Добре залізничнику — дівчина чекає його на вокзалі! Добре льотчику — дівчина чекає його в аеропорту! Добре мореплавцю — дівчина чекає його на пристані! Тільки дівчині погано — то на вокзал, то в аеропорт, то на пристань! Цей старий анекдот згадався з приводу наших доблесних військових, правоохоронців та решти стражів нашого конституційного спокою. В непевний час зміни влади їм, як тій дівчині — гірше за всіх.
Добре залізничнику — дівчина чекає його на вокзалі! Добре льотчику — дівчина чекає його в аеропорту! Добре мореплавцю — дівчина чекає його на пристані! Тільки дівчині погано — то на вокзал, то в аеропорт, то на пристань! Цей старий анекдот згадався з приводу наших доблесних військових, правоохоронців та решти стражів нашого конституційного спокою. В непевний час зміни влади їм, як тій дівчині — гірше за всіх. Не знаєш, куди бігти, чиї накази і розпорядження виконувати, під чиї прапори ставати. Команди ніхто не дає, ось і тремтять мужчини зі зброєю на бойових постах. Бо коли наказ — немає проблем. У 1991-му, коли країна ще не зрозуміла, що вона незалежна, коли по телевізору ще йшли московські програми, а в кишенях хрумтіли радянські рублі, військові, міліція та СБУ зорієнтувалися першими. Складені в основному із росіян, вірменів, узбеків та представників інших народів СРСР, яких прислали сюди служити за наказом, військові частини моментально присягнули на вірність Україні, піднявши синьо-жовті прапори і помінявши червоні зірки на тризуби. Свідчення цього — День української армії, який відзначається точніше, не відзначається, у перших числах грудня. З міліцією, складеною в основному з українців, було ще простіше. А український підрозділ союзного КДБ взагалі всіх випередив, у повному складі вмить ставши СНБУ (Службою національної безпеки України). Згодом слово «національний» із назви таємниче зникло. У порівнянні з тим, що зникло в країні потім, ця втрата не видається такою вже значною. А таємниця зникнення багато чого так і залишиться під охороною мужніх людей у погонах. Трапляються окремі винятки, з’являються серед «силовиків» окремі особи, які роблять заяви і викривають. Таких не люблять. Не люблять ні ті, на кого вони публічно «стукають», ні ті, кому це стукання адресоване. Що, скажіть, робити сьогодні командиру в погонах, аби залишитись на посаді при наступній владі? Не знають цього пани-товариші офіцери. Прогинаються про всяк випадок перед усіма. Чого б це, здавалося, прогинатися? Знають чого. Ой багато вони знають! І про владу, і про самих себе. Таких бідних і соціально незахищених. Тому й метушаться, не знаючи, кому прислужитися. Можна, звісно, і спокій зберігати, послідовно діючи виключно по закону. Тільки хто сьогодні виключно по закону діє? Ніхто, включно з тими, хто ці закони ухвалює. Тому неспокійні охоронці нашого спокою. Згадують, чи тому свого часу присягнули. Чи тому довірились? Чи не варто показати себе новій владі вже? До того, як вона прийде офіційно. Не розуміють стражі порядку, що старої влади не буває. Влада завжди одна й та сама. На чому б, кому і скільки разів ця влада не присягала.
