Більше двох місяців змушені проживати у рідних та знайомих рівняни Віктор та його брат, інвалід другої групи Олег Кирилюк. До такої тимчасової зміни місця проживання хлопці змушені були вдатися через, як вони вважають, не зовсім чесну гру, яку затіяла рідна тітка, сподіваючись заволодіти їхньою однокімнатною квартирою, що на Ювілейному. З допомогою міського суду жінка добилася того, щоб працівники виконавчої служби опечатали квартиру її племінників, доки служителі Феміди не приймуть остаточного рішення по цій справі. Розповідає брат позивачки і батько двох хлопців Афанасій Кирилюк:
— Цю квартиру п’ять років тому дружина придбала для молодшого сина у моєї рідної мами. Тоді ж вони домовилися, що Віктор одразу переїде жити до бабці, яка була сліпою, і доглядатиме її. В цей час моя сестра Зоя працювала в обласному БТІ і, скориставшись хворобою старенької, з допомогою знайомого нотаріуса та своїх зв’язків оформила собі дарчу на її квартиру. Пізніше, коли моя мама про це дізналася, подала на власну доньку в суд, але там позов не задовольнили, мотивуючи своє рішення тим, що дарчі документи були оформлені правильно. Суддя повністю проігнорував той факт, що на момент оформлення дарчої квартира вже була продана моєму сину. Два з половиною роки тому бабця померла і до Віктора переїхав жити його старший брат інвалід Олег. Зоя навіть не з’явилася на похорон нашої матері, хоча їй звонили і повідомляли про це. Дуже образилася на те, що довелося судитися. Після смерті старенької, приблизно через півроку, сестра подає на відселення моїх дітей. Суд розглянув всі документи, в тому числі й акти купівлі-продажу квартири, але незважаючи на це виніс рішення про відселення дітей без надання їм іншої житлової площі. Найцікавіше те, що суддя, ухвалюючи рішення, не врахував того, що моя сестра оформила документи на цю квартиру в обласному бюро технічної інвентаризації у 2000 році, в той час як цими питаннями вже два роки займалося тільки міське БТІ. Тому мій син зібрав усі необхідні довідки, в тому числі йвід міського голови про те, що область на той час вже не мала права займатися питаннями оформлення міської нерухомості, і знову звернувся до суду. Зоя це проігнорувала. Взяла своїх двох синів, судового виконавця і дільничного інспектора, щоб виселити моїх дітей з квартири, але так як їх не було вдома, зламали двері, повісили власний замок і наклеїли папірець про те, що квартира опечатана. Таким чином, до чергового рішення суду мої діти залишилися без житла. Зрозуміло, що у сімейних перепалках, тим більше таких, що стосуються житлових питань, кожна зі сторін намагається довести свою правоту. При цьому як одні, так і інші не упускають жодного шансу, коли можна облити брудом свого опонента. Зважаючи на це, ми спробували дізнатися позицію другої сторони у цій справі Зої Волочкової, але вона у своїх коментарях була небагатослівною. — Я не розумію, чому скаржиться саме мій брат. Я ж з ним не суджуся. А всі ті звинувачення, які він закидає на мою адресу, це його особисті проблеми. Зрештою, у нас є суди, тому нехай там і вирішать, хто з нас правий, а хто ні.
