Нечасто зустрінеш у пресі матеріали, де обговорюються аспекти не завжди простих взаємин гравців правового поля — правоохоронців і адвокатів. Багато сторін тих взаємин не тільки не афішується, а й не розголошується. Проте саме там, де борються, намагаючись знайти компроміс, апологети обвинувачення та захисту чужої презумпції невинності, насправді вирішуються людські долі. Мабуть, певні роздуми щодо тих змагань зацікавлять кожного, хто згоден із прислів’ям «від суми та від тюрми не зарікайся». Столичний адвокат Олександр Верголяс вважає, що оперативники і слідчі своїм непрофесіоналізмом дають підґрунтя для плідної роботи захисту:
— Багато міліціонерів дотримуються «принципу Жеглова»: «злодій мусить сидіти у в’язниці...» й прагнуть будь-що посадити фігуранта, аби в особовій справі з’являлися відмітки про заохочення та вчасно пробивалися дірочки під зірки на погонах. Відомі випадки, коли оперативники у гонитві за показниками, аби швидше довести вину щойно затриманого підозрюваного, вдаються до порушень, які за своєю тяжкістю набагато жахливіші за інкриміновані їхнім візаві гріхи. «Негідникам» підкидають «стволи» чи «шприци». Звідкіля в оперативників беруться ті всі речі, адже все вилучене у злочинців опечатується як речовий доказ і лише одноразово використовується як пряме чи опосередковане підтвердження вини (або й невинності), а потім знищується чи передається на відповідальне зберігання — приміром, до музею як експонат. Теоретично так. Але нерідко під час викриття «схронів зброї», підпільних нарколабораторій, до описової частини протоколів заносять далеко не всі «грами», «набої» та «стволи» з гранатами. Саме невраховані «трофеї» потім використовуються для спрощення процесу пошуку підозрюваних та ґрунтовної аргументації в суді, аби переконати служителів Феміди таки «закрити» потрібну особу. Створюється враження, що у деяких міліцейських відділах і управліннях облік згаданих предметів і речовин ведеться настільки поверхово, що організувати для тих же розшуковців горезвісне «підкидання» не стане якоюсь нездоланною проблемою. Причому, щоб когось «підставити», не обов’язково вкидати мішки макової соломки у багажник чи ставити бідони із «ширкою» у комору. Достатньо просто чмихнути пилюкою з героїном на одяг, щоб він там осів, й усе — можна скручувати в’язи і одягати наручники та тягнути на експертизу. У людини «знаходять» пістолет, потім адвокат одержує інформацію про те, що він зареєстрований у зв’язку з іншим злочином у зовсім іншому органі внутрішніх справ сусідньої області. Як таке можливе? Вважаю, що тут і у багатьох схожих ситуаціях спрацьовує корпоративність у лавах міліції, коли використовується прогалина у реєстраційній системі. Проте тоді, коли грамотні адвокати знаходять ту «шпарину», корпоративність умить кудись зникає. Як і деякі «відповідальні особи», котрі звільняються з «органів» заднім числом, аби нікого не компрометувати. Експерти-криміналісти роблять висновки (дослідження) зі слів оперативників, коли на вимогу і за твердженням останніх, що «порошок білого кольору» є «стопудово» героїном, ті фахівці подеколи слухняно надряпують у важливих документах свої резолюції, так і не відкривши «виявлених і вилучених» пакетиків. Це називається цеховою домовленістю, що запросто може перерости у кругову поруку. Повторюся, може, підозрюваний і винен у лиходійстві, але оперативники не повинні подобитися злочинцям і діяти їхніми ж методами. Говорити про конкретні випадки важко, бо така корпоративність не залишає по собі матеріальних слідів. Для прикладу можу навести кілька таких, м’яко кажучи, помилок зі справи мого клієнта, порушеної в Запоріжжі. Ми нещодавно направили до ДВБ МВС відповідну заяву, де докладно описали ситуацію. В тій заяві говоримо про давання експертом-криміналістом УМВС у Запорізькій області явно неправдивих показів у справі в обвинуваченні нашого підзахисного і просимо розібратися у суті викладеного. Не заглиблюючись у подробиці, скажу, що той фахівець, який має всі допуски і знає про кримінальну відповідальність за давання неправдивих показів, у присутності суду говорить про існування якогось відомчого наказу, за яким криміналістам дозволяється не проводити експертного дослідження за наявності висновків спеціаліста, якщо останнім був той же криміналіст. Насправді нічого подібного не існує у природі! У ході того засідання ми практично одержали його зізнання у непроведенні досліджень. Бо пакет із 0,008 г «героїну», який підслідний, водій, ховав у себе в паспорті (!) і який знайшли убозівці, так і залишився без ознак «проникнення» експерта — на нашу вимогу його показали в суді. Там же як свідка допитали й експерта. Викривальний пакет справді залишився опечатаним печаткою УБОЗу. А як, де ж тоді фахівець проводив дослідження? Невже до того, як доказ опечатали оперативники? А може, досліджень і не було? Це один із прикладів, як непрофесіонально, «підставляючи» себе ж, діють правоохоронці і одержують «головний біль» через свою ж несумлінність і безвідповідальність. Ще одне. Скажіть, будь ласка, скільки часу потрібно, аби чорна граната стала зеленою? Запитання може здатися тупиковим, але, хоч як дивно, та ж справа дає на абсурдні пошуки гранат-хамелеонів конкретні відповіді. От дивимося матеріали. У висновку від 14.04.2006 року №17 експерти пишуть, що громадянин зберігав у салоні авто корпус бойової гранати «Ф-1» і уніфікований запал УЗРГМ. Причому на бирці «трофея», який надійшов на дослідження нарочним, зазначено, що граната чорного кольору. Далі, описуючи вивчення матеріалів, експерти більш обережні з висновками і констатують, що «поверхня корпуса об’єкта №1 зафарбована у темно-зелений колір зі слідами корозії». До того ж запал, як вони пишуть, був вкручений, тоді, коли вилучали ці компоненти у незібраному стані. Напевно, хтось із оперативників перестарався і щось «наплутав». Чи не так? Причому експерт бачив суперечності у показах і наданих протоколах вилучення, але не повернув матеріали справи слідчому, аби той «покопався» у них і розгледів те, що побачили адвокати. Та ні, певно, це виходило за межі якогось «шаблону», хоча криміналіст на власні очі бачив: «зелена» насправді є «чорною», втім, щоб обманути зір, фіксує гранату на камеру в чорно-білому режимі. Звісно, гранату, нібито після вибухотехнічної експертизи, знешкоджено, і довідатися про її справжній колір, як і про склад вибухової речовини та інші вихідні дані, стає неможливо. Це при тому, що ще невідомо, чи проводилися ці процедури насправді. Про безлад у сфері поводження з вибухівкою свідчить інцидент із «невідомим пристроєм» у військовій прокуратурі Запоріжжя. Невже отак, запросто, у кабінетних сейфах можуть вилежуватися «пекельні машинки»? І з якою метою? Може (чи невже), їх зберігали про всяк випадок — коли треба буде «поліпшити показники»?! У кулуарах самі міліціонери багато в чому зізнаються. Приміром, де візьметься той професіоналізм, коли чимало офіцерів «бігають» з однієї служби в іншу, причому повністю змінюючи галузь, — учора він був кадровиком, тепер він ДАІшник, завтра стане БЕЗівцем, а післязавтра — керівником-адміністратором. Не зоглядівся, вже час оформлятися на пенсію... От звідти і виросли свого часу «професіонали» Мелітопольського ВБНОНу, як і їхні кримські колеги, які замість того, щоб викривати шляхи наркотрафіку, самі ж його й очолили. Щодо «приручених» або «кишенькових» понятих треба зазначити: у кримінальних справах в одному місті чи районі понятими нерідко проходять одні й ті ж особи, причому вони щоразу можуть «випадково» опинитися за кілька десятків кілометрів від місця попереднього свідчення та своєї реальної «прописки». Таких «професіональних понятих» доволі легко розкусити, поставивши кілька запитань, — загальну стратегію вони можуть знати, а от нюансів, які нерідко докорінно все змінюють, — такі люди не відають. Приклад — теж із Запорізької області. Один із понятих каже, що «того квітневого дня ми поверталися з риболовлі». Спитав, з якими вудочками вони йшли. Той розгубився і виявилося: він там збирав пляшки. Потім з’явилася версія, що взагалі нічого не пам’ятає. Маю підозру, що та «амнезія» пов’язана або з поганим сприйняттям інструктажу перед судом, або взагалі понятий чомусь згадав «роль» із однієї з попередніх «опер»... Якби не було просто вражаючих помилок на етапі збирання доказової бази, то не було б випадків, коли навіть адвокати-початківці фактично розвалюють справу, причому ще до передачі матеріалів у суд. Коли аналізуєш справи, вивчаєш саме отакі, явно штучно створені конфлікти із законом, діяльність клієнтів (зазвичай це люди небідні), то розумієш, що їм висуваються обвинувачення, які можуть розвалитися на стадії слідства або у суді — тобто людину підштовхують до дачі хабара, аби тільки припинилося переслідування. Причому, на жаль, функцію «роздавальника» хабарів у судах нерідко на себе беруть адвокати.
