Оксана сподівалася, що Микола стане її зятем, адже донька Наталя зустрічалася з цим хлопцем ще зі школи і справа йшла до весілля. Однак після Миколиних португальських заробітків молоді розбіглися у різні боки. А з Миколою Оксану, якій не судилося стати йому тещею, тепер пов’язує тільки судова тяганина за землю і будинок.
Хоч з чоловіком Оксана офіційно не розлучена, але давно з ним не живе. Тож двох дітей виховувала самотужки. Мешкала з ними в однокімнатній малосімейній квартирі у Рівному. Але коли у доньки з’явився наречений, постало питання про збільшення житлової площі. Оксана, яка є приватним підприємцем, розповідає, що хотіла допомогти дітям: — Я надіялася, що квартиру в Рівному віддам доньці з зятем, а сама поселюся у будинку в селі. Щоб його купити, позичила у подруги З000 доларів. Невдовзі за 1000 доларів придбала земельну ділянку з недобудованим будинком в одному з дачних масивів області, а решту грошей витратила на придбання меблів. Оскільки хотіла зробити доньці з зятем подарунок та й сподівалася, що майбутній зять допоможе грошима на завершення будинку, зареєструвала земельну ділянку тимчасово на нього. Микола був на той час у Португалії, тому заяву на прийняття до садово-городнього товариства дачного масиву за нього написала я. Втім, Микола, повернувшись із-за кордону, де був три роки, передумав одружуватися з моєю донькою, тому я звернулася до ради кооперативу із заявою про переоформлення земельної ділянки на себе. Мою заяву задовольнили, і Миколу з членів товариства виключили. Зрозуміло, що добудовувати будинок потрібно було тепер самій. Щоб це зробити, я продала квартиру в обласному центрі і з дітьми переселилася у дачне селище, адже іншого житла не маю. Спочатку в Миколи не було ніяких претензій до нас з донькою. А потім, мабуть, побачивши, яку оселю ми зробили, він почав намагатися відібрати у нас земельну ділянку і будинок. Став вимагати поновлення його членства у товаристві. Звернувся до сільради за дозволом на приватизацію нашої земельної ділянки. Йому приватизацію спочатку дозволили, а потім це рішення скасували і дозволили приватизувати землю мені. Втім, і це рішення невдовзі було призупинене, бо Микола начебто пред’явив голові сільради розписку, написану моєю донькою про взяті у нього в борг гроші. Потім Микола звернувся до районного суду за поновленням у членах кооперативу, адже без цього не міг приватизувати земельну ділянку. Однак суд йому відмовив, зіславшись на те, що заяву на вступ до кооперативу він не міг написати власноруч, бо, згідно з даними паспорта, перебував на той момент за кордоном. Отже, членом кооперативу він не був. Але Микола подав апеляцію і виграв суд. Я звернулася з касаційною скаргою, але суд відмовив у відкритті за нею провадження. Тож тепер мене з донькою і неповнолітнім сином можуть просто викинути на вулицю. Крім цього, на нашу адресу посипалися погрози. Мене з донькою якось ввечері на вулиці дачного селища ледь не збила машина. Потім було проникнення сторонніх осіб у наш будинок. При цьому був відкручений від плити наповнений газом балон, перерізані електропроводи у підвалі, а насос для подачі води засипаний землею. Вочевидь, хтось сподівався, що ми, прийшовши ввечері до хати, запалимо сірник — тоді через вихід газу стався б вибух і ми б загинули. Я зверталася з цього приводу до районного відділу міліції, але мені сказали, що немає факту злочину, щоб проводити якесь розслідування. Крім цього, нам почали телефонувати з погрозами: «Ми тобі влаштуємо феєрверк! Ми тебе підірвемо!». Це тривало доти, доки я не подала позов до районного суду, щоб визнати частково недійсним рішення ради товариства дачного масиву, зокрема в частині, яка стосувалася тимчасового закріплення за Миколою земельної ділянки. Однак суд мій позов не задовольнив. Тепер я подала апеляцію і чекаю рішення апеляційного суду. У Миколи — своя правда: він вважає, що Оксана з донькою намагаються його будь-яким способом обвести навколо пальця. Хоч він і має житло — з сім’єю (Микола має дружину і маленького сина) мешкає у двокімнатній квартирі з мамою, від землі й будинку в дачному селищі не збирається відмовлятися: — З Наталею ми почали зустрічатися, коли вона ще була школяркою. Я навіть на випускний до неї ходив. Мені подобалася ця дівчина, і я, хоч між нами була різниця у віці одинадцять років, дійсно планував з нею одружитися. Щоб мати якісь гроші для початку сімейного життя, поїхав до Португалії на заробітки. Звідти надсилав нареченій подарунки, тефлоновий посуд, який там був дешевший, інші дрібниці. Побувши у Португалії, хотів Наталю забрати до себе. Вислав своїй матері гроші, щоб передала Наталі на оформлення документів для виїзду за кордон і на дорогу. Мама їх віддала моїй нареченій під розписку. Але Наталя сказала, що їй не вдалося оформити документи, тому вона до мене й не приїхала. Потім я ще давав їм гроші. Мама Наталі брала у мене 5 тисяч євро для розвитку свого бізнесу, що вона потім і підтвердила у суді. А загалом я їм віддав стільки грошей, що за них на той момент можна було купити невелику однокімнатну квартиру. За ці гроші вони й купили земельну ділянку з будинком у дачному селищі. І саме через те, що я давав на її придбання гроші, мама Наталі оформила її на мене. Втім, саме через придбання дачі у нас почалися скандали з нареченою. Адже я дізнався, що вони купили її за меншу ціну, ніж сказали мені. Звідки про це дізнався? Чоловік, у якого була придбана дача, виявився знайомим моєї мами. Мені стало дуже прикро. Адже як можна починати сімейне життя з брехні? Тим паче, що у минулому у мене вже був гіркий досвід, коли мене обманювали: жінка, з якою я зустрічався кілька років і сподівався з нею одружитися, виявилася заміжньою, чекала дитину від іншого чоловіка. Потім Наталя зі своєю мамою продали квартиру в Рівному, хоч я був проти цього. Але мене не послухали, хоч раніше й обіцяли віддати дві третини квартири замість дачі. Коротше, я думаю, що вони десь влетіли на велику суму грошей, тому й переселилися у село. Адже навіщо продавати квартиру в обласному центрі і їхати у дачне селище? Ще я дізнався, що у Наталі був якийсь кавалер та багато чого іншого нехорошого про неї. Відчув, що мене просто використали. Це й стало причиною нашого розлучення. Звісно, я не збирався дарувати їм просто так свої зароблені гроші. Почав вимагати їх повернення. Але мене вирішили залишити ні з чим. Мама Наталі потім частину грошей врешті віддала. Решту обіцяла повернути після того, як я відмовлюся від приватизації земельної ділянки. Я погодився це зробити, але гроші не отримав. Тож потім звернувся до суду і виграв його. Тепер Наталя з матір’ю бідкаються, що я їх залишу без даху над головою. Втім, я ще раніше пообіцяв їм не вимагати земельної ділянки й будинку, аби лишень вони повернули мені гроші, які їм давав. Що стосується начебто погроз на їхню адресу, то я не така людина, щоб когось залякувати. Я не пов’язаний з криміналітетом, у мене маленький син, і я не зацікавлений, щоб мене за погрози запроторили до в’язниці. Тому дію винятково законним шляхом. І нині можу сказати, що дуже радий, що Бог мене милував від того, щоб я пов’язав свою долю з Наталею. Адже не знаю, що б тоді зі мною було. А так нині я цілком щасливий.
