...Сонячний весняний ранок. В аудиторії сидять серйозні задумані студенти. Ще б пак! Адже на кону - важкий екзамен, є про що подумати. Натягнуте повітря аж бринить від розумних думок. Здається, ніщо не може порушити цю атмосферу. Аж тут відкриваються двері і в аудиторію вбігає веселий невисокий чорнявий хлопець. Шибки аж бряжчать від його сміху. Сиплячи гострими жартами, він поступово заряджає веселощами всіх студентів. Уже забуто про важкий екзамен, безтурботна радість студентського життя наповнює невеличку кімнатку...
Трішки пізніше, в тому ж університеті. В актовому залі проходить студентський «капусник». Коли на сцену виходить наш знайомий чорнявий студент, ніхто у залі не залишається байдужим до його акторської гри. Вдало підібраний образ,особлива манера розмовляти та нестримний оптимізм захоплюють увагу глядачів. Заняття у студентському театрі вільної пластики ”Яблуко”. І тут ми бачимо цього ж веселого хлопця, що, граючи, зображає бій на сценічних шаблях з другом-однокурсником. Позитивний, щирий, відкритий, харизматичний, енергійний, дружелюбний… Таким у моїй пам’яті назавжди залишиться Олександр Храпаченко – режисер-театрал, герой Євромайдану, невинна жертва снайперської кулі на вулиці Інститутській. Герой Небесної Сотні. Почути його ім’я серед жертв Євромайдану було справжнім болем, громом, шоком, у який неможливо повірити. Адже жаль усіх невинно убитих людей, та коли серед загиблих виявляється знайома людина, це боляче вражає у саме серце. Мені не довелося бути близько знайомою з Сашею, та я добре його пам’ятаю, адже ми навчались на одному факультеті в РДГУ, Саша був на рік старший. Мабуть, не було такої людини у нас, яка б його не знала. Адже де Олександр - там голосні розмови, сміх, жарти. Він умів підняти настрій всім. Неважливо, що він робив - чи грав на сцені, чи сидів на парі, він завжди умів привернути до себе увагу. Саша пішов навчатись на режисера-постановника, адже цей хлопець справді був дуже творчою людиною. Творчою і небайдужою. Він любив життя, свободу, справедливість. Мабуть, саме тому Олександр не зміг залишитись осторонь, коли вкінці 2013 року у Києві на Майдані розпочались сумнозвісні трагічні події. Він теж брав у них участь, адже хотів кращого життя для своєї країни, кращого майбутнього. Не злякала героя небезпека швидкої смерті, яка зрештою і обірвала його життя. Не злякала, тому що він був сміливим і рішучим, справжнім свідомим українцем-патріотом. Це ж скільки потрібно мати відваги, щоб поставити національну ідею вище власного життя! І він поставив. А разом з ним - ще маса людей, що виборювали на Майдані свободу. Сотня із них назавжди залишиться у нашій пам’яті як борці, що віддали своє життя, прагнучи до нового світлого майбутнього для нашої держави. Чи думав Саша тоді, в останній день свого життя, що це востаннє зійшло для нього сонце? Що це він востаннє прокинувся і вирушив в бій,щоб заснути навіки? Мабуть, що не знав, хоч і розумів що щогодини, щохвилини на нього чатує смертельна небезпека. Можливо, серце лише підказувало, що з цього бою він більше не повернеться, більше не побачить своїх батьків і друзів. Немає більше Саши. Та пам’ять про нього, як і про інших жертв Євромайдану не загине ніколи. В серцях своїх друзів та знайомих він назавжди залишиться тим веселим творчим харизматичним хлопцем, що піднімав усім настрій. Ми ніколи не забудемо жертви, принесеної Олександром, і те, що ми тепер повинні виправдати сподівання, побудувати те нове, світле майбутнє, до якого він так прагнув.
Майдан туманом вкритий, Кровавими нитками, І тілами убитих, Що полягли рядками.І мати тихо плаче Над сином, що не дише, І над майданом наче Запала мертва тиша.
Подекуди лиш стогін Поранених ввірветься, Лише за мить до того, Життя як обірветься.Вони хотіли волі, Вони життя хотіли, За що лукава доля Їм віку вкоротила.
За що в багатім домі Жирують повновладці, Їм байдуже до всього, Аби грошей нарватись.Вони у цій країні Вже не бояться Бога, Ні Божої Марії, Не дбають ні про кого.
А хлопці молодії Братів своїх вбивають, І кулі шаленіють, Нікого не минають.Чому майдан чорніє І льється кров рікою, Чому у цій країні Не бачить нам покою? tag:майдан
