Рівненська єпархія православної Церкви України звернулася до вірян задля спростування міфу про купання на Водохреща. Кажуть, що ця традиція не має нічого спільного з вірою в Бога і служінню йому. Проте водночас в церкві не проти купань, просто просять бути обережними.
Публікуємо повний текст звернення:
«Протягом останніх років 19 січня під час або після Великого водосвяття все частіше спостерігаємо таку картину: у водоймах влаштовуються масові пірнання й купання з метою «змити гріхи» в освяченій воді. Улюблені брати і сестри, обмивання в ополонці на Водохреща ніяким чином не призводить до духовного очищення і не «звільняє» від гріхів! Жодного церковного припису для звершення такого дійства немає і, як твердять дослідники, в українського народу воно не мало поширення.
У країнах грецької церковної традиції поширений звичай освячувати води через кидання в них дерев’яного хреста, який чоловіки виловлюють з водойми. Але цей звичай все ж не є власне купанням чи зануренням, та й кліматичні умови у південних країнах суттєво відрізняються від України.
Дуже важливо розуміти суть християнського свята і не плутати його з модою, традиціями, народними віруваннями, тим більше – із забобонами чи марновірством.
19 січня за новим стилем Православна Церква урочисто відзначає одне із дванадесятих свят – Хрещення Господа Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа у річці Йордан. У Священному Писанні сказано, що під час Хрещення на Ісуса Христа з неба у вигляді голуба зійшов Святий Дух і пролунав Голос Бога-Отця. Тому це свято ще називається Богоявленням, адже цього дня Господь явив людям Себе в усій повноті як Трійця: Бог-Отець – голосом Своїм, Бог-Син – хрещенням в Йордані і Святий Дух – сходженням у вигляді голуба.
На свято Богоявлення здійснюється особливий Чин освячення води, яка зветься великою агіасмою, що в перекладі з грецької означає – святиня. Відповідно, і ставлення до такої води, як і до будь-якої іншої святині, має бути шанобливим. Українці здавна по-особливому ставилися до свяченої води: побожно зберігали її біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках. Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним «підігрівом» та гучними гуляннями опісля…
У велике свято Богоявлення ми дякуємо Богу, славимо Його, розуміючи, що найбільша для нас святиня – це Господь, Який спонукає кожну людину до внутрішніх змін в бік добра. Освячена вода – не чарівна, але має благодатні (насамперед, для духа людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає. Занурення в ополонку ніколи не замінить Таїнства Сповіді та Причастя. Вода не змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі. І щоб зцілитися від неї, потрібно її спочатку виявити, від щирого серця покаятися та змінитися за допомогою Божою.
І наостанок – кілька практичних порад щодо великої агіасми. На Водохреща немає потреби просити священника «побризкати більше», адже нема поняття «розбавленої святості». Нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи каністрах – адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає «більшої святості». Не від кількості води залежить святість і міра отриманих дарів Божественної благодаті, а від того, як ви наближаєтеся до Господа, від вашого способу життя, ваших змін в душі, віри, ваших діл. І нарешті: Церква не забороняє пірнати у зимову воду, це право і вибір для кожного. Головне – не перетворювати таке купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби випробувати своє тіло».
