Опинившись у скруті, з мамою-інвалідом і неповнолітнім сином, рівнянка Аліна (імена змінено — Авт.), як і багато інших жінок, поїхала на заробітки до Італії. Повернулася додому вагітною і народила доньку, дівчинку назвала Елізою. Італієць Антоніо, неодружений бездітний чоловік у віці за 50, дізнавшись про народження дитини, факт цей сприйняв дуже емоційно. Він негайно приїхав до Рівного і заявив про свої батьківські права на дівчинку.
Антоніо одразу заявив, що хоч і мешкає в Італії, але буде періодично приїздити у Рівне і хоче бачитися з дитиною окремо, винаймаючи для цього квартиру. Він звернувся в опікунську раду при міськраді і попросив, аби вона встановила й письмово засвідчила, що на той час, коли Антоніо приїздить, а це буває приблизно раз на два місяці, він може забирати доньку до себе щодня і бути з нею з ранку й до вечора. Мовляв, в Італії так прийнято, щоб на все був документ. Мама не заперечувала, віддавала дівчинку на побачення з батьком навіть у грудному віці, хоча й остерігалася, що він не вміє доглядати за маленькими дітьми і не володіє ні українською, ні російською мовою на випадок, якби щось сталося. Дівчинка часто хворіла, що викликало занепокоєння в обох батьків. Антоніо збирався везти Елізу на лікування спочатку в Італію, потім тут, в Україні, мама заперечувала, стверджуючи, що запропоноване лікування дитині не підходить, і займалася цим питанням сама. Рік тому Аліна вийшла заміж за іншого італійця і хотіла виїхати до чоловіка в Італію на постійне проживання. Антоніо, коли він дізнався про це, охопила паніка. Він почав усіляко перешкоджати цьому, аргументуючи, що Аліна може вивезти дитину і він не зможе її розшукати. Заявляв, щоб доньку передали йому на виховання. Мовляв, не мільйонер, але має власний бізнес, будинок, живе в достатку і зможе дати доньці виховання й освіту. Обоє батьків найняли адвокатів, і почалися суди. Розповідає п.Аліна: — Елізі лише два роки, а моє життя уже перетворилося на постійний стрес, я стомлена цими безкінечними судами. Суд встановив, як і коли Антоніо може бачитися з Елізою, але він вимагає через суд усунення перешкод у зустрічах, а також моральної й матеріальної компенсації за те, що він приїхав сюди, а побачення відбулося не так, як він хотів, то щоб я компенсувала йому усі затрати. Ми це рішення оскаржили. Судові позови були, і коли дитина захворіла, і коли я вийшла заміж. Я володію італійською мовою, та коли намагаюся щось з'ясувати з Антоніо, він киває на свого адвоката, а вона — на нього. Я вже й не впевнена, що все, що написано у його заявах, продиктував саме він. Італійці узагалі хороші батьки, й Антоніо любить доньку, тим паче, вона на нього схожа. Але він не завжди об'єктивний. Я вже не раз бувала в італійському посольстві, бував, вочевидь, і Антоніо. Один з працівників посольства, вислухавши мене, якось сказав: усі дії нас як батьків насамперед мають бути в інтересах дитини. А тут наперед виходять власні егоїстичні амбіції, інтереси дитини від цього страждають. Елізі як італійці, доньці громадянина Італії, я виробила італійський паспорт, з яким вона могла б безперешкодно їздити до Італії, в країну, де живе її батько. Для дівчинки так було б краще, адже мій чоловік мешкає у невеличкому містечку біля моря. Але цей паспорт зник. Я найняла адвоката й в Італії, але такі справи там розглядають спеціалізовані суди у справах дітей, а мій адвокат на цьому не спеціалізується. Напевне, в італійців і в нас різна психологія. До всього, вирішувати в суді питання батьківства в Україні дешевше, ніж в Італії. Якби я виїхала туди, батько міг би бачитися з дитиною двічі на місяць. Але й послуги адвокатів там коштують дорожче, і суд часто займає доволі жорстку позицію стосовно батька при розлученні чи визнанні батьківства без одруження батьків. Тобто Антоніо усе це в його ж країні обійшлося б значно дорожче, ніж в Україні. Коментує Андрій Міщеня, начальник служби у справах дітей Рівненської міськради: — Якщо раніше подібних справ у Рівному не було взагалі, то тепер з'являється усе більше. Вони дуже клопітні і для батьків, які не можуть порозумітися, і для нас також. Адже ми здебільшого займаємося сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, які насамперед потребують нашого втручання і допомоги. Що ж до того, чим може закінчитися ця справа і з ким, зрештою, має бути дитина, то Конвенція ООН про права дитини в цьому питанні однозначна: дитина має бути з матір'ю. Лише у надзвичайних ситуаціях, приміром, коли мати ухиляється від виконання своїх обов'язків, дитину можуть передати батькові.
