Городищенська виправна колонія №96 живе своїм, окремим від зовнішнього середовища, життям. При державному фінансуванні лише наполовину від потреби, на своє утримання городищенські колоністи заробляють... власними силами.
У Городищенському виправному закладі відбувають покарання понад півтисячі чоловік майже з усіх областей України, які скоїли тяжкі або особливо тяжкі злочини: навмисні вбивства, грабежі, зґвалтування. З них п’ятдесят — «довічники» (наймолодшому з яких 23 роки) змушені провести тут решту свого життя. Вони вже ніколи не відчують під ногами справжню землю. Усе їхнє існування зводиться до життя в камері з маленьким круглим віконцем на сталевих дверях, що виходить на стіну коридору, та прогулянок у клітках на верхньому поверсі, де дах зроблено зі спеціальних прозорих плит, які пропускають світло. Начальник виправної колонії Володимир Нечипор запевняє: «Коли прочитаєте їхні вироки, зрозумієте, що вони цілком заслуговують на таке покарання. Це люди, які скоїли жорстокі злочини, щонайменше два вбивства». Серед благ для «довічників» — телевізор, якщо його привезе хтось із родичів чи знайомих, радіо та покращене харчування. Пан Володимир розповідає, що колонія живе переважно за рахунок власного виробництва. Продукцію виготовляють як для своїх потреб, так і під замовлення. В основному, установа спеціалізується на випуску базальтової бруківки та на металообробці — виготовленні решіток, сітки, сміттєвих контейнерів. Також будь-хто може замовити в Городищі сейфи, гойдалки, замки та навіть тракторні причепи. Причому, за досить низькими цінами. Тим, хто працює, виплачують заробітну платню — в середньому 515 гривень, які переказують на банківський рахунок і якими засуджений зможе скористатися після виходу на волю. Щоправда, лише половина ув’язнених задіяні на виробництві — на решту роботи не вистачає. Хто з засуджених бажає здобути середню освіту, може відвідувати школу та користуватися бібліотекою. У виправному закладі також можна вивчитися на слюсаря, токаря, зварника та ін. А для душі на «режимній» території діє церква. Минулого тижня умови перебування засуджених у колонії вивчала спостережна комісія при Рівненській ОДА. Під час оглядин виправного закладу чиновниками і представниками громадських організацій начальник колонії в присутності журналістів поскаржився на нестачу кадрів та фінансування, медики — на нестачу ліків та застаріле обладнання, а поодинокі засуджені, з якими вдалося зустрітися та поспілкуватися, взагалі ні на що не скаржились. Лише дехто побажав закупити для колонії комп’ютери, аби й комп’ютерної грамоти можна було навчитися. «До нас по-людськи ставляться, не ображають і не знущаються, та і годують нормально», — повторювали у розмові з кореспондентом «РВ» кілька засуджених. Наскільки щирими були «колоністи» — невідомо. Але за останні вісім років, як розповів пан Нечипор, жоден з ув’язнених не покінчив з життям самогубством та не спробував втекти з Городищенської колонії. Мабуть, для українських колоній це — значне досягнення.
