Голова Рівненської облдержадміністрації Віктор Матчук замовив напрокат в управлінні соцзахисту 20 інвалідних візків. Для себе та голів райдержадміністрацій, щоб особисто, «на власній шкурі», відчути, куди і яким чином може потрапити людина на візку без автомобіля і сторонньої допомоги, скориставшись тими пандусами, про встановлення яких гордо звітують чиновники. Як кажуть інваліди, насправді пандуси годяться лише на те, щоб ламати на них свій засіб пересування або наражатися на небезпеку випасти з візка. Неважко спрогнозувати, яка неординарна фотосесія вийде з цього чиновницького «ходіння в народ» під назвою «день у візку».
Заступник Матчука Степан Павлюк на засіданні колегії ОДА почав було звітувати про сотні об’єктів, доступно обладнаних для інвалідів, і показувати слайди, як у районах над цим попрацювали. Промайнули на екрані й вмонтовані в якісь двері кнопки виклику працівника, який має допомагати «візочнику» заїхати в приміщення. Щоправда, до тієї кнопки ведуть кілька стрілок на стіні. І навіть якщо кнопка виявиться там і буде у справному стані, немає жодної упевненості в тому, що на виклик хтось вийде і допоможе. Матчук різко перервав цю «презентацію» запитанням, кому й що тут показують, адже інваліди самі усе це знають, а чиновникам ті пандуси далекі і байдужі. Розгублені голови районних адміністрацій, як завжди, почали апелювати до відсутності грошей, на що Матчук запропонував їм перечитати будівельні норми, в яких записано, що пандус повинен мати нахил 8 градусів, взяти транспортир і особисто вирішувати питання. Адже насправді обледенілі металеві рейки від високим кутом без поручнів навряд чи можна назвати засобом доступності, вони годяться хіба для любителів екстремальних видів спорту. На різних сходах вони різної ширини, різного розрізу, і кут нахилу часто в кілька разів більший від встановлених 8 градусів. По таких «пандусах» навіть валізу на коліщатах провезти неможливо, не те що їхати на візку. Від імені усіх, кому доводиться користуватися цими пристосуваннями, голова обласного «Союзу організацій інвалідів України» Віктор Ольховик закликав кожного керівника установи, організації, власників торговельних та інших закладів особисто випробовувати свої пандуси, спробувати виїхати і з’їхати з них на візку. — За приклад турботи про інвалідів можу привести діагностичний центр, — розповів п.Ольховик. — Там вмонтована кнопка, на виклик виходить працівник, який має чітку інструкцію, як діяти далі. Для «візочників» є окремий вхід, від якого обмежену в русі людину на ношах доправлять до ліфта і допоможуть дістатися до потрібного кабінету. Зовсім по-іншому в будинку напроти діагностичного центру, де розташоване обласне управління охорони здоров’я, — кнопка є, нема інструкцій і доступу — теж. Так само в міському БТІ та у відділі обліку житла, на пошті — інваліди практично не можуть потрапити до цих установ. Лише два банкомати в місті доступні інвалідам, а обладнаних спеціально для них — немає взагалі. У місцях стоянок автомобілів лише біля кількох окремих магазинів є місце для паркування інвалідів, яке заборонено займати усім іншим. Та й то, напевне, тому, що хтось із керівництва цього магазину має в родині інваліда і добре розуміє його проблеми. Виходить, щось ніби й зроблено, але бездумно. Ми переконливо просимо не створювати для нас ніяких благ без нас, бо така «допомога» лише створює додаткові перешкоди. І не лише для інвалідів, а й для людей, які тимчасово пересуваються на милицях або сіли у візок, для мам з колясками, для літніх людей. Обмежені в пересуванні містом і незрячі люди. Лише кілька світлофорів у місті мають звукові сигнали для них. Стало відкриттям для пана Матчука й те, що у міському громадському транспорті давно не оголошують зупинок, і незрячі не знають, де їм треба виходити. Можливо, наступним кроком чиновників назустріч людям з обмеженими можливостями стане ходіння вулицями міста з паличкою і зав’язаними очима?
