Народжувати дітей у 70 років, жити вісім століть... Ви думаєте, це фантастика? Дарма. Адже живуть же галапагоські черепахи по 200 років. І чому ми — вінці творіння — не можемо збільшити свій вік у десяток разів? Цілком можливо, що зможемо! До такого висновку дійшов директор Інституту фізико-хімічної біології МДУ ім. А.Н.Бєлозерського Володимир Скулачов. Сьогодні за стінами знаменитого будинку Ломоносовського університету під керівництвом того ж впертого академіка народжується справжня світова сенсація: протиотрута від старості, еліксир молодості — кому як завгодно... «Ми більше не потребуємо старості! Старість — це анахронізм, що був необхідний людству для еволюції. Значить, тепер, коли еволюція гомо сапієнса зупинилася, нам час подумати про реальне продовження своєї молодості», — так вказав суть відкриття син відомого академіка і його заступник Максим Скулачов. Він же розповів і про саму роботу.
Оптимісти програмують смерть Не всі геронтологи згодні з тим, що наші організми запрограмовані на смерть. Більшість із них влаштовує версія, що люди старіють і помирають від загального зношування організму, що посилюється переїданням, гіподинамією, поганою екологією. Володимир Скулачов та інші прихильники оптимістичної гіпотези вважають, що процес старіння лише частково залежить від способу життя. За великим же рахунком це програма, яку цілком реально сповільнити, зупинити або навіть повернути назад. На підтвердження цієї гіпотези академік наводить приклади аналогічних програм в інших видів живих істот. Дуже незвичайна програма в самців деяких павуків, яких самки з’їдають після спарювання. А візьміть бамбук! Через тісноту в бамбуковому гаю цій рослині не залишається нічого, як швидше засохнути і поступитися місцем молодим відразу після цвітіння й опадання плодів. — Точно так само, за гіпотезою Володимира Скулачова, помирає і людина, — говорить Максим Володимирович, — щоправда, її зів’янення триває не секунди, а десятки років. Але чому ж нам природа не дає сторіччя молодості і швидку смерть, як у бамбука? А тому, стверджує вчений, що в поступовій смерті споконвічно був закладений вищий зміст нашої еволюції. Повільне «самогубство» полегшує природний добір. Володимир Скулачов пояснює це задачею про двох зайців. Один розумний, другий — дурний. Поки вони молоді, між ними практично немає відмінностей. Обоє швидко бігають, рятуються від лисиці. Але ось вони почали старіти, їхні сили слабшають — і тут стає зрозуміло, за ким залишається перевага. Звичайно, за тим, хто розумніший. Значить, його напарника з’їдають раніше, а розумний заєць ще якийсь час живе і відтворює якісних нащадків. — Це, якщо хочете, біологічне пояснення сенсу життя, старіння і смерті, — підкреслює Скулачов-молодший. Так до якого ступеня той чи інший вид повинен еволюціонувати? Академік відповідає на це черговою гіпотезою: «Якщо вид здійснив еволюційний стрибок, то після цього він може дозволити собі істотно сповільнити власну еволюцію. Його життя подовжується, зникає необхідність у частому відтворенні нащадків».
Принцип голого землекопа — Наша наукова група, — продовжує Максим Скулачов, — вже декілька років збирає приклади тварин, чиє життя доводить вищевикладене правило. Візьмемо, наприклад, звичайну мишу-землерийку. Її вік обчислюється всього кількома роками. Вона швидко старіє і помирає. Зовсім інша справа — її родичка, кажан. Цей хижак, який теж жив колись у норах, виявився розумнішим. Він обрав політ і ехолокацію, виключивши у такий спосіб зі свого життя загрозу хижаків і забезпечивши себе достатньою кількістю їжі. Іншими словами, у порівнянні з землерийкою кажан здійснив той самий еволюційний стрибок. У результаті його життя збільшилося в десятки разів. Сьогодні кажан може жити до 50 років. Другий приклад також вражає. Візьмемо звичайну польову мишу. Її життя — далеко не солодке. Рідко яка особа живе довше одного сезону, помираючи від голоду і холоду, поїдається хижаками і винищується інфекційними хворобами. У той же час в екваторіальній Африці живе якийсь родич польової миші, такий же дрібний гризун на прізвисько голий землекоп. Ці істоти, як і кажани, винайшли декілька фантастичних пристосувань, які дозволили їм перетворитися з корму для більших тварин на повноцінних хазяїв величезних територій. По-перше, вони пішли під землю. Причому їхні зуби влаштовані так, що вони здатні прогризати бетон. Другий їхній винахід — соціальна будова суспільства. Колонії голих землекопів мають сувору ієрархію і живуть за складнішими законами, на зразок мурах. На чолі колонії, яка займає територію кількох футбольних полів, стоїть цариця — яка єдина має право розмножуватися. В її підпорядкуванні перебуває декілька «чоловіків», солдати, няньки, будівельники. Для підтримки такого режиму землекопам довелося створити мову — в їхньому вжитку є 17 «слів», які позначають головні поняття: їжа, ворог, небезпека і т.д. До речі, коли єдиний ворог землекопа — змія — намагається проникнути в нору, декілька солдатів з криками «Змія!» кидаються назовні — прямо їй в пащу. Інші ж при цьому обрушують стінки тунеля, відрізаючи ворога від «міста». Вчені вивчають землекопів протягом ста років і не перестають дивуватися: у цих гризунів немає ні хвороб, ні старості. Доживши до відміряних їм 29 років (зберігаючи при цьому здатність до розмноження), вони зненацька помирають, і механізм цієї смерті досі не розгаданий.
Молода вже не молода — То давайте візьмемо приклад із тварин. Адже ми розумні істоти, які досягли свого розквіту. Навіщо нам старіти і помирати завчасно, коли можна продовжити молодість у декілька разів? — з такими словами звертається Скулачов до людства. — За ознаками наша еволюція припинилася, природа вже не зробить гомо сапієнс кращим, оскільки ми більше не пристосовуємося до умов середовища, а підбудовуємо це середовище під себе. Якщо говорити про еволюційний стрибок, то люди вже давно переплюнули кажанів і голих землекопів. Значить, як і ці звірки, ми маємо право позбутися від старіння. Сам устрій сучасної цивілізації підказує це рішення. Якщо на початку XX сторіччя люди народжували в середньому по п’ять дітей, то зараз, принаймні європейці, немов стомилися розмножуватися, зжили себе. Дійшовши до досконалості, вони не знають, куди рухатися далі. Багатьох насторожує подібна ситуація, особливо в зв’язку з низькою народжуваністю дітей. «Так вимремо ж усі!» — кричать песимісти. Проте вчені заспокоюють: людина ніколи не припинить відтворювати собі подібних. Навіть ті, хто не думав про це до 4050 років, потім спохвачуються і всіма можливими способами намагаються обзавестися нащадком. Так, із такими темпами демографічну проблему не вирішиш. Значить, щоб остаточно не зникнути, як динозаври, ми повинні придумати спосіб максимального продовження життя для людей, які вже живуть. Якщо землекопу і кажанам вдалося у свій час продовжити молодість, у нас теж повинно вийти... І тоді юність тривала б мінімум років до ста. До такого ж віку зберігалися б і дітородні функції. Ну а смерть... Скулачов вважає, що це питання кожен міг би вирішувати самостійно. Комусь років 400 вистачить, а хтось знайде чим зайнятися й у 800.
Нас труять власні електростанції — Звичайно, ніхто поки не знає точно, як зупинити організм-самогубцю, — говорить мій співрозмовник, — сучасна біологія пропонує декілька варіантів, один із яких, на думку мого батька, виглядає дуже перспективним. Давно відомо, що однією із найсильніших отрут для нашого організму є так звані активні форми кисню (АФК). Виявилося, що наші клітини, а точніше, внутрішньоклітинні мітохондрії здатні самі виробляти ці шкідливі речовини. На початку 70х геніальний англійський біохімік Пітер Мітчелл запропонував теорію, згідно з якою мітохондрії є нашими «міні-електростанціями», у них спалюються поживні речовини і виробляється необхідна енергія. Ця теорія була блискуче доведена Скулачовим і його групою в Московському університеті. Для доказу московські біохіміки використовували спеціальні заряджені речовини — іони, здатні проникати всередину мітохондрій. Пізніше, з легкої руки американців, такі речовини одержали назву «іони Скулачова». Отож енергія, як з’ясувалося, і обертається для кожного з нас старінням. Крім неї, в процесі спалювання поживних речовин утворюються ті самі активні форми кисню. Вчені давно намагаються зупинити їх вироблення організмом, але марно. Рекламовані зараз антиоксиданти, наприклад вітамін Е, не справляються із завданням, тому що вони не можуть проникати через мембрану мітохондрії. І от через 30 років цю проблему допомогли вирішити ті самі «іони Скулачова». Вчений поєднав їх з іншою синтезованою речовиною-антиоксидантом і направив усередину мітохондрії справжню «бомбу з начинкою». Була створена сполука, яка не зустрічається в природі. Перші досліди на мітохондріях показали, що речовина дійсно знижує вироблення АФК. Новий препарат має кодову назву SKQ. Максим Володимирович показав мені цей чудодійний засіб. Спочатку видалося, що ампула, витягнута з кишені його піджака, порожня… Ніколи б не подумала, що легкий наліт жовтого порошку на її стінках і є прототипом еліксиру молодості. Отримавши SKQ, Володимир Скулачов скликав вчену раду, щоб спільно вирішити, що з ним робити. Запитань було дуже багато. Спочатку потрібно переконатися в безпеці речовини, довести її ефективність на тваринах. У результаті учені вирішили грунтовно підійти до питання. У 2005 році був запущений безпрецедентний біомедичний проект. Декілька грамів речовини розділили між 260 провідними вченими Росії та США. Кожен засів у своїй лабораторії і перевіряв вплив SKQ на різноманітні захворювання. У Московському університеті був створений «штаб» цього проекту на чолі з ректором Віктором Садовничим і головним ідеологом всього задуму — Володимиром Скулачовим. Саме сюди надходять дані, одержувані в лабораторіях по всій Росії і навіть за океаном. На початку березня 2007 року в одному з підмосковних будинків відпочинку відбулася перша закрита конференція, на якій кожна з дослідницьких груп доповіла про свої досягнення. — Вони нас просто приголомшили, — говорить Скулачов-молодший. — Схоже, що наші ліки здатні нейтралізувати десятки захворювань: дистрофію сітківки, рак і ще 12 суто старечих хвороб. Наприклад, у Московській ветеринарній академії ім. Скрябіна наш засіб був випробуваний на кроликах, собаках і конях. І що ви думаєте: через якийсь час ветеринари-офтальмологи повідомили, що SKQ повністю відновлює зір сліпим тваринам «у віці». Щоправда, коням дозу вдалося підібрати не з першого разу. Спочатку їм закапували ліки раз на день, і результату не відчувалося. Коли ж SKQ почали закапувати по 4 рази, зір у старих конячок покращився. В Онкоцентрі на Каширському шосе провели випробування ліків на спеціальній лінії мишей, що гинуть від раку, — ми зуміли суттєво продовжити їм життя: препарат явно допомагає тваринам боротися зі смертельною хворобою. Блискучі результати отримані на пацюках, які прискорено старіють, у Новосибірському інституті цитології і генетики. Тваринам нашу речовину підсипали в їжу, і вони, незважаючи на солідний вік, взагалі не сліпнули. А в Санкт-Петербурзі в Інституті онкології вдалося продовжити життя звичайним мишам. З тримісячного віку їм давали пити тільки воду з розчиненим у ній SKQ. З тих пір минуло уже ціле мишаче сторіччя — 2,5 року. Всі істоти з контрольної групи вже померли, а ті, що приймали «еліксир молодості», вже пережили їх на місяць. До речі, з їхнього вигляду не скажеш, що вони незабаром помруть. У порівнянні зі звичайними родичами в цьому віці миші виглядають дуже молодо, у них не спостерігається облисіння. Тепер ми набагато більше знаємо про нашу речовину, механізми її дії. Думаю, до кінця цього року ми зможемо почати клінічні випробування на людях. У них візьмуть участь тільки добровольці. Поки SKQ буде застосовуватися в них тільки як краплі в очі під час лікування гострих хвороб. Що ж стосується застосування препарату як еліксиру молодості, до нього вчені планують добратися в кращому випадку лише через 1015 років, що, погодьтеся, не може не радувати.
