Довга-довга пісня про народження рівенського комбайна усе ще залишається мрією керівництва Квасилівського заводу «Рівнесільмаш». Можливість втілення її у рідну й реальну зернозбиральну машину не маячить на горизонті. В Україні є три комбайнові заводи, але кожен з них, за висловом голови правління ВАТ «Рівесільмаш» Михайла Никитюка, має потужне лобі. Зусиль тутешнього нардепа Павла Сулковського у лобіюванні інтересів Квасилівського заводу до цього часу було недостатньо, зараз же спрогнозувати, що з ним буде далі, не візьметься ніхто.
«Рівнесільмаш», що має 121-річну історію, упродовж останніх років переживає не найкращі часи. Як і вся машинобудівна галузь держави. Із 3,5 тисяч працівників у минулому сьогодні тут мають роботу тільки 284 мешканці невеличкого селища Квасилів. Потужності величезного колись підприємства, що розкинулося на 100 гектарах землі, нині використовуються усього на 15%. Головна причина — високі ціни на метал та відсутність ринків збуту готової продукції. — Нині багатьом вигідніше купити дешеву вживану сільгоспмашину, аніж вітчизняну нову, оскільки держава не дає вигідних для сільгоспвиробників кредитів на придбання техніки, — каже голова правління ВАТ «Рівнесільмаш» Михайло Никитюк, — а тому ми зосередилися на виробництві машин малої механізації для сільського господарства. Найбільшу частку в сумі реалізації нашої продукції займають нині вагони-борошновози, які ми продаємо українським та російським сільгосппідприємствам та хлібокомбінатам. Перспективу підприємства я бачу в нарощуванні виробництва тракторних причепів різної вантажопідйомності. Ми, на відміну від інших українських аналогічних підприємств, виконуємо повний цикл виробництва цього виду продукції. Причепи увійшли у цільову державну програму, завдяки їй ми й наростили виробництво. Не без гордості Михайло Никитюк говорить про те, що ціни на продукцію у «Рівнесільмаші» на 20% нижчі, ніж у конкурентів і, звичайно, значно нижчі, ніж на німецькі причепи нічим не кращої, на думку пана голови, якості. Що стосується німців, то до «Рівнесільмашу» вони давно нерівно дихають. Свого часу представники однієї німецької фірми зверталися до керівництва заводу з пропозицією налагодити тут випуск комбайнів. Відтоді й бере початок довга й невесела пісня про примарний квасилівський комбайн. Роки минали, а задуми у реальність не втілились. Тим часом німці створили в Україні комбайнову лізингову компанію і продовжують навідуватися до Квасилова з діловими пропозиціями. — До нас приїздило багато іноземних делегацій, у членів яких при вигляді величезних виробничих майданчиків, що простоюють, загорялися очі, — пригадує п.Никитюк. — Вони одразу пропонують розмістити тут своє виробництво і обіцяють потенційним працівникам платню 70 доларів на місяць. Для іноземців це вигідно, дешева робоча сила відповідно здешевлює продукцію. Але за таку платню працювати уже ніхто не захоче. Хоча німців і дивує, що при такому рівні безробіття, як у нас, можна відмовлятися від пропозиції працевлаштування. Що ж до комбайнів, то п.Никитюк демонструє невмирущий оптимізм, — він усе ще вірить у реальність їх випуску у Квасилові. Не без допомоги тих же німців і їхнього активного втручання, від чого той комбайн вийде вже не зовсім українським. На думку керівництва заводу, у перший рік запуску комбайнового виробництва воно зводитиметься до збирання машин з німецьких деталей і лише через п’ять років можна вести мову про виготовлення справді своєї машини. Далі — проштовхування її на ринку. При тому, що контрольний пакет акцій підприємства належить Фонду держмайна, держава й мала б «розкручувати» цю машину. Але «розкрутки» немає. Комбайн перейшов з економічної у політичну площину, в якій і «завис» надовго. Тепер лише великий інвестор зможе вдихнути життя у ці величезні запустілі цехи. Як повідомив Михайло Никитюк, німців на «Рівнесільмаші» він очікує ще цього року, але гарантій тому немає. Велика політика підприємства поки не зачепила. «За результатами роботи за рік ми вийдемо на заплановані 3 мільйони гривень реалізації, — запевняє п .Никитюк, — у нас чудові стосунки з діловими партнерами і ніяких труднощів ми не відчуваємо».
