Як встановив суд, вбивства донецьких бізнесменів, у тому числі й Брагіна, організували Кушнір, Рябін і Алієв. Вони хотіли усунути конкурентів, які заважали їм у бізнесі. Що ж стосується Євгена Щербаня, який до обрання народним депутатом працював генеральним директором однієї з найбільших донецьких корпорацій «Атон», з матеріалів процесу слідує, що в його вбивстві міг бути зацікавлений колишній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. «Банда Кушніра» у цьому випадку була виконавцем «замовлення».
Закінчення. Початок «Смерть у СІЗО ватажка банди досі залишається загадкою» у №42 від 10 червня 2003 р.
«Газові» війни чи політичні розборки? Як встановив суд, вбивства донецьких бізнесменів, у тому числі й Брагіна, організували Кушнір, Рябін і Алієв. Вони хотіли усунути конкурентів, які заважали їм у бізнесі. Що ж стосується Євгена Щербаня, який до обрання народним депутатом працював генеральним директором однієї з найбільших донецьких корпорацій «Атон», з матеріалів процесу слідує, що в його вбивстві міг бути зацікавлений колишній прем’єр-міністр України Павло Лазаренко. «Банда Кушніра» у цьому випадку була виконавцем «замовлення». На думку свідків, мотиви вбивства могли мати економічний характер. Вони говорили, що навіть будучи депутатом, Щербань продовжував контролювати роботу своїх підприємств. Проте конфліктів з донецькими колегами підприємець Євген Щербань не мав, а деякі зі свідків говорять, що в його вбивстві могли бути зацікавлені в Києві. Як бізнесмен, Євген Щербань мав вплив на ринок природного газу і металу Донецької області. Він неодноразово різко висловлювався на адресу дніпропетровських комерсантів, які хотіли захопити головні економічні позиції в Донбасі. На думку свідків, Щербань міг заважати бізнес-структурам, яким симпатизував Павло Лазаренко. За словами сина Євгена Щербаня, Руслана, який виступав на суді як свідок, його батько збирався зустрітися з Лазаренком 4 листопада 1996 року. Зустріч ця повинна була мати політичний характер. Руслан стверджує, що батько, ставши в 1994 році народним депутатом, займався тільки політикою. І, на його думку, мотиви вбивства батька — політичні. Руслан Щербань сказав, що в його батька справді були розбіжності з Лазаренком, але про їхні причини він не знає. На думку Руслана Щербаня, декілька учасників вбивства його батька все ще перебувають на свободі. Він вважає, що Служба безпеки України повинна провести нове розслідування цієї справи.
Замовник — Лазаренко? Одним з найцінніших свідків у справі «банди Кушніра» виявився Петро Кириченко, колишній радник прем’єр-міністра України Павла Лазаренка, який живе зараз у США. Петро Кириченко повідомив слідчим, що в 1995 році Лазаренко дізнався про якусь загрозу для Юлії Тимошенко і попросив організувати зустріч з дніпропетровським кримінальним авторитетом «Матросом» — Олександром Мільченком. Зустріч ця відбулася, Мільченко, за словами Кириченка, підтвердив, що загроза для Тимошенко існує. У своїх показах Кириченко стверджує, що після зустрічі Лазаренко запропонував переказати на рахунок Мільченка три мільйони доларів. В Олександра Мільченка був відкритий рахунок в одному з банків Антігуа й у 1997 році йому справді було переказано близько півтора мільйона доларів. У листопаді 1997 року Мільченко помер, а через два місяці на рахунок його дружини переказали 850 тисяч доларів. Всі гроші надходили з рахунку компанії, розпорядником якої був Петро Кириченко. Відповідно до висновків суду, саме ці кошти були оплатою за вбивство Щербаня. Той же Кириченко на початку 1998 року переказав гроші й Кушніру. Суд встановив, що це була плата за вбивство Вадима Гетьмана. Кушніра і його «колег», відповідно до показів свідків, з Лазаренком познайомив Олександр Мільченко. Він же й був посередником при контактах Лазаренка і представників угруповання. Влітку 1996 року Магомет Алієв за кордоном зустрівся з Лазаренком і одержав пропозицію вбити Щербаня. Після смерті Мільченка з Лазаренком зустрічався вже сам Кушнір, для чого наприкінці 1997 року виїжджав у Європу. Один із свідків стверджує, що тоді Лазаренко «замовив» два вбивства — радника Президента України Олександра Волкова і голови НАК «Нафтогаз» Ігоря Бакая. Проте про підготовку замахів дізналися в міліції, й Лазаренко, під час чергової зустрічі з Кушніром, яка відбулася на початку 1998 року, змінив «замовлення». Він запропонував вбити Вадима Гетьмана. Після цієї зустрічі, говорить у своїх показах Петро Кириченко, Лазаренко дав вказівку виплатити Кушніру 850 тисяч доларів. З матеріалів справи слідує, що безпосереднім виконавцям з цієї суми призначалося всього 50 тисяч.
Куди ділися гроші і звідки взялася зброя? Обставини, пов’язані з оплатою замовлених вбивств Щербаня і Гетьмана, для багатьох спостерігачів є дуже інтригуючими. Таке враження, що кілерів переслідувала зла доля — з показів свідків і підсудних слідує, що ніхто з безпосередніх виконавців обіцяних грошей за жодне вбивство не одержав. Що стосується вбивства Щербаня, то, як стверджують свідки, окрім виплати грошової винагороди, прем’єр-міністр повинен був надати Кушніру і команді ще декілька додаткових «послуг», які сприяли б розширенню бізнесу «кушнірівців» і зміцнили б їхні позиції в регіоні. А саме: замінити начальника СБУ в Донецькій області, замінити начальника Азовського морського пароплавства, допомогти в одержанні технічного кредиту вугільному об’єднанню «Ровенькиантрацит». Як слідує з матеріалів справи, ці умови виконані не були. По-справжньому було надане сприяння лише Олександру Мільченку, який на вигідних умовах взяв участь у приватизації одного із заводів мінеральних вод... За вбивство Щербаня гроші одержав Мільченко, проте він помер і не встиг розплатитися. За словами підсудних і свідків, на момент «замовлення» вбивства Гетьмана, попереднє вбивство ще не було оплачене. За вбивство Гетьмана гроші одержав Кушнір, але напередодні замаху був заарештований. Перебуваючи у СІЗО, він наполягав на тому, що заплановане вбивство необхідно виконати. Але розплатитися з виконавцями він теж не зміг, тому що помер у слідчому ізоляторі. Досить загадковими є й обставини появи в бандитів зброї. Арсенал «кушнірівців» був вражаючим: від пістолетів і автоматичної зброї до пластикової вибухівки і спеціальних засобів зв’язку. Пістолети ТТ, ПМ, револьвери, автомати АКМ, АКСУ, АК-74, гранатомети РПГ, гранати, підривачі, електродетонатори, запалювальні трубки та інші засоби, призначені для вбивства. Звідки така розмаїтість, можна лише здогадуватися. У матеріалах справи говориться, що зброю одержували в «гарячих точках» і Західній Європі. Проте ні канали постачання, ні продавці в справі не фігурують.
Постріли у ліфті Голова Біржового комітету Української міжбанківської валютної біржі народний депутат Вадим Гетьман був убитий 22 квітня 1998 року. Вадима Гетьмана застрелили в ліфті його будинку, коли він ввечері повертався з роботи. Це був перший робочий день Гетьмана після відпустки, напередодні, 21 травня, він повернувся з-за кордону. А вже 23 травня повинен був виїхати в Ялту на нараду банкірів. Вбивці, очевидно, були дуже добре інформовані про плани і розпорядок Вадима Гетьмана, оскільки для скоєння злочину вибрали єдиний день, коли він повинен був знаходитися в Києві. Суд встановив, що вбивці очікували Гетьмана ще вдень, коли він повинен був, як звичайно, приїхати на обід. Проте він не приїхав і було вирішено чекати до вечора. Коли близько 19.30 спостерігач повідомив, що Гетьман виїхав з офісу, один з вбивць зайшов у під’їзд і став чекати на майданчику між першим і другим поверхами. Він був одягнений у жіночий одяг, на голові була перука. Другий, також переодягнений жінкою, залишався на вулиці. Коли Гетьман зупинився біля ліфта, вбивця спустився східцями і став у нього за спиною. Він відкрив вогонь після того, як двері ліфта відчинилися і Гетьман ввійшов у кабіну. У жертву влучили п’ять куль, один з пострілів був контрольним — у голову. Після цього вбивця вийшов з під’їзду і разом із напарником сів у машину. Проїхавши декілька вулиць, вони пересіли в іншу машину, на якій доїхали до свого будинку. Картину цього злочину вдалося відтворити на основі показів Сергія Кулєва, саме його суд визнав винним у вбивстві Вадима Гетьмана. Як було встановлено судом на підставі показів свідків і самого Кулєва, Кушнір, отримавши «замовлення» на усунення Гетьмана, запропонував виконати його луганчанину Валерію Пушнякову, який брав участь у вбивстві Щербаня. У свою чергу, Пушняков адресував пропозицію Сергію Кулєву, члену своєї банди. На суді Кулєв назвав співучасників вбивства Гетьмана. З його показів слідувало, що за кермом машини, яка очікувала Кулєва і його напарника біля будинку Гетьмана, знаходився Валерій Пушняков. А в машині, куди вони пересіли потім, знаходилися донеччани Едуард Косигін та Сергій Володченко. Під час слідства і під час процесу Косигін і Володченко співучасть у вбивстві Гетьмана заперечили цілком. Вони наполягали на тому, що Кулєв їх обмовив. Коли зачитувалася частина вироку, яка стосувалася вбивства Гетьмана, Косигін перебив суддю і попросив вивести його із залу. Звертаючись до представників Генеральної прокуратури, він сказав, що обвинувачення проти нього сфабриковане і він має намір довести, що не брав участі у вбивстві Гетьмана. Сергій Володченко заявив те ж саме, він сказав, що ніколи не брав участі ні в якому вбивстві, за його словами, Кулєва «змусили дати покази». За порушення порядку Косигін та Володченко були виведені із залу суду. Під час процесу були заслухані покази дружини Косигіна та її сестри, які говорили, що навесні 1998 року Едуард з Донецька не виїжджав. Косигін також говорив, що 22 квітня його не було в Києві. Ці покази суд порахував недостовірними і розцінив як спосіб захисту. У той же час, достовірними були визнані покази Кулєва. У результаті суд оголосив Косигіна та Володченка винними в співучасті у вбивстві Гетьмана. Представники захисту Косигіна та Володченка звертали увагу суду на деякі невідповідності в показах Кулєва і даних попереднього слідства. Одне із найголовніших, на думку захисту, це те, що тіло Гетьмана було виявлене в кабіні ліфта на третьому поверсі, хоча Кулєв стверджує, що скоїв вбивство на першому. Проте він не говорив, що натиснув кнопку ліфта. Чи міг це зробити сам Гетьман? Коли Гетьмана виявили, його тіло знаходилося в тому ж положенні, як його описав Кулєв. Це означає, що після пострілів Гетьман уже не рухався. Службовий собака взяв слід від трупа на третьому поверсі, повів його на перший поверх і загубив слід, звернувши за будинок. Це може означати, що вбивця міг бути на третьому поверсі, але поїхав від будинку на машині. На думку свідків, причиною вбивства Вадима Гетьмана могла бути інформація, небажана для деяких впливових осіб, якою він володів у силу свого становища в банківській сфері. Свідки стверджують, що Гетьман міг заважати Лазаренку в здійсненні великих фінансових шахрайств. У той же час, дружина Вадима Гетьмана вважає, що її чоловіка могли вбити через політичні мотиви. Не зовсім зрозуміла «квапливість» кілерів. Вадим Гетьман був народним депутатом, а значить, державним діячем. Вбивство такої особи спричиняє покарання у вигляді довічного ув’язнення. Всього через три тижні він би втратив цей статус, а значить, покарання для вбивць було б менш суворим. Проте зловмисники чекати не стали.
Екс-прем’єр побічно визнаний замовником вбивств Як слідує з показів Сергія Кулєва, вбивство Гетьмана замовив Лазаренко. Кулєв посилається на покійного Валерія Пушнякова, який дізнався про це від Кушніра, теж покійного. Інші свідки, які близько знали Кушніра, також заявили, що чули від нього про знайомство з Лазаренком, і що саме колишній прем’єр-міністр був замовником вбивства Гетьмана. Про це мова йде й у показах Кириченка. У вироку говориться, що суд приймає як достовірні покази підсудного Кулєва й свідків, оскільки вони узгоджуються між собою. А також підтверджуються наявними в справі банківськими й іншими документами, які вказують на те, що відбувалися зустрічі Лазаренка й Кушніра. Суд побічно визнав Лазаренка організатором вбивства і Гетьмана, і Щербаня. Це слідує з тексту вироку: «Суд враховує, що раніше ця ж сама особа (Лазаренко) замовила через Мільченка Кушніру вбивство Щербаня й оплатила це замовлення, цей висновок робиться судом, виходячи з сукупності наведених доказів по епізодах № 8 (вбивство Щербаня) і № 13 (вбивство Гетьмана)». Колишній прем’єр Павло Лазаренко під час слідства відмовився давати покази з приводу вбивств Щербаня й Гетьмана. Але в заявах для преси Павло Іванович і його адвокати неодноразово говорили про його непричетність до цих злочинів. Після закінчення судового засідання представник обвинувачення від Генеральної прокуратури Володимир Гузир заявив луганським журналістам, що вирок підтвердив причетність Лазаренка до скоєння вбивств Гетьмана й Щербаня. Він підкреслив, що вирок цей можна вважати одним із етапів визнання Лазаренка винним в організації вбивств народних депутатів. А це означає, що суд у справі «банди Кушніра» — перший у масштабному процесі проти Лазаренка, до якого готується Генпрокуратура.
