Покинуті села, порожні напівзруйновані будинки і кілька стареньких бабусь, які не захотіли залишати свої домівки. Такі картинки територій навколо ЧАЕС малює уява тих, хто далекий від цієї теми. Але зона відчуження, яка й справді після катастрофи залишається мертвою — це лише два відсотки від так званих чорнобильських територій. Є ще 3 та 4 зони, де нині живуть люди, займаються господарством, народжують і виховують дітей.
— А чи відомо вам, що славнозвісні санаторії у Конча-Заспі, Пущі-Водиці, Ворзелі теж побудовані на території, яка зазнала радіоактивного забруднення? І не лише вони, — говорить у відповідь скептикам Микола Шершун. — І все це нині успішно працює, там же побудовані державні дачі та елітні котеджі. Тому не варто маніпулювати цією темою противникам законопроекту чи підмінювати поняття: згадуючи чорнобильську зону, мати на увазі лише зону відчуження. Бо насправді мова йде про зовсім інші території. Зрештою, і будівництво санаторіїв — це не першочергове наше завдання. Більше того, я закликаю провести перевірку вже тих, які працюють на забруднених територіях. Запевняю вас, що проблему цього законопроекту опоненти побачили не в санаторіях, а тому, що за 26 років таки з’явилися конкретні, науково обґрунтовані пропозиції з відродження територій, які уперше постраждали від радіоактивного забруднення, а удруге — від заборон на господарську діяльність та розвиток. А ці пропозиції змушують чиновників наполегливо працювати на результат. Я ж дуже хочу, щоб люди побачили перспективи відродження чорнобильських територій завдяки залученню інвестицій у економіку, створенню нових робочих місць. Бо збирати влітку ягоди — це не та робота, на яку вони заслуговують. Щоб попередити зайві розмови, наголошую, що не йдеться про скасування пільг. Я впевнений, пільги треба зберегти, і буду наполегливо відстоювати цю позицію.
|
 | |
— Чому, на вашу думку, новий законопроект викликав таке обговорення і, до речі, не серед тих, хто зараз живе на забруднений територіях, а у столичних чиновників?
— Насправді нічого революційного я не вигадав. Зміни, які пропонуються — це потреба часу. Минуло чверть століття відтоді, як на ЧАЕС прогримів вибух. І вже давно треба було провести паспортизацію забруднених територій, щоб знати реальний стан справ. Бо невідомо, яке молоко п’ють і які продукти споживають люди, що живуть тут. Можливо, частина з цих територій може використовуватися для ведення господарства. Тому, я гадаю, що саме відповідальність за прийняття таких рішень найбільше й лякає чиновників. Бо у запропонованих змінах на будь-яке будівництво чи розширення підприємств потрібно буде погодження зі спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. А сьогодні не всі готові працювати, вивчати проблеми, зрештою, ставити підпис і брати на себе відповідальність.
— У чому, власне, суть запропонованих вами змін?
-Йдеться про внесення змін до статей 16 та 18 чинного закону. Щоб було зрозуміло, до діючої заборони на будівництво нових, розширення діючих підприємств, а також будівництво санаторіїв, закладів оздоровлення та відпочинку пропонується додати слова «без погодження зі спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи наявності умов проживання і трудової діяльності населення без обмежень за радіаційним фактором». Тобто, якщо дозволяють екологічні умови, є бажання в інвесторів, то чому не залучати на ці території додаткові кошти в економіку. Ще раз наголошую — мова йде про 3 та 4 зони. Де люди зможуть отримати робочі місця, пожвавиться інвестиційна діяльність, підуть відрахування до бюджету. Одним словом, у людей з’явиться якась перспектива.
— Чому саме зараз визріли ці зміни?
— Якби кілька років тому запрацювала «Загальнодержавна програма ведення сільськогосподарського виробництва на території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», яку, до речі, я теж готував, то сьогодні нам не довелося б знову повертатися до цієї проблеми. Ми мали б чисті пасовища, незабруднені продукти, здорових дітей. Зрештою, люди не сиділи б без роботи. Тоді народні депутати підтримали мою ініціативу, але програму заветував тодішній президент Віктор Ющенко. Чогось кращого, звісно ж, не запропонували. А проблема сама по собі не зникла. Через це я знову виступив з ініціативою, цього разу внести зміни до діючого закону, і впевнений, що ми на правильному шляху. Може, комусь з вікон столичних кабінетів не видно, як живуть люди у чорнобильських зонах, а я маю змогу бачити щодня: відсутність роботи, безгрошів’я, зневіра у майбутньому. Так далі бути не може.
