Марія Соха мешкає у Дубні. Цій світлій та щирій жінці 76 років. Вона всупереч усім і завдяки своїй любові до мистецтва самостійно навчилась малювати. І коли в бабусі є натхнення, то бере до рук олійні фарби та пензлики і творить чудеса. ЇЇ картини яскраві та чимось особливі: там природа оживає, річки шумлять і квіти пахнуть.
Хто ж вона, ця бабуся із пензлями в руках? Звідки родом і яка в неї доля? Про це і не тільки читайте далі у ексклюзивному інтерв’ю Ксенії Галицькій з фейсбук-блогу "Знай більше".
- Звідки Ви родом? Розкажіть, будь ласка, більше про себе.
- Народилася я у Польщі, у селі Березне. Це був 1944 рік. А потім було переселення, так звана Операція «Вісла»… Тоді примусово, з використанням військ, депортували українців. В ці роки було багато люду насильно переселено , ув’язнено у концтабори, а також вбито. Наша родина теж була змушена втікати. Я тоді була ще маленька і не багато пам’ятаю.
- Ви з рідними зразу приїхали в Дубно?
- Ні, доля нас водила по Україні. Ми жили на Запоріжчині та в інших областях. А коли сказали, що кордони відкриті і можна повертатися назад, то ми з рідними поїхали на Захід. Вже тут нас звістка догнала, що кордон знову закрили і повернутися ми не зможемо. Тож так ми опинилися у Дубні. Тут і поселились.
- Пані Маріє, розкажіть про дитячі роки. Про школу. Де навчались?
- Навчалась я у «восьмій школі». Зараз це Ліцей №2. Кажучи правду, то я відмінницею не була. Але вчилась добре. Тоді важкі умови в нас були. В 10-му класі була змушена навчатися у вечірній школі, бо треба було йти працювати.
- Коли Ви зрозуміли, що маєте талант до малювання?
- Це був приблизно 6-ий клас. І в школі була виставка. Я намалювала тушшю портрет Карла Маркса і Енгельса. На той час в нашій сім’ї, як і в багатьох людей, не було достатків. І я не мала власного альбому чи зайвих чистих аркушів, де б могла собі позволити малювати. Тому ці портрети я намалювала на чужих, вже використаних аркушах. На звороті були креслення із чужим підписом. І от я ті свої портрети принесла вчителю, щоб подали на виставку. Тоді діти і вчителі не повірили, що це я малювала. Сказали, що гарно, але це чужа праця. Мені, дитині, так боляче від цього стало: я образилась на них. Дуже довго плакала. І цей випадок так закарбувався, що мені зовсім перехоітлося малювати.
- Огооо! Як необдумані слова та вчинки дітей і вчителів можуть ранити душу дитини та відбити охоту. Прикро, що такий випадок був у Вашому житті.
- Так... я довго не хотіла малювати. Але пізніше зібрала усі сили і вирішила, що все-таки я докажу всім, що це я малювали і що в мене є талант до цього мистецтва.
Однокласниця, яка найбільше насміхалась і не вірила, що я так малюю одного разу отримала від мене подарунок. Я зібрала гроші і купила дешевий альбом на 10 сторінок та намалювала на кожному листку відомих на той час артистів. Вже тоді мені повірили…
- Як складалось Ваше життя? Чи підтримували Ваше захоплення батьки?
- Після 9-го класу була вечірня школа. Робота. Мене тягнуло до малювання, але я не мала можливості розвиватися, як художниця. Бо ж часи були важкі і грошей у нашої сім'ї на це не було. Батьки бачили, що мені це подобається, але… в 40 років захворів батько. І довгих 30-ть літ був лежачим. Мама рано пішла з життя, мала лише 59-ть років. Та батьки дуже позитивно ставились до того, що я хочу і люблю малювати, но всі розуміли, що змоги великої нема.
Я досить рано вийшла заміж, бо не було ще й 20-ти. Чоловік із Млинівщини. Але десь в той час в мені знову проснулось велике бажання малювати. Я не могла йти вчитись, щоб здобувати художню освіту. Але до рук потрапила реклама, що є «Заочний народний університет наук» із курсом навчання на відстані. Вони присилали мені книжки, а я по них мала сама вчитись малювати і присилати їм свої роботи.
Хоча спочатку я вислала їм свої малюнки і вони мене прийняли на науку. Я там жодного разу не була. Вчилась вдома, коли мала вільний час. На той час у мене вже були діти. Я провчилась тільки два роки. Там ще треба було навчатися на «повишених курсах», але ні фінансово і по часу у мене вже не було можливості продовжувати свою науку.
- Протягом свого життя Ви завжди щось малювали? Чи лише зараз, коли на пенсії, то почали більше малювати?
- Я працювала в торгівлі. А потім у нас в місті була Художня майстерня і попросилась до них на роботу. Я оформляла магазини. Як було свято зими, то будинки розмальовувала на майдані. Але робота така була більше письмова, бо ж там були всякі зобов’язання і описи.
Але вдома я час від часу малювала.
- А що найбільше любите малювати? І що Вас надихає?
- Все люблю малювати. Що сподобається, те й малюю. Але з натури я ніколи не ходила малювати, бо я завжди соромилась і хвилювалась, що люди скажуть, бо говорили б, що я там «стирчу» з мольбертом. Тому брала вдома картинку і змальовувала її, або ще свого з уяви додавала.
- Ви така талановита і соромились свого таланту!?
- Просто різні люди є. І кожен по-своєму сприймає… Але якось на ринку підійшла одна жіночка. вона знала, що я працювала в Художній майстерні і попросила, щоб я намалювала маленького Ісусика. Але я до того 25-ть років не малювала. Але Слава так впевнено сказала, що я зможу і я взяла й намалювала.
- Це Вас надихнуло на подальшу творчість?
- Так! З того часу я почала знову малювати. Це був 2008-ий рік. Мені щодня, хоча б трішки, але хотілося малювати.
Знаєте, я малюю тоді, коли мене надихають люди. Коли цікавляться моєю творчістю, показують мені цікаві картини чи світлини. От ви питаєте мене про мої роботи і мені від того хочеться ще більше творити. Два рази мазну пензлем і від того аж легше на душі стає. В моєму доробку назбиралося чимало картин. Багато подарувала. Але якось дочка Жанна каже, що візьме частину на ринок, де працює, і може там комусь ще сподобаються мої картини.
- І правильно сказала Вам. Завдяки цьому й сталось наше знайомство. Пані Маріє, а зараз Ви щось малюєте?
- Як в Україну прийшов «коронавірус», то менше людей почало питати за картини. Хоч не купляли й дуже до цього, а просто питали, але мені все одно було приємно, що цікавляться. І це надихало та й давало бажання творити.
Зараз радість та натхнення черпаю від маленької правнучки Кірусі, бо живу разом з внуком та його дружиною. До слова, сьогодні внучці 6 років. І вона теж проявляє хист до малювання. Я підтримую її в цьому і час від часу навчаю. А вона уважно все слухає та повторяє. Дуже пишаюся її таким бажанням творити красу. Так що маю таку помічницю. Разом малюємо портрети, природу, квіти і все, що душа забажає.
- Щиро дякую Вам за розмову! Творчого натхнення, міцного здоров’я, багато років життя і безліч шанувальників Вашої творчості!
Ксеня ГАЛИЦЬКА, яка спілкувалась з художницею, просить усіх, кому сподобались картини художниці, підтримати її творчість лайками, коментарями та придбати картину-дві. Вона їх цінить по 150-250 грн. Також художниця пише й на замовлення!
Придбати бабусине мистецтво можна на ринку "Млинівський" (другий ряд, з самого низу, перший "кіоск"), що у м.Дубно. Або ж телефонуйте дочці художниці і домовляйтеся про покупку (можна й через Нову пошту) - 0932565848 Жанна.
