Назад дороги немає. Нинішнім школярам неможливо пояснити, з якої такої потреби їхні батьки-матері та дідусі-бабусі ходили в дитинстві колонами, стояли на «лінійках», здіймаючи праву руку догори у вигляді «салюту», і відгукувались на заклик «будь напоготові!» словами «завжди напоготові!» Міські й сільські діти вже не їдуть масово і практично безплатно до літніх таборів, аби відпочити на природі й поносити на шиї червоні хустинки із штучного шовку.
Назад дороги немає. Нинішнім школярам неможливо пояснити, з якої такої потреби їхні батьки-матері та дідусі-бабусі ходили в дитинстві колонами, стояли на «лінійках», здіймаючи праву руку догори у вигляді «салюту», і відгукувались на заклик «будь напоготові!» словами «завжди напоготові!» Міські й сільські діти вже не їдуть масово і практично безплатно до літніх таборів, аби відпочити на природі й поносити на шиї червоні хустинки із штучного шовку. Нинішні дитячі табори відпочинку сприймаються старшим поколінням скоріше як «відгодівельні пункти», завдання яких давати дітям їсти максимально часто, аби виправдати недешеву вартість путівки. У сучасних таборах діти вже не вмиваються на вулиці, не прибирають за собою житло, територію та місця прийому їжі. І вбиральні у нових таборах вже не на вулиці, а всередині житла зі справжніми унітазами. Навіть гаряча вода буває у тих таборах, не те що у міських квартирах. Хоч бери та їдь до дочки у табір помитися! Напевно, так треба. Часи невибагливого життя в наметах, ходіння босоніж і поїдання низької якості каші минули назавжди. Навіщо нашим дітям загартовуватися? До яких випробувань бути напоготові? Цивілізація довкіл. У вояків коаліції, що в Іраку від місцевих переховуються, у тимчасових наметах гаряча вода цілодобово і харчів вдосталь. Тому будемо вважати, що діти наші у таборах живуть в умовах сучасної війни. Тоді в яких умовах живуть їхні батьки? Без гарячої, а часом і холодної води. Із цінами на харчі, які дозволяють щораз краще зберігати фігуру. Із політикою, в якій незабаром знову доведеться кричати «завжди напоготові!», аби з державної служби не вигнали. Із розвагами на рівні блатних пісень і брудних анекдотів по телевізору. Все правильно: старше покоління живе саме так, як готували нас жити у тих самих піонерських таборах. Тому ми й не протестуємо, а мовчки пристосовуємось до життєвих проблем, радіючи кожній додатковій цукерці. Діти ж наші, які сидять влітку на теплих унітазах у таборах відпочинку, готуються вже до іншого життя. З хорошими харчами, гарячою водою і платним обслуговуванням себе іншими. Бо головна різниця між колишніми і нинішніми таборами не у прапорах, маршах і червоних галстуках. Різниця в тому, що наші табори були безплатними, а нинішні — платні. Тому й діти наші вже добре знають, що хороше життя можна і треба купити за гроші. А ми, дурні батьки, чекаємо хорошого життя безплатно. Вже стільки років. І завжди напоготові.
