Рівнянин Павло Янович — один із засновників радіоаматорського зв’язку на Рівненщині. П’ятдесят років тому, коли про появу мобільних телефонів навіть і не було мови, наші земляки спілкувалися із мешканцями різних міст та сіл за допомогою міні-радіостанцій. Але всі розмови ретельно прослуховували спецслужби, і зайве слово в ефірі могло закінчитися для радіоаматора кримінальним переслідуванням.
Наприкінці 50-х років минулого століття практично у всіх містах та селах Рівненщини з’явились «брехунці». Так влучно охрестили радіоточки наші люди. Транслювались тут центральні програми і з півгодини відводилось для місцевої тематики. На той час промисловість уже налагодила випуск побутових радіоприймачів. Оскільки у них не було короткохвильових діапазонів, то в магазинах з’явились різноманітні радіокомпоненти, якими зацікавилось молоде повоєнне покоління. — Я на той час працював вчителем фізики на Волині, — пригадує Павло Янович, — тож змонтувати радіоприймач для мене не було проблемою. В ті часи дозволяли слухати радіопередавачі, а виходити в ефір — лише після численних перевірок і дозволів. При Міністерстві зв’язку СРСР діяв інспектуючий орган — Державна інспекція електрозв’язку. Фахівці інспекції ретельно перевіряли майбутніх радіоаматорів, не стояли осторонь і працівники КДБ. Cпостереження за роботою велося достатньо пильно, і щонайменше відхилення від допустимих тем могло стати причиною закриття радіостанції, а то і кримінального переслідування. За оголошення номера свого абонентського ящика в ефірі або вказівки міста проживання (дозволено було вказувати тільки область, в якій знаходиться станція) на радіолюбителів чекали неприємності. — Мені було складно отримати відповідний дозвіл, оскільки я перебував в окупації, а це було серйозною перешкодою на той час, — розповідає п.Янович, — але все ж таки я його отримав. Перший радіозв’язок відбувся 23 грудня 1958 року з Челябінськом. Дозволялося нам спілкуватися лише на нейтральні теми, на кшталт погоди чи радіоаматорства. Задавати зайві запитання заборонялося. У шістдесятих роках Павло Янович переїхав жити до Рівного. Якраз у той час він захворів на ларинготрахеїт і лікар порадив змінити професію педагога, інакше була загроза втратити голос. — Я міг би піти працювати водієм чи зварником, — розповідає п. Павло, — але вибрав професію лікаря. В тридцять років я став студентом Львівського медуніверситету. Був найстаршим! Після закінчення навчання працював стоматологом в обласній лікарні. На деякий час забув про своє радіоаматорське хобі. Та воно постійно нагадувало про себе: коли слухав радіо, коли спілкувався із друзями. А коли п’ятдесят років тому на Рівненщині зародилася Ліга радіоаматорів, Павло Янович приєднався до її учасників. Ентузіастів було небагато, а об’єднав їх радіоклуб при обласному ДТСААФ. Керівником обласної колективної радіостанції став Василь Король. Тут радіоаматори вивчали правила і закони міжнародного обміну в ефірі, культурі спілкування. На підтвердження контакту радіоаматори донині обмінюються спеціальними QSL-картками. Ці листівки — своєрідне обличчя радіоаматора. На них указується дата й місце встановлення контакту, позивні, часто зображують краєвиди своїх країн. Здебільшого всі QSL-картки пересилають поштою. — Нині пересилка QSL-картки коштує 25 копійок, — розповідає Павло Янович. — Це, звичайно, невелика сума, якщо ти здійснюєш 2-3 виходи в ефір за місяць. А якщо таких виходів у мене більше трьох тисяч — то й сума набігає чимала. І хоча в ефірі у радіоаматорів немає імен, вони добре знають одне одного за позивними. Наприклад, у п.Павла позивний — UT5KP. Щонеділі о 8.30 вони виходять в ефір, спілкуються, жартують, домовляються про зустрічі й змагаються між собою. Сенс радіоаматорських змагань полягає у встановленні якомога більшого числа радіозв’язків з іншими учасниками протягом обмеженого часу. Всі радіоаматори впевнені, що їхнє хобі — особливе. Адже саме воно спонукає до вивчення географії, іноземних мов, конструювання, радіотехніки.
