«Схема, яку було використано проти моєї матері, є стандартною: спочатку матір ізолювали від спілкування зі мною та родичами, підробили кілька документів, виготовили два паспорти на її ім’я, оформили заповіт, доручення на право розпоряджатися усім її майном, а потім помістили в психіатричний заклад, називаючись при цьому близькими родичами», — стверджує рівнянин Володимир Майстров у листі до редакції «РВ».
Моя мати, Ганна Майстрова, 1922 року народження, інвалід 2 групи та учасник війни, понад 15 років вирішувала своє житлове питання. Причини тому були різні: і небажання влади, і недбалість правоохоронних органів, і судове самоуправство, і, власне, вік та хвороба матері. Але право на квартиру, яка її не влаштовувала, за нею залишалося протягом всього цього часу. У 2003 році мати травмувала ногу, пересуватися їй стало важко, і я забрав її жити до себе додому. Через деякий час я і члени моєї сім’ї помітили психічні зміни в поведінці матері. Беручи до уваги, що вона ще з 1970 року перебувала на обліку в психіатричному диспансері, я, після численних консультацій, вирішив оформити опікунство, порушивши питання про її недієздатність. У серпні 2003 року проведена за рішенням суду судово-медична експертиза визнала мою матір недієздатною. В листопаді суд виносить рішення про її недієздатність, після чого воно потрапило на оскарження в апеляційний суд. Ось тут і почалися кримінальні події, належну оцінку яким досі не хоче дати ні міліція, ні прокуратура, ні СБУ. 17 серпня 2004 року мати потрапила з травмами в нейрохірургію центральної міської лікарні Рівного. В історії хвороби зазначалося: стан тяжкий, мовному контакту недоступна, рухається в межах ліжка, виражене недоумство. Ми з дружиною провідували матір щодня. Так тривало до 2 вересня, а цього дня у відділенні матері… не виявилося. Лікар заявив, що її виписав, але відмовився назвати прізвище особи, яка забрала матір з лікарні. Наступного дня я звернувся до тодішнього прокурора міста Леоніда Ореховського, що Ганну Майстрову хтось забрав з лікарні та десь ізолював, найвірогідніше, з метою заволодіння її майном та грішми. За кілька днів ми з дружиною самостійно з’ясували, що її забрав з лікарні рівнянин Микола Ф., дружина якого тоді працювала в територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів та малозабезпечених громадян, що на вулиці Дубенській, і мати входила до числа її «підопічних». Однак за адресою Миколи Ф. матері ми не знайшли, тож повідомили про це прокуратуру. Тільки через місяць отримали відповідь з міліції та прокуратури про те, що моя мати перебуває у Миколи Ф., а з моєю сім’єю, мовляв, проживати і спілкуватися не хоче. Поки я шукав, де насправді моя мати, домагався від правоохоронців з’ясувати це, цілий рік суд повторно розглядав питання про недієздатність матері і врешті знову визнав її недієздатною. Але оформити опікунство я не встиг — 27 липня 2005 року мати померла. І тут з’ясувалося, що довгий час і до самої смерті її утримували не в квартирі Миколи Ф., а в психіатричних закладах, останній з них — це геріатричний пансіонат у селі Забороль, за 18 кілометрів від Рівного. Водночас стало відомо, що саме Микола Ф. став її спадкоємцем. З’ясувалося, що з вересня по грудень 2004 року на ім’я Ганни Майстрової було виготовлено два паспорти громадянки України з різними прописками. І це в той час, коли в мене на руках був її справжній паспорт! Документи на прописку матері, на виготовлення паспортів писав власноруч Микола Ф., а завіряв начальник ЖЕКу на вулиці Вербовій. Відтак, користуючись виготовленим паспортом матері та власноруч написаним дорученням начебто від матері, Микола Ф. знімає в банку всі пенсійні кошти на її ім’я. Одночасно оформляє у нотаріуса доручення на право представляти інтереси матері у всіх інстанціях, зрештою, приватизовує її квартиру і тут же оформляє її до продажу. Квартира моєї матері була продана 5 березня 2005 року. Після смерті матері у липні 2005 року я подав кілька позовів до суду, зокрема, про визнання мене її спадкоємцем, про встановлення дати її недієздатності з 2003 року, про визнання недійсним доручення на ім’я Миколи Ф., договору купівлі-продажу квартири. Нині у суді розглядається ще низка моїх позовів майнового характеру, але кінця-краю розглядам не видно, оскільки Микола Ф. та інші відповідачі різними способами затягують розгляд справ. Якщо врахувати діагнози матері після виписки із лікарень: ЦМЛ м. Рівне за 2 вересня 2004 року (виражене недоумство, мовному контакту недоступна), Олександрійської райлікарні за 11 лютого 2005 року (деменція, мовному контакту важкодоступна), геріатричного пансіонату за 22 квітня 2005 року (старече недоумство, спілкування неможливе через мнестичні розлади), то зрозуміло, що всі дії нібито від її імені чинили у корисливих інтересах Микола Ф. та інші особи. А посадовці УМВС, управління соціального захисту населення, ЖКП та інших установ, використовуючи службове становище, підтверджували фіктивні документи. Також вважаю, що і в прокуратурі є винні посадові особи, які не зважають на явну фальсифікацію фактів, затягують розгляд моїх звернень, ігнорують судові рішення, кладуть мої скарги «під сукно» або роблять взагалі смішні висновки, як-от приміром: особи, яких я звинувачую у злочинах, майже нічого не пам’ятають, а тому склад злочину відсутній?!
