світовій першості у 2004му Ірина стала лише дев’ятою, та головне — вона повернулася. І в 2005му, пропустивши цілий сезон, ушосте виграла чемпіонат Європи, а потім із рекордною кількістю балів — і першість планети в Москві, показавши гранично складну довільну програму, що запам’ятовується. Повернення кумира не всі прийняли на ура. От одна з розхожих думок з Інтернету: «Рознесло її дуже. І начебто на вагітність не схоже, як такого животика немає... зате обличчя широченне, щоки, як у хом’яка... Дуже поважаю її як фігуристку, та невже вона не бачить, який вигляд має в кадрі?». Немов у піку скептикам спортсменка відзначила свій 26й день народження досить екстравагантно: знялася на першу сторінку обкладинки чоловічого журналу «Пінгвін». Ірина Слуцька всьоме у своїй кар’єрі виграла чемпіонат Європи, побивши тим самим рекорд легендарної німкені Катаріни Вітт. Щоправда, золото в олімпійському Турині, на жаль, потім «узяти» не змогла. Після короткої програми вона була другою, але під час довільної впала після виконання потрійного ритбергера. У підсумку і зовсім опинилася третьою. Втім, навіть ця «залізка», не того достоїнства, на яке сподівалися, далася Ірині дуже важко. — На жаль, моя форма залежить від багатьох чинників, на які я не можу особливо вплинути. Фізичні навантаження, стрес і холод не дають позбутися цього дотепер... Через гормональні препарати мій емоційний стан мінливий, я швидко втомлююся та не контролюю себе: можу сміятися, а через десять хвилин плакати. Іноді ноги взагалі не тримають... — зізналася вона незабаром після Олімпіади. — Людям у моєму становищі приписаний постільний режим, протипоказані навантаження, холод, — продовжує Ірина. — Звичайно, я перебуваю під постійним контролем медиків. Здаю аналізи, регулярно буваю у свого лікаря. Інша річ, що я намагаюся вести звичний спосіб життя. Адже це теж лікує — оптимізм і сила волі. Ми не вибираємо собі хвороби, скоріше, вони вибирають нас. Коли мені ставало зовсім погано, я думала про те, що можу бути хорошим прикладом людям, які опинилися у подібній ситуації. І, можливо, зневірилися і вже не сподіваються видужати. Мені хотілося показати їм: вірте, боріться! Я піднялася, підніметеся й ви… Травень 2006го. Ірина продовжує приймати гормональні препарати, призначені лікарями, регулярно приходить на прийом. Її самопочуття залежить від рівня фізичних навантажень і від стресів. Перед чемпіонатом світу2006 у Калгарі — на нього Ірина потім усе-таки не поїде, пояснивши своє рішення «відсутністю мотивації» — доводиться збільшити тривалість тренувань. На період навантажень, відповідно, зростає і доза гормональних препаратів, знижувати яку потім можна буде тільки дуже поступово. В одному з інтерв’ю Ірина висловлює припущення, що остаточно вилікуватися зможе, певне, тільки після завершення спортивної кар’єри... Ще через півроку вона вже навіть не ходить по лікарях — за її словами, часу немає, та й потреби, на щастя, теж. Самопочуття нормальне, адже в спортсменки більше немає таких виснажливих тренувань, які випали на минулий сезон. Сьогодні в неї навантаження інші: перельоти, переїзди, зйомки. Вдома вона практично не буває. — Так, я, як і раніше, тренуюся, але процес тренувань дуже змінився. Тепер наді мною не стоїть тренер. Припустімо, я не виспалася. Приїжджаю на ковзанку — і не потрібно виконувати складні елементи, можу просто постояти біля бортика або взагалі поїхати додому. Та зовсім розслаблюватися не можна, а то затягне. Як і раніше, я володію всіма стрибками. І коли відчую, що знову хочу бути в збірній, то повернуся обов’язково і тренуватимуся з ранку до ночі... У 2006 році Ірина закінчила спеціальні курси телеведучих в Останкіно і з осені стала ведучою одного з найбільш рейтингових розважальних проектів в історії російського телебачення — «Зірки на льоду» Першого каналу. А незабаром заявила, що залишає професійний спорт. — Ні, я не коментуватиму, націлююся на читання спортивних новин. І ще дуже хочу вступити на акторський факультет, у ГІТІС, напевно: там ніби є індивідуальне навчання. Була в мене навіть пропозиція в кіно зніматися, саму себе в невеличкій ролі зіграти, та я ж усе прохворіла. Не знаю, як життя складеться... А життя склалося — краще не буває. За підсумками минулого року, відповідно до опитування ВЦІОМ, Ірина Слуцька ввійшла до десятки найкращих спортсменів своєї країни — і це попри те, що практично ввесь рік вона була в декреті! У листопаді в неї народився первісток, якого назвали Артемом. Хоча маля з’явилося дещо передчасно (пологи очікувалися в грудні) і трохи недобрало у вазі, почувається воно нормально. А молода мама вже через півтора тижня після пологів вела телешоу «Льодовиковий період», а ще через місяць стала на ковзани. Понад те, коли маляті виповнилося півтора місяця, Ірина зібралася в багатотижневий тур країною!
