Чотири родини залишилися без даху над головою в Костополі. Бездомними їх зробив вогонь, знищивши за годину житло. Місцеві чиновники тепер не знають, як допомогти погорільцям, адже грошей у місцевому бюджеті немає. Про поселення в готель чи надання соціального житла й мова не йде.
...67-літня Ганна Приндюк, інвалід другої групи, мешкала зі своїм чоловіком на першому поверсі дерев’яного будинку, що розташований у Костополі на вулиці Стуса, 16. Будинок був побудований ще в 1938 році. Раніше власником був багатий поляк, але радянська влада його репресувала, а будинок відібрала. Чоловіка заслали у Сибір, а в його будинку оселили чотири родини. Відтоді ремонт у квартирах кожен власник робив самостійно. Люди приватизували своє житло, але застрахувати його ніхто не додумався. 28 листопада Ганна Приндюк із своїм чоловіком-інвалідом запросили в будинок зварника, який займається газовими трубами. Допомогти батькам приїхав і їхній син з Березного. Роботи закінчили рано. Сіли поїсти. Зварник після цього пішов додому, син також поїхав до себе. А Ганна пішла у хлів, щоб погодувати свиню. Раптово світло в будинку погасло. Жінка не звернула на це уваги, адже таке іноді трапляється. — Спочатку я подумала, що це вітер, який бушував у той день у місті, десь обірвав провід. Але коли повернулася в квартиру, до мене прибігла сусідка Люба, що живе поверхом вище. З порога вона запитала, чому в мене в квартирі чути дим. Я відповіла, що в мене нічим не пахне. Люба лайнулася і нічого толком не пояснивши, побігла до себе, — розповідає Ганна Приндюк. Жіноча цікавість узяла верх, і жінка вибігла слідом за сусідкою, щоб довідатися, що насправді відбулося. Те, що побачила, викликало у неї шок: дах дерев’яного будинку був охоплений полум’ям. — У мене затремтіли руки і ноги. Я побігла до сусіда, у якого двійко маленьких дітей та закричала: «Васю, наш будинок горить! Викликай пожежників!» — згадує Ганна події того страшного вечора. На крик жінки збіглися сусіди.
Дорогою з Польщі в Україну не заплющила очей У цьому ж будинку довгий час жила і родина костопільчан Богушевських. Донька хазяїв — Ванда раніше працювала вчителькою, а останні шістнадцять років живе у Варшаві. Жінка постійно бувала у своєї мами. А коли 96-річна бабуся восени цього року вмерла, квартиру вона залишила доньці в спадщину. — Я в той день була у Варшаві. Мені зателефонував сусід і сказав, що наш будинок горить. Я втратила мову від почутого. Почала збиратися в Україну, щоправда, прилягла на годинки дві, щоб відпочити, але сон не йшов. О четвертій ранку сіла в автомобіль та виїхала в дорогу. Коли з’явилася в Костополі, побачила жахливу картину: хоча моя оселя майже вціліла, вогонь знищив багато речей, що були мені дорогі як пам’ять. Згоріли мої зимові речі, а інші промокли до нитки і стали непридатними для користування, — розповідає пані Ванда. Тепер ця громадянка Польщі вважає, що костопільським пожежникам «треба руки цілувати» за те, що вони зуміли врятувати хоча б частину майна її сусідів і не думали в ту мить про те, що рятуючи чуже майно, самі можуть загинути у тому страшному вогні.
Будинок перетворився на вогняне пекло Вітер, що у той вечір гнув і ламав гілля дерев, швидко перекинув вогонь на весь дах дерев’яної двоповерхівки. І хоча три пожежних автомобілі приїхали на допомогу людям через кілька хвилин, врятувати будинок їм так і не вдалося. Дах перетворився на вогняне пекло. — Був дуже сильний вітер. Він міг перекинути вогонь на інші будинки, але ми цього не допустили. Викликали електриків і газівників. Вони відключили в будинку електроенергію і подачу газу, — розповідає Сергій Мостовий, начальник МНС Костопільського району. — Пожежників ми обливали водою, а потім вони йшли у вогонь витягати наші речі. Усі сусіди допомагали їм виносити наші речі в двір. Мені вони врятували телевізор і дві подушки. Але ось про свої гроші, заховані у шафці, у тій метушні я геть-чисто забула! Там у мене лежали 1600 гривень — моя та чоловіка пенсії. І вони згоріли, — розповідає, змахуючи сльози з очей, Ганна Приндюк. Її син, бачачи, що мамі знову стало погано і треба буде викликати на допомогу лікарів, просить її заспокоїтися. — Ми зуміли винести деякі меблі погорільців. Зараз вони зберігаються в моєму гаражі, а свій автомобіль я відігнав до сусіда. Ще частина речей зібрана в пакети і зберігається в будинку, — продовжує розповідь своєї сусідки Мирослав Марчишин. Від вогню в той вечір почав «стріляти» шифер на даху. І пожежникам довелося вилити на будинок 45 тонн води, щоб загасити полум’я. Квартира 67-літньої Любові Трофимчук, яка розташована на другому поверсі, згоріла дотла. — У Люби вогонь знищив і будинкову книгу, і технічний паспорт на квартиру, і навіть пенсійне посвідчення. Але ось гаманець із грішми хоча й обгорів, але частково. Номери купюр, що були усередині, можна було роздивитися, отож банк пообіцяв поміняти пошкоджені купюри на нові, — каже Ганна Приндюк. Зараз погорільці сушать залишки речей у дворі, а ночують у своїх сусідів, які дали їм тимчасовий притулок. Деякі з них потім переїдуть жити до родичів.
Допомогти б раді, але грошей... немає У МНС сьогодні відпрацьовують кілька причин пожежі. — Вогонь міг спалахнути через коротке замикання, адже проводка в старому будинку не мінялася вже десятки років, — говорить Сергій Мостовий. — Тепер будинок треба зносити, адже він не придатний для житла, або ж спробувати відремонтувати. А людям треба дати нові квартири. Точніше, про причини, через які спалахнула пожежа в цьому будинку, ми зможемо сказати пізніше. А ось міський голова Костополя Євген Денисюк зізнався, що допомогти погорільцям місцева влада нічим не зможе. Бюджет міста два місяці не виконується. А останні 15 тисяч гривень, що були в чиновників, віддали комусь з городян, які потребували допомоги. — Якщо в нас і з’являться гроші, то не раніше лютого наступного року, — говорить Євген Денисюк. — Якщо гроші і будуть, то мене і просити не треба буде, я сам людям ці гроші дам. Новорічно-різдвяні свята погорільці проведуть, очевидно, по чужих будинках, адже у свій повернутися в них найближчим часом шансів немає ніяких. Їм залишається тільки позаздрити пані Богушевській, адже у неї у Варшаві є житло. — У Польщі влада людям допомогла б відразу: там погорільців після нещастя відразу поселяють у готелі або ж виділяють їм соціальне житло. Як шкода, що подібної турботи про людей в Україні немає! — каже Ванда Богушевська. Але так хочеться вірити, що світ — не без добрих людей, і знайдуться багатії, які прийдуть на допомогу костопільським погорільцям, не залишать їх з бідою наодинці.
