На Гарній — 90-річна садиба міського голови Рівного

Старий будинок з цікавою архітектурою, розташований на вулиці Гарній у Рівному, привертає увагу не тільки перехожих. Нещодавно історією цього будинку зацікавилась Галина ДАНИЛЬЧУК, завідувачка відділу Рівненського краєзнавчого музею, і опублікувала своє дослідження на сайті rvnews.rv.ua.

Будинок, що має 90-літню історію, таки є цікавим за своїм архітектурним стилем. За словами Ольги Михайлишин, доктора архітектури, професора кафедри архітектури та середовищного дизайну НУВГП: «Це справді унікальний як для нашого міста будинок. Представляє так званий садибний стиль міжвоєнного періоду (styl dworkowy), що був інтерпретацією стилю шляхетських палациків XVIII століття». У Державному архіві Рівненської області зберігаються документи на будівництво цієї приватної оселі. Проект на будівництво мурованого житлового будинку №14 з мансардою на вул. Пєнкній (Рieknа — польською, українською — вул. Гарна), що належить Зої Боярській-Касянович, був виготовлений у 1926 році архітектором Валерієм Піатковським, креслив Є. Клайнбаум. Землю Зоя Олександрівна Боярська-Касянович купила у князя Любомирського у 1926 р. Чоловіком пані Зої був Володимир Боярський — тогочасний міський голова Рівного (1929-1932). Будинок споруджений до 1 січня 1929 р. і був власністю Боярських до 1934 року. А далі за документами він вже належить Яну Приступі, який був вчителем фізики та математики.

Донедавна власницею цього розкішного будинку була донька Івана Приступи — Алла Іванівна Приступа. Декілька років тому мені вдалось поспілкуватися з Аллою Іванівною і записати її розповідь: «Щодо придбання цього будинку. Мама розповідала, що батько брав кредит (тоді казали «рату»), щоб виплатити цей будинок. А спочатку він жив тут, в будинку бургомістра, у підвалі. Чотири роки жив і збирав кошти на придбання цього будинку. Скільки платні мав тоді вчитель, я не знаю, але він розповідав, що за зарплату міг купити собі шкіряне пальто. Бургомістр, очевидно, брав гроші в банку. І моєму батькові вже цей дім продавав не бургомістр, а банк. Підвал тут досить добротний. Висота стелі 2,20 м, там є плита й котел, під порогом виходить вікно з підвалу. Кімнати в цьому будинку не особливо великі. Каміна тут не було. Грубки обкладені білими польськими кахлями. На мансардний поверх ведуть дерев'яні східці. Коли тато купив цей будинок, то там, нагорі, було дві кімнати для гостей. На вікнах є дерев'яні віконниці, які відчиняються всередину. В будинку практично нічого не перебудовувалось. Єдине — батько добудував нагорі ще кухню, яку розмістив на палях. Там було лише дві кімнати, а він хотів, щоб це була квартира. Перекриття дерев'яне, тож довелося використати підкріплення палями. У будинку ще з 20-х років збереглася ванна кімната, стіни якої обкладені чудовими візерунковими білими і червоними кахлями. Ще до війни тут було електричне освітлення і вся проводка вміщена під штукатурку. Територія садиби була досить велика — 24 сотки. Потім і в нас, і у сусідів значну частину забрали. У дворі був колодязь, з якого бургомістр брав воду. Зараз він зацементований. Я ще пам'ятаю з дитинства, що колодязь був досить глибокий. У дворі був септик, що мав глибину 8 метрів. Біля будинку був гарний садок, багато квітів. А ці старі ялини — мої ровесниці». Ось така коротенька розповідь останньої власниці з роду Приступ про будинок, що викликає багато щемливих емоцій, а ще зберігає чимало таємниць за свої 90 років життя. Нині колишня садиба колишнього міського голови Володимира Боярського вже має інших господарів, які хочуть там облаштувати приватне житло на свій смак. Сподіваюсь, що нові власники так само вподобали в старому домі красу і велич архітектури цієї споруди і, ремонтуючи його, залишать хоча б фасадну частину в такому ж вигляді, як її спроектували польські архітектори.