”Відпочину на пенсії», — зітхаємо ми, занурюючись з головою в роботу. Але наші сьогоднішні герої стверджують, що їм спокій тільки сниться. Серед них більше дам. Пояснюють вони це тим, що: а) жінки взагалі активніші; б) їх взагалі у віці «за 70» більше. Ці пенсіонери не скаржаться на життя, не зітхають: «Ну і молодь пішла», а живуть так активно, що цій самій молоді й не снилося. Хто вони?
”Понад п’ять років тому я вирішила займатися східними танцями, — розповідає 82-річна киянка Валерія Вороніна, — попросила невістку з Берліна привезти мені блискучий бюстгальтер. Зараз у мене вже інший, професійний. Рухи підглядала в танцюристів на відеоуроках, багато імпровізувала. І тільки цього року записалася в студію танців живота при Будинку дитячої та юнацької творчості. Ходжу двічі на тиждень на 20 годину». У ГОСТЯХ. Нарешті знайдено правильну кнопочку на «круглому диску» (так пенсіонерка називає CD-плеер, який подарував син, ілюзіоніст Євгеній Воронін), ллється музика, Валерія Геннадіївна кружляє в танці, на ходу витонченим жестом скидаючи окуляри. Олександр Іванович, її чоловік, не може відірвати від танцівниці захопленого погляду, та й ми, зізнатися, теж. У свої 82 пенсіонерка багатьом молодим дасть фору: сідає на шпагат і вранці 2 хвилини стоїть на голові, коментуючи без усякої задишки: «Це для крові корисно». Активісткою вона була із самого дитинства: «Коли мені було три роки, нас з мамою запросили на якесь свято. Я не витримала, вискочила на сцену — і давай танцювати! А коли німці пішли (я тоді вже навчалася в школі), я виступала в госпіталях перед пораненими — танцювала «Циганочку». У мене тоді була широка жовтогаряча спідниця, плескали всі…От кілька років тому танцювала на одній сцені з циганами в Будинку офіцерів. Так навіть їм мій танець дуже сподобався». ПОЧАТОК. Після фельдшерського технікуму Валерія Геннадіївна працювала на щебневому заводі в Малині, але з піснями-танцями не розлучалася ніколи: «У мене була ціла програма: я робила місток, акробатичні трюки, читала гуморески. Причому і раніше, і тепер виступаю тільки сольно». Танцює наша героїня вже 19 років у колективі «Мрія» під керівництвом Софії Дев’ятової. З нею вона познайомилася в госпіталі для ветеранів, де виступала з лекціями про довголіття. Там же зустрілася 20 років тому з чоловіком: «Він теж і конферансьє працював, і грав у драмспектаклях. Та й зараз у нас є власна програма: нас запрошують у лікарні й санаторії. Олександр Іванович веде тематичні вечори, присвячені артистам, режисує мої виступи, а я танцюю, співаю, читаю монологи. Останній — з гумором — «За що сварити наших чоловіків?»: «От, кажуть, французи дуже жінок люблять. А як я, скажіть на милість, прибирати буду, якщо чоловік від мене не відійде ні на крок? Інша справа наші!». Ну й усі в тому ж дусі. До 8 Березня розучую».
У 70 років — староста групи Галині Ушаковій нещодавно стукнуло 75. Але її можна назвати не тільки вічною студенткою, але і суперстаростою — останній вуз вона закінчила саме на цій «посаді» всього 6 років тому. «У групі всі працювали. І я взяла всі турботи на себе, була їм як матуся», — з ностальгією згадує Галина Іванівна. У Чернігівському педуніверситеті на факультеті психології вона, на відміну від молоді, пари не пропускала. А після них — відразу в бібліотеку: «Викладачі тільки плечима знизували і вважали мене дивною». Навчатися понад норму Галина Іванівна почала в силу обставин — після евакуації в сибірське село їй, піонерці, довелося молодшу школу закінчити по другому колу. А потім і пристрасть до навчання прокинулася: «Потім було медучилище, зоотехнікум, у 26 «стукнуло» йти в музучилище. І все це без відриву від виробництва». Галина Іванівна, скільки себе пам’ятає, завжди цікавилася астрологією, практикувала. ”Тільки-от попрацювати за фахом психолога поки не довелося, але я асистувала викладачу на парах психології. А вчуся я досі!» — заявила Галина Іванівна. «Та ви що? Де?» — дивуюся я. «Та на дивані! — заливається сміхом Ушакова. — Коли дивлюся телевізор, слухаю радіо, роблю позначки, записую свої думки. Збираю досвід з багатьох життєвих питань. Потім і сусідам можу допомогти, наприклад, у питаннях здоров’я; знаю, про що говорю, коли починаються політичні суперечки. Вчуся я все життя й усім раджу».
У 76 РОКІВ СТАЛА МОДЕЛЛЮ Тетяну Жульпу подруги за її манери охрестили «королевою Тетяною». Королевою... подіуму! «Я закінчила технікум, все життя пропрацювала на заводі інженером. Ні про яку модельну кар’єру — та ви що! — навіть мови бути не могло! — сміється 76-річна пенсіонерка, — та ще й з моїми габаритами». Але найшлося місце і її таланту — її прийняли в університет «Третій вік». (Навчальний заклад для людей похилого віку з сімома факультетами.) «Навчитися дефілювати було складно психологічно — адже все життя вважала, що я — неформат. А потім стало виходити! На представленні в шотландському стилі кожна модель прогулювалася по подіуму. А потім за сценарієм за нас влаштовували бійку двоє чоловіків. Завершувалося все добре — суперники поділили нас і потиснули один одному руки». З тих пір як Тетяні Пимонівні стало ніколи сидіти на дивані, вона помолодшала: «Навіть знайомим якось хизуватися соромно: у них вічно то нога болить, то онукам обід не зварений. А я все встигаю. Коли знаходишся в суспільстві, воно тебе дуже дисциплінує».
У 69 років кримчанка фарбує стіни на висоті 50 метрів 69-річна Ельвіра Насонова, легенда світового альпінізму, і сьогодні, у звичайному повсякденному житті, у буквальному значенні — на висоті! Крім неї, жодна інша жінка у світі в такому віці не працює промисловим альпіністом. Вона — бригадир висотників, і її керівництво не обмежується підписанням договорів. Ельвіра сама піднімається на куполи соборів, зависає на стінах будинків, навішує мотузки, стежить за справністю спорядження — «жумарів» і «десантерів», відповідає за безпеку бригади. «Там, де є ризик у роботі, я не дозволю нікому робити щось замість мене, — говорить Ельвіра Тимофіївна, яку язик не повертається назвати бабусею. — Ризикую я. Мій досвід екстриму дозволяє передбачати всі можливі ускладнення». Ніхто з чоловіків не заперечує — знають, скільки в неї підкорених вершин, на шляху до яких гинули і гинуть десятки альпіністів. «Висотники — це ж не ті, хто піднімається на висоту 7-8 тисяч метрів, — пояснює вона природу свого гірського таланту. — А ті, у кого на такій висоті чітко працює мозок». За Ельвірою, так само, як і за її командою, залишається прозаїчна частина роботи на висоті: у підвішеному стані на вітрі або в спеку під 40°С їй доводиться шпаклювати і фарбувати стіни, мити вікна. І вона — прославлена і легендарна — у свої 69 років (!) змушена займатися цим, щоб підтримувати гідний рівень життя. Адже не в її характері скаржитися і розповідати, як все насправді: про те, як місцеві податківці «задушили» її Гірський клуб в Алушті, де тренувалися діти; як вона досі, вже без бази, тренує молодих, допомагає їм брати висоти і за свої гроші купує для них значки «Альпініст України»... Друзі-альпіністи її не забувають, постійно телефонують з-за кордону й впевнені, що вона зі своїм досвідом і досягненнями затребувана в себе в країні. Як же може бути інакше, якщо це єдина у світі жінка — тричі «Сніжний барс» (за 5 сходжень на 7-тисячник альпініст одержує це почесне звання, а в Насонової їх — 18!). «Я себе не уявляю сидячою на лавочці біля під’їзду, — говорить з невгасаючим азартом в очах Ельвіра. — Якщо в мене є вільний час, я йду в гори. Майже щонеділі я піднімаюся на Чатир-Даг. Ну і від змагань не відмовляюся: беру участь у ветеранських турнірах зі скелелазання — хоча це і не мій профіль. Я ж альпіністка, і по набору висот 7 разів виконала жіночу норму майстра спорту СРСР і 1 раз чоловічу». Вона досі мріє підкорити Еверест — раніше якось не складалося. Для цього, щоб підтримати тонус, три роки тому Ельвіра Насонова взимку зійшла на Ельбрус, і сьогодні ця мініатюрна жінка — зріст якої ледве перевищує 1,50 м, зі сталевим характером, колосальним досвідом і неймовірною інтуїцією морально і фізично готова підкорити вершину світу, перекрити досягнення японок і закріпити за Україною рекорд у цьому розділі екстриму. Але от де знайти 30 тисяч доларів?..
Театр «ретро-бабусі» ”Онукам потрібна красива, активна і цікава бабуся, а зовсім не її їжа!» — під таким кредо київська пенсіонерка, а в минулому перукар, Віра Каштан створила театр моди «Ретро-бабусі». «Першу колекцію цієї осені я навіть без ескізів створила за два тижні. До перешитих речей додавала ізюминку — на комір вечірнього плаття саджала іграшкового ведмедика, корсети прикрашала саморобними квітами. Спочатку в моделі хотілося набрати повних жінок, але саме такі дами і є найбільш закомплексованими. Іноді забувають, що показують не їх, а одяг». Показ був такий успішний, що Віра вирішила не зупинятися: на черзі вже четверта за рахунком колекція. «Тексти придумую коротенькі, щоб не боялися забути, а перуки підбираю винятково сиві — це ж гарно!» — впевнена вона. 61-річна пенсіонерка — взагалі особистість багатогранна — знімається в кліпах (Сергія Бабкіна), фільмах (три епізоди «Мухтара»). «Часто пропонують ролі бабусь, а вони мені не цікаві — хіба я така? Була б це клоунада або буфонада — інша справа. А так, хоч там і гроші платять, я краще витрачу час на свій театр», — розмірковує вона.
”Мої пенсіонерки обговорюють, який Віндовс кращий” Військовий лікар Сергій Авдевін на пенсії подався в... програмісти. «І впевнений, що зможу переплюнути багатьох студентов-айтішників, — говорить він. — Коли в нас у поліклініці з’явився перший ПК, я вирішив його вивчити: що ж, кожен папірець комусь доручати друкувати? А коли вплутався в мережевий маркетинг, вирішив для нього зробити сайт. Вивчив мову HTML, написав від руки веб-сторінку. Мене з нею в жоден каталог не хотіли брати, тому що вся вона була кривою і перекошеною». Та однак Сергій Георгійович став одержувати листи від таких же людей похилого віку: як створити сайт, освоїти Фотошоп... «Один раз у десятку листів пояснював людині, якій онучка в електронному листі надіслала фотографію, як її звідти дістати. У 11-му листі він мене звинуватив у тому, що скачаний файл кудись стрибнув. Я ледве пояснив йому, що файл — не заєць і куди завгодно не стрибає. Знайшли в «Моїх документах» через ще п’ять листів. До тих, «кому за...», потрібний особливий підхід», — говорить пенсіонер. Він розробив серію уроків з комп’ютерної грамотності спеціально для людей свого віку. Коли пише про стиснення картинок для інтернету, пояснює, навіщо це потрібно і чому саме так. ”А ще мрію, щоб всі пенсіонери вийшли без страху в Інтернет. Як можна сидіти в чотирьох стінах? Відразу не потрібно величезних грошей. Тут у мене на форумі просунуті пенсіонерки не сусідів обговорюють, а те, який Віндовс кращий — «сімка», «віста» чи «ікспі»! — захоплюється Авдевін. — А я от нещодавно з другом через веб-камеру справляв новосілля і пиво пив. Краса! І книгу в Мережі можна опублікувати, щоб подивитися на відгуки і зрозуміти, чи потрібна вона на папері». Зараз сайт пенсіонера працює на Joomla (система управління на мовах PHP і JavaScript) і нараховує близько 2 тис. відвідувачів в день! Грошей від рекламних банерів, розміщених на сайті Сергія Георгійовича, за його словами, вистачає всього лише на хостинг. «Про заробіток, на жаль, мови немає. Пенсіонери ж будь-якого зайвого руху бояться і не натискають куди завгодно (один із видів прибутку від реклами залежить від кількості заходів на банери. — Авт.)», — розводить руками автор комп’ютерної школи для пенсіонерів.
