Нині важко підозрювати лідерів Народної партії в необ’єктивності оцінки економічної ситуації в Україні, адже партія опинилася поза владою. Про своє бачення становища, що склалося в державі, наш кореспондент попросив розповісти голову Рівенської обласної організації, члена політради Народної партії Миколу Шершуна.
— То що, на вашу думку, діється в Україні ? — Забігаючи наперед, зауважу, що ми зробили спробу знайти відповідь на подібне запитання на одному із останніх засідань політвиконкому партії. І дійшли висновку, що ситуація в Україні ускладнюється, наближається економічна катастрофа, яка зачепить інтереси кожної сім»ї. Влада практично паралізована, реально просто нікому відповідально і професійно вирішувати пекучі проблеми, зупиняти кризові явища. Більшість політичних сил просто не здатні адекватно оцінити загрози, з якими вже зіткнулася Україна. Вони ще й досі перебувають у полоні ейфорії переможців виборчих перегонів, ведуть далі суспільство до розколу, а економіку — до повного занепаду. Настав час розглядати вже не професійну неспроможність влади, а змову проти власного народу, який, обманутий в черговий раз, вимирає, терпить, мовчить і сподівається на краще. З 1 липня цього року газ для населення подорожчав майже удвічі. Як наслідок, люди отримали карколомні рахунки за житлово-комунальні послуги, оплативши які, вони опиняться на межі голоду. І ніякі кабмінівські «антикризові» заходи у вигляді 25-гривневих щомісячних субсидій нікого не врятують. За даними Інституту соціології НАН України, більшість українців мешкає у квартирах із загальною площею приблизно 67 квадратних метрів. Тож стандартна трикімнатна квартира в багатоповерхівці обійдеться родині в 513 гривень. А це становить більше половини (57 %) середньої зарплати пересічного українця (900 грн.). Тобто на хліб, молоко та мило залишається всього-на-всього 387 гривень. І це в кращому разі, тому що при розрахунку середньої заробітної плати беруться також доходи громадян, котрі працюють у високооплачуваних галузях. Реально ж чверть населення України отримує заробітну плату, нижчу за прожитковий мінімум 483 гривні. З такими статками варто не в Євросоюзу виканючувати собі членство, а хіба що стукатися в двері якої-небудь Африканської спільноти! Газові проблеми швидко рухають українців до європейської дороговизни житла і комунальних послуг. А чи ж співмірні при цьому високі європейські зарплати з жалюгідними українськими? Навіть на тлі інших країн — колишніх членів Радянського Союзу — Україна з її багатющим природним та кадровим потенціалом неприпустимо пасе задніх. Так, за даними Європейського банку реконструкції і розвитку, серед 46 європейських держав Україна посідає 43 місце за розмірами заробітної плати. Для порівняння: в Росії середня зарплата більша втричі, в Казахстані й Білорусі — в 2,5 раза. Народу ж продовжують втовкмачувати: мовляв, все гаразд, це реформи, «шокова терапія», їх треба перетерпіти, пережити, допоки не настане економічна «благодать». І ось вона вже настала — у вигляді житлово-комунального голодомору XXI століття! Принагідно згадаємо одну цифру з недавнього соціологічного опитування. Виявляється, що на сьогодні 34% українців найбільше бояться голоду. І це абсолютно виправдано за нинішніх безвідповідальних дій влади щодо власного народу, який поставлено в такі тяжкі умови. Трьом же відсоткам найбагатших громадян України, котрі засідають, зокрема, під куполом Верховної Ради і володіють 80% національних статків, ясна річ, голод не загрожує і не загрожуватиме ніколи. Далі — більше. Цілком логічно, що після підвищення цін і тарифів на електроенергію, газ, пасажирські перевезення радники із-за кордону переконають своїх «агентів-рішал» в уряді на черговий крок — запровадити до неплатників конфіскацію житлової площі та виселення в судовому порядку. І така жахлива перспектива є цілком реальною! Іще один аспект: неминучий ціновий і тарифний шок призведе до різкого зниження купівельної спроможності наших людей. За цим неминуче відбудеться спад виробництва, гіперінфляція; мільйони працездатних громадян будуть викинуті зі своїх робочих місць на вулицю. — Справді, завтрашній день народу України, за вашими прогнозами, а відтак, я розумію, за прогнозами політвиконкому Народної партії, жахливі. На яких же реаліях побудовані такі висновки? Адже Україна — не останніх пасе і за природними ресурсами, і за процьовитістю людей. — Все це так, але динаміка економіки в цьому році характеризується скороченням виробництва в провідних галузях, низькими темпами зростання ВВП, зростанням цін і неплатежів. Погіршується становище в легкій промисловості, гірничо-металургійному комплексі, хімічній промисловості. Суттєво скоротилось виробництво коксу та продуктів нафтопереробки. У промисловості майже 38 відсотків підприємств скоротили обсяги виробництва, не працювали 8 відсотків підприємств. Візьмемо для прикладу металургійну галузь. При ціні в 230-270 доларів США за тисячу кубометрів газу (а це вже стане реальністю найближчим часом) вітчизняна металургія втрачатиме щорічно 2 млрд. доларів, що означатиме скорочення 600 тисяч працівників галузі, які поповнять лави безробітних. Як таку ситуацію можна порівняти, наприклад, з передвиборчими обіцянками нинішньої влади про створення мільйонів нових робочих місць? У сільському господарстві продовжується втрата зацікавленості у вирощуванні великої рогатої худоби та виробництві масла і молока, продукції рослинництва, внаслідок зниження цін на реалізовану продукцію. І це при тому, що ціни на споживчому ринку не лише не падають, а стрімко зростають! Порівняно з 1 червня 2005 року в господарствах всіх категорій скоротилося поголів’я великої рогатої худоби майже на 4 відсотки (-300 тис. голів), у тому числі корів — на 7 відсотків. Це результат зниження мита на ввезення в Україну продовольчих та інших товарів. В цій ситуації економіка отримує подвійний удар: з одного боку, сільський виробник не має достатніх стимулів для розвитку свого бізнесу, з іншого боку — споживач не має достатньо грошей, щоб купувати вже вироблену сільгосппродукцію. Фактично сільське господарство України поставлене на межу банкрутства і колапсу. І це — в колишній житниці й годувальниці всієї Європи! Стрімко продовжує зростати негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами. У січні-квітні 2006 року воно становило 2,1 млрд. доларів США. За цей час експорт товарів зменшився на 4 відсотки, а імпорт товарів зріс на 23 відсотки. При цьому відбувається переорієнтація імпорту на товари споживчого призначення, контрабанда набирає обертів, ще більшої шкоди завдає заниження митної вартості товарів. Таким чином, можновладці «реалізують» роками заяложене гасло: «Захистимо національного товаровиробника!». — Але ж послухаєш наших міністрів по телебаченню, то вони зовсім про інше говорять : і м’яса в нас виробляється стільки, що не встигаємо з’їсти, і зерно є на продаж ще зі збору 2004 року, і доходи на душу населення зростають … То невже ми дожилися до того, що маємо дві правди? Кому ж вірити? — А це вже люди нехай вибирають самі. Розібратися ж їм, де правда, а де брехня, вважаю, допоможе щоденне ознайомлення із вмістом власного гаманця. За наповненням його найпростіше судити про динаміку власних статків. Я ж на підтвердження сказаного наведу ще декілька цифр і фактів. Погіршується фінансовий стан на підприємствах і в організаціях: майже 40 відсотків їх за січень-квітень цього року отримали збитків на 10,2 млрд. грн., що в 1,4 раза більше, ніж у попередньому році. Є небезпека, що державний бюджет не отримає заплановані доходи, а видатки не будуть сповна профінансовані. Для вчителів, медиків, працівників державних підприємств це означатиме недоотримання чесно зароблених грошей, накопичення боргів, хронічні нестатки, врешті-решт, реальну перспективу голоду... Вже сьогодні почалося зростання заборгованості із виплати заробітної плати. З початку року вона зросла на 6,7 відсотка і становить 1 млрд. грн. При цьому діюча влада рапортує про виконання бюджету такими ж негативними методами, як і попередня, лише в більших масштабах. Якщо сприймати за чисту монету державні статистичні звіти, то можна дійти висновку, що за рівнем економічного розвитку Україна перегнала провідні держави Європейського Союзу! Економічні міфи діючої влади нагадують цитати з доповідей комуністичних генсеків радянських часів, викладені в їхніх періодичних доповідях. Реально ж це свідчить лише про одне: нові можновладці продовжують нас дурити, але ще більш грубими, цинічними методами. Складні бюджетні проблеми мають місцеві органи влади. Із 27 регіонів задовольнили бюджетну потребу в коштах на заробітну плату працівникам бюджетної сфери лише 10 регіонів, а асигнування на проведення розрахунків за енергоносії — 12 регіонів. Це шлях до боргів із зарплат, до відключення води, газу, світла, тепла, який благословляє влада. Це шлях до геноциду проти своїх співвітчизників! Мусимо констатувати: з легкої руки політиків пересічні українці стали заручниками цинічної боротьби за владу, за портфелі, за доступ до збагачення за рахунок власного народу, продажу державного майна та безгосподарного його використання. Завтрашній день країни хвилює десятки мільйонів громадян України. Сьогоднішні процеси набули загрозливого характеру, підривають основи національної економіки, призводять до незворотних процесів і навіть до втрати державності. А нинішній уряд замість того, щоб у терміновому порядку визначити пакет антикризових заходів і рятувати власний народ, приймає драконівські, непрофесійні, абсурдні рішення, які вже поставили Україну на межу економічної катастрофи. Сьогодні потрібно чесно, без популістського окозамилювання оцінити можливості, ресурси суспільства та дати адекватну відповідь на виклики сучасності, здійснити програму невідкладних заходів з метою запобігання та пом’якшення можливих негативних наслідків економічної кризи та фінансової дестабілізації. Практика свідчить: нинішня влада нездатна це зробити. — А яке ваше враження від останнього інтерв’ю по телебаченню голови Народної партії Володимира Литвина, зокрема, з приводу його думок щодо «коаліційних перипетій»? — Володимир Литвин, як і завжди, був у своїх відповідях кореспонденту чесним і послідовним. У його характеристиці економічної ситуації ще раз прозвучала правда про те, що влада про народ забула. А «коаліційні перипетії», за словами Литвина, — це зовсім не несподіванка, а дії, що випливають із особистих інтересів дійових осіб. І з цим не погодитись у мене немає підстав.
