Наприкінці грудня голова Острозького районного суду Сергій Штогун захистив кандидатську дисертацію у Національній юридичній академії ім.Ярослава Мудрого, що у Харкові.. Тема дисертації — правові проблеми організації роботи місцевих судів. Чи є ця робота даниною моді, згідно з якою, науковий ступінь є чи не обовязковим атрибутом первпективного керівника? Про мотиви, які змусили його знаходити час для наукових досліджень, розповів сам Сергій Штогун.
— Впродовж останніх дев’яти років кількість суддів в Україні зросла з 4,5 тисячі до 6,5 тисячі. Водночас у 100 разів зріс залишок нерозглянутих цивільних справ та у 30 разів — кримінальних, що свідчить про недосконалість судоустрою. Наша система нераціональна і не відповідає європейським нормам. — Чим саме не відповідає? — В європейських країнах існує триступенева судова система: первинна ланка, апеляційна та касаційна. У нас система чотириступенева за рахунок господарських судів, які, по суті, дублюють роботу місцевих судів. — Ви вважаєте, що господарські суди непотрібні? — В європейських країнах, судові системи яких нам ближчі, аніж американська, таких судів немає. Колись, за радянських часів, існували арбітражні комісії, які були структурою виконавчої влади і захищали державну власність. У демократичному суспільстві усі форми власності рівні. А тому я вважаю, що господарський суд треба об’єднати із цивільним в єдиний цивільний суд, а в місцевих судах необхідно запровадити спеціалізацію суддів по окремих галузях права. Судова система має бути чітка й зрозуміла, а не загромаджена. Апеляційний суд України є також штучно створеною й зайвою ланкою, а склад Верховного Суду просто необхідно розширити. Наша недосконалість у кінцевому підсумку породжує тяганину, а доступ до правосуддя робить важким. — Але ж у нас упродовж багатьох років триває судова реформа? — Судова реформа розпочалася у 1992 році, на жаль, вона проходить уривчасто. У перші роки в нашій країні було прийнято понад тисячу законів, у 1996-му Верховна Рада прийняла Конституцію і «започаткувала» процес приведення законів у відповідність до Основного Закону. До всього, наш нинішній суд перебуває в залежності від прокуратури та виконавчої влади, що, звичайно, не свідчить про його незалежність. Стан судової влади — це показник демократичності в країні, а на сьогодні суд не має міцного авторитету. — Як ви вважаєте, чи потрібні військові суди? — В Європі військові суди також відсутні. Але кожна країна має свій шлях розвитку, свою, особливу судову систему. У нашій країні працює усього 153 військових судді, і я гадаю, що вони не створюють жодних проблем. Військова служба має свою специфіку, і судити військового має той, хто знає її. З нового року в нашій країні запроваджуються адміністративні суди, які розглядатимуть скарги на органи влади. Це буде спеціалізований суд, він, безумовно, потрібен, але повинен мати структуру, максимально наближену до людей, а не таку, яку має той же господарський суд, коли мешканцям Володимирецького, Зарічненського та інших віддалених районів треба їхати понад сотню кілометрів до Рівного, а в апеляційний господарський суд — аж до Львова. — Призначення суддів безстроково, а не на певну кількість років — це також недемократично? — Чому ж, це нормально. Уперше суддю завжди призначають з 5-річним випробувальним терміном, протягом якого він повинен себе зарекомендувати. Їздити кожні 5 чи 10 років на затвердження в Адміністрацію Президента — це нагода для опонентів звести рахунки, адже невдоволені навіть найбільш виваженими й цілком законними рішеннями суду завжди будуть. Однак повинен бути й інститут відкликання судді.
