У світі за всіх часів було мало людей, чиї імена були б пов’язані з безліччю історично важливих для розвитку людства подій. Сергій Павлович Корольов — нащадок ніжинських козаків. Головний конструктор ракетно-космічної техніки — один із таких. Запуск першого штучного супутника Землі, перший політ людини в космос, фотографування зворотного боку Місяця, перше досягнення Місяця автоматичним апаратом, польоти кораблів на Марс і Венеру. Без нього, можливо, всього цього ми досягли б набагато пізніше.
«Індигірка» затонула без Корольова ...У 1907 році в Житомирі народився хлопчик Сергійко. Його мати, Марія Миколаївна Москаленко, походила зі стародавнього козачого роду. Батько, Корольов Павло Якович, закінчив словесне відділення Ніжинського історико-філологічного інституту. Коли Сергієві було два роки, батьки розійшлися, і він потрапив до бабусі в Ніжин. Пізніше вони переїжджають в Одесу, де хлопчик у профтехшколі набуває професії черепичника. Проте його вабила наука про небо. Корольов три роки відучився в Київському політехнічному інституті на аеромеханічному факультеті. Коли ж факультет закрили, студента перевели в Московське Вище технічне училище ім. Баумана, яке той закінчив у 1929 р. Захоплення авіацією було настільки сильним, що Корольов не мислив себе без неба: він стає планеристом, одержує диплом льотчика. Після прочитання праць Едуарда Ціолковського до нього приходить нова любов — Космос. Так авіація втратила свого Головного конструктора, а ракетно-космічна галузь — набула. У травні 1935 року Сергія Корольова призначають керівником сектора крилатих ракет у ракетному НДІ в Підмосков’ї. І вже через рік він — начальник відділу, в який входили сектори крилатих, балістичних ракет і систем автоматичного управління ними. Проте наближалися 1937-1938 роки, коли по СРСР прокотилася хвиля арештів військових і інженерно-технічних кадрів. 28 червня 1938 року заарештували і Сергія Корольова. Обвинувачення стандартні — приналежність до троцькістської організації і шкідництво. І ніби земля розступилася. Тільки прославлені льотчики країни — Марина Гризодубова і Михайло Громов — направили лист наркому внутрішніх справ Лаврентію Берія, в якому доводили невинність Корольова. Сам Сергій Павлович теж не змирився з долею «зека»: звернувся з листами до Берії й Сталіна — просив дати йому можливість продовжити роботу зі створення крилатих ракет. Проте відповіді не одержав. Справа інженера Корольова дійшла до Верховного Суду. Його військова колегія винесла суворий вирок: 10 років таборів на Колимі, на золотих копальнях біля річки Берелех. Тачка із золотоносним піском, яку тягав на промивання Корольов за юшку і «чуні», стає його продовженням. Сили тануть, тануть останні надії на справедливість. Виснажений непосильною роботою, Корольов був на межі нервового і фізичного виснаження. Пізніше, згадуючи Колиму, він говорив, що з кінця 1939 року не сподівався прожити більше двох-трьох місяців — зовсім знесилів. І тільки випадок зберіг його для людства. Корольову часто снився сон, події якого сталися в його житті наяву: його повинні були доставити з копальні в бухту Ногаєво, звідки «зеків» відправляли у Владивосток пароплавом «Індигірка». В’язні покладали великі надії на переїзд. Але документи Корольова оформляли так довго, що в Ногаєво доставили із запізненням. Стоячи на березі, він не стримував зліз: пароплав пішов без нього. А вранці прийшла сумна звістка: «Індигірка» затонула разом з усіма в’язнями і командою.
«Утілювати мрії віддаю перевагу в металі» Вперше Сергій Корольов виступав із доповіддю в 1957 році на урочистому засіданні в Колонному залі Будинку Союзів. А відбувалося це за 17 днів до того, як він запустив перший у світі штучний супутник землі. Він і натякнув присутнім про те, що «відповідно до плану Ціолковського незабаром полетять перші ШСЗ (штучний супутник землі). Але тоді ніхто не сприйняв його слова всерйоз — і матеріали були засекречені, і самого Корольова ніхто не знав. І навіть журналісти не «засікли» сенсаційної інформації. Не знали вони, що Корольов не любить кидати слів на вітер. Вже пізніше, коли журналісти запитали його: «Як ви ставитеся до фантастики?», відповідь була чіткою: «Втілювати віддаю перевагу в металі». А поки, з 15 травня до 21 серпня 1957 року, бойова міжконтинентальна балістична ракета 8К71 конструкції Корольова не мала успішних стартів на задану дальність польоту на Камчатку: до полігона падіння Кура вона просто не долітала. Ситуація була, що називається, ахова. Хиткий грунт уваги і довіри до персони Корольова з боку уряду СРСР заколивався. Саме тоді народилася зла приказка в московських коридорах влади: «Як Цар-дзвін не дзвонить, як Цар-гармата не стріляє, так і не літає Цар-ракета» Корольова. Але сила віри головного конструктора в удачу була настільки великою, що він не дозволив запанікувати своїй команді, яка залишилася — багато хто тоді від нього відвернувся. Більше того, він запропонував Костянтину Руднєву, голові Держкомісії, вийти на уряд з вимогою виділити йому дві ракети 8К71 (Р-7 у відкритій пресі) для підготовки і здійснення запуску першого ШСЗ у Міжнародний географічний рік Землі. Корольова негайно підтримали маршал артилерії Митрофан Недєлін, який від МО відповідав за створення Р-7: тим самим відволікалася увага уряду й особисто Микити Хрущова від невдач бойової міжконтинентальної ракети Р-7 з доставки 5-тонної атомної бомби на відстань понад 8000 км. Хрущов розумів, що в нього зараз немає іншого Головного конструктора, який міг би зробити це. І 21 серпня 1957 року бойова ракета Р-7 досягла цілі. Повідомлення ТАРС попросили підготувати Корольова і віце-президента Академії наук СРСР Мстислава Кєлдиша. Не маючи досвіду проведення піар-компаній, вони склали стисле повідомлення про запуск потужної міжконтинентальної ракети, яке мало суто технічний характер, без натяку на політику. А потрібно ж було вкусити капіталістичну систему, яка не змогла дати вченим такої можливості! І сказати, що тільки в СРСР це можливо. Більше того, поки вони думали, наступило 27 серпня, тобто сенсація лежала під сукном 6 днів. Перегнув оборонний відділ ЦК палицю з військовою таємницею, не зумівши зробити її політичною сенсацією. Проте і без цього повідомлення ТАРС наробило переполоху в Західному світі: тепер за 20-25 хвилин радянські ядерні ракети можуть долетіти до Нью-Йорка і Вашингтона! Але Хрущов таки всипав по перше число всім, хто не зумів зробити правильну політичну оцінку того, що сталося. Корольов з товаришами добре засвоїли цей урок, коли запускали 4 жовтня 1957 року перший штучний супутник землі.
Про запуск дізналися з іноземних ЗМІ Наступного дня після тріумфального запуску першого у світі ШСЗ Корольов летів у Москву. Командир після зльоту літака відразу ж повідомив своїм знатним пасажирам, що ефір забитий повідомленнями «про запуск російського супутника». Корольов пішов до пілотів слухати радіо. Після посадки у Внуково всі кинулися до газетного кіоска, але 5 жовтня 1957 року про сенсацію теж ніхто не повідомляв. А ось у США видавці тижневика «Ньюсуік» зупинили друкарські верстати. Всі 1 309 900 примірників були затримані для термінової зміни обкладинки й висвітлення сенсації сторіччя — запуск супутника! Президент США Дуайт Ейзенхауер, дізнавшись про запуск, скасував гру в гольф на своєму ранчо і взявся чистити розвідку, яка прогавила подію. Микита Хрущов від радощів цвів! І відразу послідувало його негайне: «Наближається кругла дата — 40 років Радянської влади. Хотілося б, щоб наші конструктори зробили подарунок народу до цього свята. Як ви вважаєте?». Але Корольову не дав відповісти присутній при розмові Анастас Мікоян, який запропонував, щоб з космосу зазвучав партійний гімн «Інтернаціонал». Але його присадив Хрущов: «Супутник не якась там шарманка!». Запанувало мовчання. І Корольов раптом запропонував запустити в космос собаку. Хрущов пожвавився і засяяв від смакування майбутньої світової сенсації, а Корольов намагався виграти час для підготовки. Але Хрущов був тепер начальственно стислий: «Докладіть зусиль, Сергію Павловичу, важливе політичне завдання вам доручаємо від імені усього ЦК». У Корольова для цього було менше місяця. Але він встиг здійснити і цю роботу. Проте в країні його ніхто не знав. Лише іноді в «Правді» виступав «професор Сергєєв», якого ніхто не пов’язував із сенсаційними запусками. Ця безвісність його мучила завжди і була абсолютно невиправданою, на думку Корольова. А ще в нього так і залишилася прихована образа на керівництво країни, яке відмовилося внести ходатайтсво в Комітет з присвоєння Нобелівської премії з проханням представити його до цієї нагороди. Хрущов як відрізав: «У нас до запуску Юрія Гагаріна була причетна вся країна, а не одна людина». Доброхоти відразу розповіли про все Корольову. І цю образу Сергій Павлович постійно носив у своєму серці. Напевне, така наша ментальність — ображати і не помічати великих людей, коли вони поруч, і віддавати нечувану хвалу після смерті. Ім’я Головного конструктора Сергія Корольова народ дізнався під час його похорону. І ні днем раніше.
