Із передвиборчих реклам практично усіх партій на нас щоденно дивляться люди у військовому камуфляжі. Це командири різного рівня, які брали чи досі беруть участь у бойових діях на Сході України. Згідно задуму агітаторів ці суворі і не дуже обличчя у військовій формі вільного зразка мають надати популярності тим чи іншим політичним силам, яких ці вояки представляють. Скільки їх взагалі бере участь у виборах — не рахував. Точно, що багато.
Із передвиборчих реклам практично усіх партій на нас щоденно дивляться люди у військовому камуфляжі. Це командири різного рівня, які брали чи досі беруть участь у бойових діях на Сході України. Згідно задуму агітаторів ці суворі і не дуже обличчя у військовій формі вільного зразка мають надати популярності тим чи іншим політичним силам, яких ці вояки представляють. Скільки їх взагалі бере участь у виборах — не рахував. Точно, що багато. Щонайменше рота, або як її тепер називають «сотня». А може й батальйон. І тут виникає запитання — війна у нас закінчилася чи як? Якщо ні, то бойові командири мають бути на своїх місцях і воювати. І не просто воювати. Бо ж війна, якщо це справжня війна, а не казна що, передбачає наявність командування із підпорядкованим цьому командуванню військом. Тобто кожен військовий має виконувати наказ там, де йому наказали. Яким чином участь у боях має поєднуватися із політичною агітацією? Із фотосесіями, зніманням відеокліпів, участю у численних телевізійних ток-шоу в прямому ефірі? Вони це за наказом роблять чи самостійно? Може саме у той час, коли відважний командир, а у нас як ведеться — усі командири, тож коли цей командир сидить у студії прямого ефіру, на позиції його підрозділу наступає ворог? А командир у цей час агітує за себе і за свою партію. Як це зрозуміти? Якщо підрозділ виконує свою задачу і без командира, то навіщо тоді цей командир? І скільки у нас таких підрозділів? Судячи із числа командирів на виборах у нас цих підрозділів сотні! А воювати то там, то тут немає кому. Усі просять підкріплення, теж у прямому ефірі! Так може час визначитися? Час назвати усе своїми іменами? Мовляв у телевізорі зараз колишній командир. Або може, «почесний командир»? У нас же тепер повно «почесних» керівників фірм, банків, телеканалів, які стали, стануть чи хочуть стати депутатами без відриву від основної діяльності. Гадаю, що одна із причин того, що ми живемо саме так, у тому, що цих «почесних» із депутатськими посвідченнями аж занадто багато. Працювати немає кому. А тепер і воювати. Запитаєте, чи я проти командирів на виборах? Ні, я не проти. Я за! За те, щоб кожен у цей непростий для усіх нас час займався своєю справою, а не імітував її. Бо ж кандидат у камуфляжі імітує двічі. Спочатку імітує політика, яким він не є і, можливо, ніколи не був. А потім імітує командира, який замість воювати «торгує обличчям» на виборах. Який вихід? Думаю, що усіх цих передвиборчих комбатів слід обрати «почесними депутатами», бо депутат — це насправді, професія. А не те, що ми усі бачимо вже третій десяток років. Можна і навпаки — одягнути усіх нинішніх і майбутніх депутатів у камуфляжі. Чому ні? У кожного своя битва. І головне ці битви не переплутати!
