Навіть через вісім місяців після смерті міського голови Рівного Віктора Чайки його дружина Любов не хоче чути слова «вдова». А в ошатному будиночку в районі гідропарку на вулиці Ботанічній досі лежать на своїх звичних місцях речі господаря — мобільний телефон, томик віршів Володимира Висоцького, записники, фото та ін. Любов Чайка, її доньки та внуки вирішили, що... Віктор Анатолійович просто поїхав у тривале відрядження. Кажуть, їм так легше переживати втрату, згадуючи лише найщасливіші моменти, які у них були в житті зі своїм чоловіком, батьком і дідусем. А на те, що відбувається в місті, в осиротілому сімейному колі довго намагались не зважати, намагались — поки чашу терпіння не переповнили недолугі заяви та дії окремих представників так званої команди Чайки. Детальніше про це в розмові з Любов’ю Чайкою.
— Що змусило вас заговорити публічно і чи легко далось рішення? — Віктора Анатолійовича з нами немає, він не може сам підтвердити чи спростувати ті чи інші заяви і дії, які робляться від його імені. Я ж довго стримувалась. Перший раз змовчала, коли до мене приїхав Сергій Васильчук і запитав, якої я думки щодо перейменування проспекту Миру. Я, чесно кажучи, не була готова відповісти, і єдине зауважила, що не нам, сім’ї, а мешканцям міста вирішувати, що і як перейменовувати, достойний чи недостойний. Натомість у газеті згодом читаю про те, що я начебто підтримала рішення про скасування перейменування. А потім почалась метушня, збір підписів, акції протесту... Нам було не тільки не зрозуміло, для чого це все, але й дуже прикро і неприємно. Саме тоді я вирішила для себе, що все — більше жодних коментарів. Але іменем мого чоловіка продовжували спекулювати. Зокрема, окремі люди почали раз у раз заявляти, що є членами так званої команди Чайки і втілюють у життя його заповіт. Який заповіт, звідки йому було взятись?! Було лише одне: під час лікування в Німеччині Віктор Анатолійович якось власноруч розписав по пунктах, що в місті передусім слід зробити в галузі житлово-комунального господарства. Я сама факсом переслала той аркуш Юрію Собчуку і знаю, він працює по тих пунктах. І нарешті останні події, які, власне, й переповнили чашу мого терпіння. Почула по телебаченню, що «команда Чайки» підтримуватиме Володимира Хомка. Я нічого проти цієї людини не маю, але підтримуйте її своїми справами і не використовуйте ім’я мого чоловіка, бо це вже просто цинічно! Адже на попередніх виборах основним суперником Віктора Анатолійовича був саме Володимир Хомко, і підтримувала його відома рівнянам особа, з подачі якої скільки тоді бруду було вилито на Віктора Чайку. Тому я б на місці п. Хомка навіть образилась, що його висувають на вибори іменем Віктора Анатолійовича. Невже він сам не самодостатній як людина, не досить авторитетний? І мені б не хотілось, щоб надалі використовували ім’я Віктора Анатолійовича задля подібних цілей. — На вашу думку, яким повинен бути новий міський голова Рівного, якими рисами володіти? — Зрозуміло, чекати, що прийде такий собі двійник Віктора Анатолійовича, не варто. Це, звісно, буде вже зовсім інша людина, але головне — щоб вона жила і працювала для Рівного, по-справжньому любила місто. Ось Віктор Анатолійович, він так сильно радів, коли в його роботі щось вдавалось, з яким піднесенням говорив: «Я так люблю своє місто!». І ми в сім’ї з цим змирились, розуміли, що вимагати від нього зізнань у любові до нас марно, ображатись не варто, а ревнувати до цілого міста взагалі безглуздо. Тому дуже важливо, щоб справи та інтереси міста були для людини на першому місці. Також той, хто претендує на міського голову, повинен зважити, яка тяжка праця його чекає, і поставити собі запитання: а чи вистачить сил, чи зможе виконувати сповна все те, що повинен. Якось Віктор Анатолійович сказав так: «Людина щойно народилась, а ти вже за неї відповідаєш; живе, вчиться, працює, вмирає — також жоден з цих етапів не проходить повз тебе. Відкриває людина кран — відповідаєш, є тепло чи ні — також». Одне слово, керівник міста відповідає за все, з чого складається життя кожного з городян. Також він повинен вміти брати відповідальність на себе, відповідати за свої рішення і не ховатись за чужими спинами, бути порядним і професіоналом. Найменше мені б хотілось, щоб до влади прийшли непрофесіонали, які тільки говорити гарно вміють. Я розумію, що є такі речі, як адміністративний ресурс, жовтий чи там чорний піар... Але впевнена, що рівняни самі розберуться, кого слід обирати. Мені й самій не байдуже, яка людина прийде. Дуже хотілося б, щоб така, яка зможе продовжити всі ті справи, які започаткував Віктор Анатолійович. — Про так звану команду Чайки... Кого з оточення Віктора Анатолійовича можна насправді назвати близькими до нього, з ким і як йому працювалось, з ким ви сьогодні підтримуєте стосунки? — Почну з останнього, з особистого. Коли людина жива, то про її сім’ю всі пам’ятають. А не стало Віктора Анатолійовича... Я, в принципі, була до цього готова і особливих знаків уваги не потребувала. Але стало трохи прикро, що більшість людей раптом кудись зникли, навіть дзвінка від них жодного, з елементарним «Як вам там живеться, може, в чомусь допомога потрібна?». І це саме ті люди, які найбільше видають себе за правонаступників мого чоловіка, за членів його команди. Натомість ті, хто не старався засвітитись біля Віктора Анатолійовича, не афішував свого знайомства з ним, ті насправді підтримували і підтримують мене. Зокрема, Олександр Оверчук, Юрій Собчук, Валентина Миколаївна, яка десять років була не просто секретарем Віктора Анатолійовича, а його незмінною помічницею. Навіть старенька прибиральниця з міськвиконкому переймається, як мені живеться. Ось цих людей я б справді назвала близькими до Чайки. А скільки ще є таких людей, які пліч-о-пліч працювали з моїм чоловіком, які працюють на чиновницьких посадах досі, але які не заявляють на кожному кроці, що саме вони і ніхто інший є членами команди Чайки, що саме вони продовжують його справу. Я зовсім не хочу одних у чомусь звинувачувати, а інших вихваляти, але все-таки наведу один факт. Всі знали, що День міста Рівного є найбільшим святом у році для Віктора Анатолійовича. Коли ж його не стало, чомусь ніхто з так званої команди не поїхав до нього зранку на могилу. Ніхто, окрім Юрія Собчука, який зробив це не афішуючи... Чоловіку було завжди дуже легко працювати з Юрієм Собчуком, із Світланою Кирилівною, вони завжди знаходили спільну мову. Натомість із Сергієм Васильчуком вже були окремі тертя, розбіжності у тому, як і що слід робити, особливо у бюджетних питаннях. — Ви кілька разів згадали добрим словом Юрія Собчука. Це можна сприйняти як своєрідну підтримку на виборах міського голови, і якщо так, чи не бентежить вас негатив, який свого часу пов’язували з ім’ям Собчука — затримання, слідство, виклики у прокуратуру та звинувачення у посадових зловживаннях? — Я не хочу когось, як це зараз по-модному кажуть, піарити. Але мені дійсно імпонує, що Юрій Антонович просто добросовісно робить свою справу і ніде не говорить, що він є членом команди, ніколи не називає, як дехто, Віктора Анатолійовича батьком, а згадує його просто: «У мене був дуже добрий вчитель». Щодо колишніх звинувачень. Щоразу, коли чоловік йшов на вибори, я прекрасно усвідомлювала, що одним він подобається, іншим — ні. І ці останні, бачачи, що підловити людину нема на чому, будуть шукати різні надумані приводи її зганьбити. Так і сталось у випадку з Юрієм Антоновичем. Тоді для міста мати свій асфальтний завод було не просто мрією, а нагальною необхідністю. І кожен, хто має бодай якусь юридичну освіту, розуміє, що жодних суттєвих порушень під час фінансування будівництва заводу допущено не було, гроші використовували в межах однієї бюджетної статті, на те, на що вони, власне, були передбачені. Тому, зрозуміло, все тоді було надуманим і робилось не стільки для того, щоб Собчука у чомусь звинуватити, скільки для того, щоб через нього кинути тінь на Віктора Анатолійовича. Думаю, всі це прекрасно розуміють, як і те, що в нашій державі жодна людина не може відчувати себе цілковито захищеною, при потребі на будь-кого знайдуть якийсь компромат чи видумають його.
