Незабутній Остап Бендер заявляв, що знає чотириста порівняно чесних способів забрати у людини її гроші. І це було неправдою. Хоча б тому, що письменники, які вигадали цього літературного героя, багатством не відзначалися, хоч і вірно служили новій комуністичній владі. Можливо, їм хотілося б мати мільйони, які невимушено здобував їхній герой у книжці про «золоте телятко».
Незабутній Остап Бендер заявляв, що знає чотириста порівняно чесних способів забрати у людини її гроші. І це було неправдою. Хоча б тому, що письменники, які вигадали цього літературного героя, багатством не відзначалися, хоч і вірно служили новій комуністичній владі. Можливо, їм хотілося б мати мільйони, які невимушено здобував їхній герой у книжці про «золоте телятко». Але далі слів справа не пішла. Бо далі слів починається бізнес, який не завжди йде разом із літературним талантом. Не знаю, що б робили ці письменники років тридцять тому, коли єдиним бізнесом, який можна було реально робити в наших краях, було збільшення фотографій. Їздили тоді по селах веселі хлопці, збирали у тамтешніх жителів старі фотознімки родичів. А за тиждень повертали ці фото у вигляді «кольорових портретів». Робилося це шляхом збільшення фото і грубої кольорової ретуші. Вдома досі лежить десь мій портрет у десятирічному віці, на якому я ввесь кольоровий, але чомусь брюнет. Тому схожий чи то на цигана, чи то на єврея. Віддали тоді батьки за моє «кольорове» зображення рублів п’ять. І були задоволені. А той, хто це фото зробив, мав неоподаткований дохід у тисячу відсотків. За прибутковістю бізнес на старих фотознімках посідав перше місце, і спритні хлопці гонорово їздили на «жигулях» та щодня ходили по ресторанах. Причому мали абсолютно чисту совість: сільські бабусі, які віддавали кілька рублів за «кольоровий» портрет сина чи онука, були дуже задоволені й вішали ті портрети на стіну. Досі по сільських хатах висять ті портрети. Тепер бізнес не такий — він різноманітний і всеохоплюючий. Люди примудряються заробляти гроші всіма можливими і неможливими способами. Від бізнесу на продажу труб до Росії та перепродажу нафти до Польщі до якісного чищення килимів вдома в замовника. Всі ці бізнеси пов’язані з купою клопотів. Бо ж аби ту трубу за кордон продати, слід приватизувати кілька металургійних комбінатів. Закупити дешеву сировину. Ухилитися від податків та митних платежів... Власне, і самі труби зробити, що теж не так просто. Дивно мені з тих бізнесменів. Навіщо стільки клопоту, коли люди здатні самі принести гроші й віддати. Як казав згаданий Бендер, «на блюдєчкє с голубой кайомочкой». На моїй вулиці гастроном закрили. Приватний. Тепер там гральні автомати. Хазяїн радий, аж підскакує. Раніше слід було товар закуповувати, зберігати, зважувати, продавати, платити зарплату продавцям та експедиторам. Тепер у нього всієї роботи — прийти увечері й забрати виручку із тих «одноруких бандитів». І виручки більше, ніж було тоді, коли був гастроном. І несе народ свої гроші до тих автоматів цілком добровільно. Який бізнес може бути чистішим за бізнес на гральних автоматах? Одне дивує — чому ще досі не всі гастрономи закрилися.
