Днями влада відрапортувала про завершення ремонту кількох кілометрів дороги від Здовбиці у напрямку Мізоча. Тої самої, ями на якій у попередні десятиліття щороку заливали відром бітуму, списуючи на це по сто тисяч із дорожнього фонду. Тепер не так — тепер мільйони на ремонт переказали із бюджету на рахунок потрібної фірми, яка замовила роботи не менш потрібній фірмі, яка, у свою чергу, замовила матеріали та техніку так само тим, хто потрібен.
У підсумку десь вісімдесят відсотків грошей розійшлось по потрібних кишенях, а двадцять відсотків пішло на ремонт. Чи є це корупцією? Безумовно! Але ж дорога стоїть! Вона точно не розвалиться за кілька місяців, тож місцеві власники розмитнених і нерозмитнених євроблях можуть тепер гасати поміж селами із швидкістю сто п’ятдесят, поповнюючи статистику дорожньо-транспортних пригод. Звісно, я проти корупції, але інакше, напевно, не можна. Точніше, можна. Можна красти все, нічого не будуючи, як робила це наша влада у попередні десятиліття. Незбудовані та невідремонтовані тоді дороги перетворилися на сотні особняків по всій Україні та за кордоном, у дорогі авто, яхти та шмотки для двоюрідних сестер. Тепер влада краде не все, даючи не лише дороги, а й роботу тисячам людей. А щодо корупції, то тут можна згадати персонажа відомого американського роману «Хрещений батько», який був депутатом і голосував за виділення грошей на ремонт доріг, будучи при цьому не лише власником дорожньо-будівельної фірми, а ще й транспортної компанії, вантажівки якої руйнували дороги, які потім ремонтували за бюджетний кошт. Дія роману відбувається в середині минулого століття. Відтоді, власне, як і раніше, американці якось не скаржаться на якість доріг. Тому що влада краде завжди. Крала і буде красти. А в наших інтересах обирати таку, щоб крала не все!
