У російських журналістів пам’ять виявилася кращою, ніж у наших. Варто було Путіну висловити у своєму щорічному посланні побажання до російського народу вимогу розмножуватися і покращувати демографічні показники, як газети зарябіли заголовками «Путін йде шляхом Ющенка» або (у менш офіціозних газетах) «Путін йде шляхом Тимошенко». Тут вже сам Бог велить вдарити себе долонею по лобі й вигукнути: ба! Та як же ми забули про плани тоді ще кандидата Ющенка з приводу покращення української демографії! І про виступи його з трибуни другого етапу першого з’їзду «Нашої України» у палаці культури КПІ, коли за трибуною генерувалися культові слова про «дитинок»* і про «мам з животиками». Якось забулося все це за насичені скількома подіями півтора року. Навіть у моїй улюбленій агітаційній брошурці під назвою «Виконання програми Президента «10 кроків назустріч людям» (у якій низка показників, наприклад, безробіття, занижені в порівнянні зі статистичними даними вдвічі), теж немає нічого про «дитинок».
У російських журналістів пам’ять виявилася кращою, ніж у наших. Варто було Путіну висловити у своєму щорічному посланні побажання до російського народу вимогу розмножуватися і покращувати демографічні показники, як газети зарябіли заголовками «Путін йде шляхом Ющенка» або (у менш офіціозних газетах) «Путін йде шляхом Тимошенко». Тут вже сам Бог велить вдарити себе долонею по лобі й вигукнути: ба! Та як же ми забули про плани тоді ще кандидата Ющенка з приводу покращення української демографії! І про виступи його з трибуни другого етапу першого з’їзду «Нашої України» у палаці культури КПІ, коли за трибуною генерувалися культові слова про «дитинок»* і про «мам з животиками». Якось забулося все це за насичені скількома подіями півтора року. Навіть у моїй улюбленій агітаційній брошурці під назвою «Виконання програми Президента «10 кроків назустріч людям» (у якій низка показників, наприклад, безробіття, занижені в порівнянні зі статистичними даними вдвічі), теж немає нічого про «дитинок». Тільки скромно згадано про підвищення виплат молодим матерям, та й то якось без пієтету. Якби через чистий випадок подібну ініціативу не проявив Володимир Володимирович, ми б і не пригадали… А до речі, як воно там, із демографічною ситуацією? Та ніяк. Погано. За минулий рік, як свідчить статистика, народилося на 2% менше дітей, ніж за позаминулий. Справедливості заради скажемо, що за два перших місяці цього року народилося на чотири тисячі дітей більше, ніж за той же період минулого року (69 270 проти 65 271), але ж це динаміка зростання в порівнянні зі спадом… Що тим більше дивовижно, з огляду на старі показники: у 2002-му, 2003-му і в 2004-му роках простежувалася тенденція до збільшення показників народжуваності. Я навіть дивуюся, чому недоброзичливці Ющенка досі не вивели теорію про масовий протест українців проти свого Президента шляхом припинення саморозмноження. Не виправдалися навіть побоювання, що дітей почнуть заводити неблагополучні сім’ї й асоціальні елементи винятково заради грошей. Чи то до них не дійшла звістка про ініціативи Віктора Андрійовича, чи то вісім тисяч гривень бомжам видалися несерйозною сумою — не знаю. Як би там не було, ані регіональних, ані соціальних, ані інших чинників, що впливають на демографічну ситуацію, знайти не вдається. У число п’яти областей, у яких все-таки спостерігається невеличке збільшення народжуваності (Чернівецькій, Київській, Волинській, Донецькій, Одеській) рівномірно входять регіони як заходу, так і сходу, області-донори й області-акцептори. У тій же Київській області приріст кількості новонароджених у порівнянні з минулим роком у Кагарлицькому районі — нульовий, а в Тетієвському — більше десяти відсотків, спробуй розберися, чому. На Закарпатті спад народжуваності (яка ще нещодавно перевищувала смертність) становить мало не тринадцять відсотків. Ці цифри цілком показові для того, щоб прямо сказати: обіцяні соціальні виплати, як стимулюючий чинник, не спрацювали. Я тут не буду звинувачувати саму ідею, хоч і в її впровадженні було багато недоліків. Той же Путін запропонував витрачати кошти ефективніше: виплачувати матеріальну допомогу тільки за народження другої і третьої дитини, цілком справедливо розраховуючи, що першу сімейні пари заведуть, грубо кажучи, «і так». Путін ще, щоправда, обіцяє якийсь безготівковий кредит, але навряд чи хто з росіян після єльцинських ваучерів і путінської монетаризації вірить, що з цього вийде щось добре — аби тільки гірше не стало. За великим рахунком, спроби фінансово стимулювати народжуваність виявляються неефективними не тільки в Україні, але і в багатьох європейських державах. Напевно, потрібно відмовитися від вульгарного уявлення про те, що чим більше грошей дамо, тим більше нам і народять. Якщо громадська думка вважає нормальною небагатодітну сім’ю, навряд чи з однієї поваги до передвиборчих обіцянок Президента і півтори тисячі доларів люди будуть масово обзаводитися нащадком. Дітонародження — це все-таки не професія. На відміну від політики, між іншим. І якщо говорити про чинники, які перешкоджають стимулюванню народжуваності через субсидії, ними є тотальна недовіра суспільства до обіцянок влади. Якщо ми напружимо пам’ять, то зможемо пригадати багато законодавчих і позазаконодавчих ініціатив, покликаних поліпшити демографічну ситуацію. Не буде перебільшенням сказати, що в нас у країні немає (і не було) політичної сили, яка у своїй програмі не обіцяла б поліпшити показники природного приросту населення. Можна пригадати про те, що й Леонід Данилович у свій час підписував указ «Про заходи для заохочення народжуваності в Україні». І Омельченко обіцяв видавати батькам у місті Києві по п’ять тисяч (не знаю, як іншим, а моїй сім’ї так і не вдалося вирвати ці гроші в міських інстанцій). Звичайно, спостерігаючи зовсім незначний результат цих гучних ініціатив, народ банально перестав сприймати запевнення влади, як щось реальне. Не кажучи про те, що іноді заяви державних діячів розходилися з реальністю на 180 градусів. Шкода, що в нас не люблять нагадувати політикам про їхні колишні обіцянки. А то ми могли б пригадати, як колишній віце-прем’єр Томенко і колишній міністр Поліщук взагалі науково обгрунтували неминучість «українського бебі-буму» вже в 2005 році. Пророцтва Миколи Томенка, до речі, сьогодні звучать взагалі смішно: «Серед факторів, які його (майбутній бебі-бум — Авт.) викличуть, — впевнено дивлячись у майбутнє, проголошував гуманітарний віце-прем’єр, — великий ступінь оптимізму суспільства, яке відчуває поліпшення соціальної ситуації і впевненість у майбутньому». А ще віце-прем’єр Томенко рік тому доручив Міністерству охорони здоров’я й органам місцевого самоврядування, «з огляду на тенденцію до збільшення народжуваності», належним чином підготувати пологові будинки до «українського бебі-буму». Бум, щоправда, не відбувся, але це дещо компенсується тим, що ніхто серйозно не брався і за пологові будинки. Спостерігаючи за тим, наскільки швидко забуваються попередні ініціативи, нова влада не придумала нічого кращого, як мало не дослівно піти по шляху, второваному Томенком. І ось вже Кабінет Міністрів нагадав про себе і схвалив концепцію державної програми «Репродуктивне здоров’я нації на 2006-2015 роки» з ідеєю підвищити показник народжуваності на 10-15%. З огляду на те, що здебільшого цей документ повторює положення старого указу Кучми, нічого революційного ми навряд чи дочекаємося (хоча, як говорилося вище, невеличкі позитивні тенденції в ситуації з народжуваністю в країні в 2002-2004 роках дійсно спостерігалися). А Партія регіонів у документі з мудрованою назвою «Концептуальні принципи Угоди про створення коаліції» висуває до своїх потенційних політичних партнерів вимогу «кардинально поліпшити демографічну ситуацію в Україні з метою вийти на позитивний баланс народжуваності-смертності з 2009-го року». Не маючи нічого проти позитивних балансів взагалі, відзначу все-таки, що ця вимога за ступенем своєї невиконанності порівняна хіба що з передвиборчою обіцянкою Ющенка створити п’ять мільйонів нових робочих місць, або з благим наміром реформувати АПК. Максимум, чим закінчуються подібні ініціативи — освоєнням якоїсь суми грошей. Цікаво, що вийде в Путіна? Думаю, те ж саме…
