Луганський конвой повернувся ні з чим

Повідомлення про те, що активісти з Рівного не дали слідчим, що прибули з Луганська, затримати учасника бойових дій Сергія Стрільця, стрімко облетіло цього понеділка українські засоби масової інформації. Як це зазвичай трапляється, подробиці подій подавалися довільно і не давали повної картини того, що сталося. У наступні дні ми спробували з'ясувати, як все було насправді, звернувшись до усіх учасників інциденту. Не вдалося розпитати лише учасників «луганського конвою», які того ж дня поїхали з Рівного на приватному автомобілі.

Історія Сергія Стрільця, кадрового військового з Рівного, який 20 років відслужив у війську, як і все інше, що стосується війни на сході України, повна протиріч і суперечностей. З одного боку є інформація, що Сергій Стрілець вижив торік в Іловайському котлі та вивів звідти 30 бійців свого батальйону, і отримав позачергове звання підполковника за проявлені мужність та героїзм. З іншого боку маємо факт розжалування Сергія Стрільця до рядового та звільнення його із Збройних Сил за незаконне застосування спецзасобів до затриманого. Про це стало широко відомо лише 14 грудня, коли слідча головного управління поліції в Луганській області прибула до Рівного з рішенням суду міста Сватового про обрання для Сергія Стрільця міри запобіжного заходу — взяття під варту на два місяці. На приватній "Тойоті" з харківськими номерами вона разом із чотирма чоловіками під'їхала зранку до багатоквартирного будинку на Вербовій, де мешкає Сергій Стрілець. Коли той вийшов на вулицю, слідча сказала йому, що має допитати його. Сергій викликав свого адвоката й всі разом поїхали в управлінні поліції в Рівненській області. Коли Стрільцю зачитали ухвалу суду про його взяття під варту, в нього різко піднявся тиск. Адвокати викликали швидку, яка відвезла Сергія в міську лікарню. Після заяви слідчої про те, що Стрілець симулює, лікарі спершу визнали його цілком здоровим для перевезення. Коли ж до лікарні прибули друзі Сергія, ветерани бойових дій, кілька адвокатів, представники громадськості та журналісти, медики раптом змінили свій діагноз, зафіксувавши у Сергія Стільця гіпертонічний криз за якого його не можна перевозити на далекі відстані. Потім Стрільця доправили до військового шпиталю, а "гості" із Луганська залишили Рівне, не виконавши рішення суду. Рівненські поліцейські в цю ситуацію не втручались.

Коментарі

Микола Капінос, підполковник, колишній командир першої батальйонно-тактичної групи 51-ої бригади: — Намагалися затримати Сергія Стрільця. Людину, яку знаю 20 років. Офіцера, який минулого року воював на сході України. Намагалися затримати за рішенням, наскільки я розумію Сватівського суду, по справі, у якій, я впевнений, він не винен. Він винен лише в тому, що не відсижувався у теплому кабінеті, а добровільно поїхав на схід, пройшов Луганщину, Іловайськ. У нас, реальним сєпарам, організаторам референдумів дають умовні терміни, а справжнього офіцера-патріота спочатку виганяють з армії, а потім приїжджають за ним у Рівне, щоб посадити в СІЗО на Луганщині, де відношення до нас, українських патріотів самі розумієте яке... Сергій Стрілець: — 29 червня 2014 року на блок-посту бійці 51-ої бригади затримали чоловіка, який мав при собі карти місцевості з прокладеними маршрутами, мисливський карабін Форт і патрони до нього калібру 7,62 мм. Номер, вписаний у дозволі на зброю, не співпадав з номером на карабіні. На той час я перебував у розташуванні табірного збору нашої третьої батальйонно-тактичної групи, кілометрів за 10 від блокпоста. Тодішній командир бригади полковник Павло Пивоваренко наказав мені поїхати на блок-пост і привезти затриманого. Поїхали військовим УАЗом, й забрали його із зброєю та картами. Мій колега прапорщик сів за кермо його "Ниви", оскільки той чоловік був п'яний. Привезли у розташування, а оскільки — це був тільки польовий табір з наметами, то комбриг наказав цього підозрюваного у сепаратизмі, щоб нікуди не втік, прикувати наручниками до бочки з водою на колесах. Але, при цьому, чоловіку дали крісло, годували його, виводили в туалет... Вдосвіта за ним приїхали із штабу сектора. Представлялися вони заступнику командира бригади, він й передавав їм затриманого. Ось і вся та історія. У серпні нас перекинули на Донеччину, спершу були в районі селища Старобешеве, потім — Кутейникове, а 24 серпня за 10 кілометрів від Іловайська ми потрапили в оточення... З нашого батальйону з того котла вийшло близько 70 бійців. Ще 110 потрапили в полон, а решта загинули. Не стало і командира бригади Пивоваренка. Офіційно він досі числиться у списках безвісти зниклих. Тож і не може підтвердити, що це він наказував мені етапувати того затриманого й прикувати його на кілька годин наручниками до бочки. Наскільки я зрозумів, батько того затриманого написав скаргу чи то міністру оборони, чи то в адміністрацію президента, що син зник безвісти. І я його як батька розумію. Натомість до нашого вищого керівництва маю запитання: чому мене в цій історії роблять крайнім? Роман Коваль, лідер "Правого сектору" на Рівненщині: — Нам зателефонував один з адвокатів Стрільця. Ситуація була ще та. Приїхали так звані правоохоронці з Сєвєродонецька, де зараз знаходиться головне управління Національної поліції в Луганській області. Так звані, бо з тієї групи тільки жінка показала посвідчення, що вона слідчий. Сказали, що мають рішення суду про взяття під варту Сергія, і забиратимуть його з собою. Але як вони збиралися Стрільця везти, коли їх в тому легковику, розрахованому на водія та чотирьох пасажирів, вже було п'ятеро? Просто запихнути в багажник, щоб дорогою викинути й прибити, виконуючи отримане замовлення?! Та й чому авто було не службове, а приватне, представницького класу, з номерами Харківщини? Хто його власник і хто оплатив поїздку цих людей до Рівного? Під час конфліктної ситуації з тими приїжджими на території міської лікарні були присутні й наші правоохоронці з міськвідділу. Але вони не втручалися. Коли ж Стрільця з лікарні повезли у госпіталь, а ті луганські "правоохоронці" поїхали в обласне управління поліції, я зателефонував т.в.о. начальника управління Сергію Максимову і попередив: якщо хтось надумає силоміць затримати Стрільця, то ми його захищатимемо. Тобто робитимемо те, що не зробила влада, зокрема Міноборони, яке разом зі своїм міністром пішло на якісь незрозумілі перемовини з урядом самопроголошеної ЛНР, і з їхньої подачі, безпідставно позбавило справжнього патріота та офіцера України всіх заслужених звань, а тепер ще й сприяє луганській міліції-поліції його посадити. Володимир Сокаль, адвокат Сергія Стрільця: — Наталія Рубан з управління поліції Луганської області приховала від суду міста Сватового, що насправді є лише т.в.о. старшого слідчого, а не старшим слідчим. А отже, згідно з вимогами кримінального процесу, не належить до кола осіб, які мають право на вчинення слідчих дій, в тому числі й на затримання мого клієнта. Також ця слідча приховала від суду обставини щодо стану здоров'я Сергія Стрільця, зокрема факт, що він має статус інваліда війни. Постанову щодо обрання міри запобіжного заходу до Сергія Стрільця, тобто про його затримання суд ухвалив заочно, в закритому засіданні, без участі підозрюваного та його захисників та без перевірки викладених вище обставин. З чого вбачається, що суд однобоко та необ'єктивно виконав свої обов'язки. Вказану упередженість я можу пояснити тим, що суддя, який виніс ухвалу заарештувати Стрільця, та суддя, який свого часу виправдав сумнозвісного Ландака, має однакове прізвище та ініціали — Юрченко С. О. Тобто це певне один і той самий "чесний" суддя, який відпрацьовує отримані гроші за "потрібне" рішення. А все тому, що затриманий озброєний чоловік, якого Сергій етапував за наказом командира, виявився не ким іншим, як Олегом Куницьким, сином заможного Володимира Куницького, котрий, за інформацією з Інтернету є членом уряду самопроголошеної ЛНР. Оскільки перед цим мого підзахисного було безпідставно та протиправно розжалувано з підполковника до рядового, а згодом звільнено із лав ЗСУ без будь-якого соціального забезпечення, то в жовтні Сергій Стрілець звернувся за захистом своїх прав в Окружний адміністративний суд міста Рівного. Обидві вказані адміністративні справи нині перебувають на судовому розгляді, але не можуть бути розглянуті доки Міністерство оборони не виконає ухвали суду й не надасть оригінали документів службових розслідувань, які послугували підставою розжалування та звільнення. Мало того, представник міністерства вже зазначив, що ці матеріали отримали статус ДСК (для службового користування), а тому не можуть бути розголошені в суді. Виглядає на те, що насправді такі розслідування у випадку розжалування проводились необ'єктивно та упереджено, у випадку звільнення — не проводились взагалі. Тож посадові особи Міноборони є причетними до виникнення обставин кримінального переслідування мого клієнта в Луганській області, оскільки в такий спосіб вони просто намагаються усунути Сергія Стрільця від участі у вказаних судових засіданнях з метою їх закриття, за причини відсутності позивача. Вероніка, дружина Сергія Стрільця: — Після офіційного наказу про розжалування чоловіка до рядового я була шокована. Хотіла б запитати в нашого президента Порошенка, у міністра оборони і керівництва військової служби правопорядку. Скажіть, як нам далі жити, адже в мене є дитина, сім'я — за що нам жити?