Не раз бабуся Миколи Ємця, докоряючи внуку за те, що цілісінький день м’яча на стадіоні ганяє, наставляла: «Тобі футбол хліба не дасть». «А я й не прошу», — у відповідь бурмотів хлопчина. Тепер Микола Ємець умудряється поєнувати дві професії — інспектора ДАІ і футболіста. Щоправда, мала рацію бабуся — гроші він заробляє на патрулюванні доріг, а граючи у футбол — здебільшого витрачає, натомість отримуючи численні кубки, медалі, дипломи і грамоти. Проте в свої 28 років хоч так і не спробував себе у великому футболі, не збирається вішати бутси на цвях.
Не раз бабуся Миколи Ємця, докоряючи внуку за те, що цілісінький день м’яча на стадіоні ганяє, наставляла: «Тобі футбол хліба не дасть». «А я й не прошу», — у відповідь бурмотів хлопчина. Тепер Микола Ємець умудряється поєнувати дві професії — інспектора ДАІ і футболіста. Щоправда, мала рацію бабуся — гроші він заробляє на патрулюванні доріг, а граючи у футбол — здебільшого витрачає, натомість отримуючи численні кубки, медалі, дипломи і грамоти. Проте в свої 28 років хоч так і не спробував себе у великому футболі, не збирається вішати бутси на цвях. Якось у Миколи визріла ідея зібрати хлопців, з якими раніше грав у аматорських командах області, та виступити на зимовій першості Рівного. Відтак створена ним «Фортуна» (Омеляна) минулого року заявилася на першість Рівненського району. Спершу все складалося добре, вдалося зібрати під прапорами «Фортуни» непоганих футболістів, заручитися підтримкою Омелянівської сільської ради. Та за 15 хвилин до завершення товариського поєдинку граючий президент омелянівської «Фортуни» відчув різкий біль у нозі. Вердикт лікаря пролунав для Миколи, наче вирок: «Перелом правої ноги зі зміщенням та розрив зв’язок. На грі у футбол можна ставити хрест». — Перші дні після операції, - розповів Микола Ємець, — були надзвичайно гнітючими. Адже така недоречна травма поставила під загрозу втілення всіх моїх задумів. Але ще не одужавши після травми, взявся за формування юнацької команди СК «Омеляна». Розпочинав з десятка вихованців, а згодом їхнє число зросло до 25 футболістів. Найобдарованіші влилися у склад «Фортуни» у другому колі чемпіонату. В нинішньому році планую укомплектувати команду винятково з місцевих футболістів. Сподіваюся, це дасть позитивні результати. — Це мрії Миколи Ємця лише як президента команди чи як і футболіста? — Відверто, не збираюся «оселитися» біля кромки поля, бо відчуваю в собі достатньо наснаги принести користь команді на майданчику. Маю й заповітну мрію — ще хоч раз зіграти на «Авангарді» у фіналі Кубка. Микола Ємець мріє «ще раз зіграти» на центральній спортивній арені Рівного, бо свого часу вже виступав у вирішальному двобої за суперкубок Рівненського району. І в пам’яті закарбувалася піднесена атмосфера футбольного свята. — До речі, як виходиш з ситуації, коли матч припадає на час патрулювання? — Завдяки прихильності до футболу командира роти ДПС Олександра Семенюка завжди вдається знайти компроміс. Він, щоправда, спершу обурюється, мовляв, як ти вже дістав мене з тим футболом, а потім каже: «Добре, шукай заміну. Тільки дивися, щоб кубок у мене на столі стояв!». Зрештою, керівництво Рівненського МВ ДАІ (чимало офіцерів і самі в м’яча ганяють) заохочує заняття особового складу різними видами спорту. І це виправдано. Наприклад, у 2008 році наша команда стала чемпіоном України з футболу серед працівників Державтоінспекції. — Цікаво, настрій після гри не позначається на стосунках з порушниками Правил дорожнього руху? — Не приховуватиму, дуже емоційно реагую на результат гри. Часом, коли програємо, дружина Катя відразу по голосу це відчуває. Знає, що на якусь годину-другу треба залишити мене в спокої. Відійду — сам їй телефоную. Нічого не можу з собою вдіяти, мушу спершу подумки все проаналізувати, насамперед — власні помилки. Ось тут треба віддати належне Каті, вона з розумінням ставиться до мого захоплення, знає, що футбол — це моє друге життя… А про те, щоб емоції з футбольного поля переносилися на службу, не може бути й мови. Жодного разу після поразки не прискіпувався до водіїв: «Де у вас аптечка?», «Покажіть-но вогнегасник!». Це було б занадто…
