Тепер, зачувши громовицю, люди кидають усе і збираються в одному будинку. Принишклі батьки, заплакані матері, які притулили до себе зляканих дітей, з жахом очікують на невідворотне. У моторошній тиші, що переривається дитячим криком, лунає грім і нестримний вітер б’є у шибки. Природа ще раз доводить свою владу над людьми. Таке відбувається в Зарічному щоразу, як хмари насуваються на селище.
Тепер, зачувши громовицю, люди кидають усе і збираються в одному будинку. Принишклі батьки, заплакані матері, які притулили до себе зляканих дітей, з жахом очікують на невідворотне. У моторошній тиші, що переривається дитячим криком, лунає грім і нестримний вітер б’є у шибки. Природа ще раз доводить свою владу над людьми. Таке відбувається в Зарічному щоразу, як хмари насуваються на селище. Поліщуки, які протягом століть звикли протистояти природній стихії у своєму багатому та суворому краї, не мають вже надії ні на кого. Тільки моляться Богу. Останнім часом мешканці Зарічного тільки й говорять, що про випадки смертельних ударів блискавиці. Нещодавня пригода із 26-річним жителем села Річиця Зарічненського району Вадимом Мясниковичем, в якого блискавка влучила прямо в скроні — щасливий та унікальний виняток. У той червневий день річицькі чоловіки були на косовиці в урочищі Шивалиця. Побачивши хмари, вони ще до перших краплин дощу присіли під щойно складений стіжок. Перший грім у свідомості Вадима залишиться останнім — з тих пір він вже нічого не пам’ятатиме і опритомніє тільки у районній лікарні. Дядько Вадима Устим та двоюрідний брат Сергій теж отримають удар бликавки, проте невдовзі оговтаються. — Я тоді подумав, чого я літаю, тож ніби присів, — згадує Устим.— А потім дивлюся — Вадим сидить поруч непорушно і не відгукується. Сергій побачив голубий туман і схопився за живіт — у нього склалося враження, що живіт ніби розірвався. Долаючи біль, він теж кинувся до брата і перевернув його: — Вадиме, ти живий? Брат не відповідав. — При попаданні блискавки у людини вражається насамперед головний мозок і серце, — розповідає завідувач реанімаційного відділення Зарічненської райлікарні Іван Левчук. — Кардіограма у Вадима була нормальною. Наша допомога звелась до підтримки його організму, ми повинні були простежити, щоб не розвинулися ускладнення. Хлопцю просто пощастило, — вважає лікар. Вадим відбувся лекою контузією, хоча після удару кількатисячвольтного електричного розряду в голову його мізки повинні були розплавитися. Пан Іван відзначив і професійність першої наданої допомоги потерпілому прямо на полі. На косовиці люди, які збіглися до непорушного хлопця, почали робити непрямий масаж серця і штучне дихання — попервах у Мясниковича не було пульсу. Під дощем його повантажили на підводу і прожогом погнали у село, хоча й не знали, живого чи мертвого везуть до родини. У той час вдома, ніби відчуваючи небезпеку, Тетяна Федорівна — мати Вадима, молилася Богу за порятунок сина, брата і племінника. — Я нічого не пам’ятаю, — говорить Вадим. — Зараз почуваюся добре, хоча ще шумить трохи в голові, погано чую. Як мене та блискавка вдарила — не знаю. Залишилися на скронях мітки в місцях, куди вона увійшла. Про силу удару може свідчити шапка, яка на хлопцеві обгоріла, спалений одяг, а також понівечене взуття, в якому вирвало підошви. Мясникович за кілька днів до того злощасного грому склав останній державний іспит і тепер йому потрібно тільки забрати диплом з відзнакою про вищу освіту, яку він здобув у Рівному. Якихось екстрасенсорних здібностей за собою після травми не помічав, хоча знайомий із сусідньої Привітівки йому розповідав, що відтепер Вадиму судилося тілом відчувати грозу, що наближається. Лікарі стверджують, що після контузії за деякий час молодий організм повністю відновиться. Чому блискавка вдарила того дня у стіжок, а не у високі дерева поруч — мешканці Річиці гадати не беруться. Минулого року в селі стався смертельний випадок — тоді чоловіка блискавка вбила прямо у хаті. — Це другий випадок за літо, — повідомив Іван Левчук.— Щоправда, ще й тільки два рази гриміло. Узагалі, почастішали в останні роки ураження блискавкою. У 90-х роках минулого століття геологи щось активно шукали на Поліссі. Та чи то знайшли щось незрозуміле і жахливе, чи то просто закінчилися кошти, однак з тих пір на півночі Рівенщини їх не бачили. Тому чи існує якась геопатогенна зона там, яка притягує до себе грозу, невідомо. У самому Зарічному ситуація якщо не критична, то близька до цього. Місяць тому Ірина Дякова із дочкою Яною натерпілася такого страху, що й досі не може оговтатися. Яна відтепер при наближенні дощу кидається в хату і ховається під ковдру. — Усе відбулося в секунду, — розповіла Ірина.— Коли я підняла голову, то побачила перевернутий стіл, вибиті шибки і пожежу в кімнаті. Підлога була вирвана, у стелі — величезна дірка. Кулева блискавка, увірвавшись до оселі, пронеслась через кімнати, пробивши фронтон будинку. Добре, що нагодилися сусіди і почали гасити пожежу. По всій вулиці в той день згоріли телевізори і холодильники, Ірина думає, що в її крайній на вулиці будинок розряд ударив через електропровід. Тому зараз на цій вулиці, де мешкають в основному молоді забудовники, люди у передчутті грози збираються до однієї хати — таким чином, думають вони, їм вдасться врятуватися. — Ми зверталися до районної електромережі — проведіть електрику на вулицю, — бідкається Ірина.— Нам відповіли, щоб ми самі купували у них бетонні стовпи, дроти, наймали їх електриків. Ціни у них божевільні, тому й намагаємося проводити світло власними силами, час від часу наймаючи «дешевих» електриків. У несправності електропроводки зарічненці вбачають небезпеку. Будь-яка блискавка, влучивши у стовп, може через дроти увірватися смертоносною кулею до оселі. Зараз дроти на деяких ділянках ледь не сягають землі, й люди бояться ходити вулицями. Сподіватися зарічненцям залишається тільки на Бога.
