Побачила праску — і закохалася

У квартирі київської письменниці Міли Іванцової зібралася колекція з 34 старовинних прасок. Цікаві екземпляри письменниця купує на блошиних ринках і отримує в подарунок від друзів. Спочатку виставляла свої чавунні скарби на підвіконні, а коли місця не залишилося, переселила на стелаж в коридор.

— Я живу на Куренівці, неподалік від блошиного ринку, — розповідає Іванцова. — Років десять тому проходила там взимку і побачила на клейонці на снігу дві старовинні вугільні праски. Взяла в руки і вже не змогла поставити назад. Було відчуття, що вони самі попросилися до мене. Коли побачила між чавунними пластинами затиснутий вуглик, усвідомила, що тримаю справжні живі речі, які служили в жіночих руках десятиліттями. Тоді за кожну праску заплатила по 20 гривень. Так випадково і почала їх збирати. Середній вік прасок в колекції — близько 100 років. Історію своїх експонатів Міла Іванцова спеціально не вивчала. Але з їхнього вигляду або ваги здогадується про ті умови, в яких вони працювали.

— У мене є дві праски з Голландії, які купила на ярмарку антикваріату. Роздивляючись їх, зробила висновок, що голландські жінки були тендітнішими, ніж українки. Їхні праски невеликі, пласкі, товщиною в палець і не такі важкі. За формою нагадують краплю. Ще у мене є праска, яку прислали в подарунок з Японії. Вона два в одному: знизу важка вугільна, а зверху плоска, що нагрівається. Кажуть, ці "трансформери" завезли до Японії американці. Найдорожчі праски в колекції — латунні, жовті. Такі могли дозволити собі тільки заможні люди. Та й зараз у торговців старовиною латунні праски дорожчі від чавунних. П'ять років тому Міла Іванцова купила одну таку собі на день народження. Сторгувалися за 400 гривень. Раз-два на рік доводиться мити колекцію у ванні, а потім сушити на плиті, щоб не іржавіла.