Про владу, «Мерседес» та Іспанію…

3081 0

Минулого тижня в одній з газет з’явилось інтерв’ю колишнього голови облдержадміністрації Миколи Сороки. Сподіваємось, що і читачам «РВ» буде цікаво прочитати, що ж захотів розповісти після довгого мовчання Микола Сорока.

— Ви добре виглядаєте і бадьоро тримаєтеся, але, мабуть, важко було залишати посаду голови ОДА? — Чесно кажучи... легше, ніж я собі уявляв. Воно, мабуть, важко, коли тебе виганяють. А коли ідеш сам та ще й цілою командою, тоді це робити значно легше. Взагалі, упевнений, що такої ефективної, сильної й дружної команди, як на Рівенщині, не було більше ніде в Україні. І мені дивно, що хоча б частину з попереднього керівництва не залишили. Думаю, це помилка нової влади, бо управлінські кадри на дорозі не валяються. А в нашій команді, так чи інакше, всі були патріотами України і добре робили свою справу. Шкода, правда, що не всі проекти ми встигли завершити. — Які саме? — Найбільше я шкодую, що ми не встигли добудувати «Містечко для сиріт» в Олександрії. Це унікальний комплекс. І зараз мені приємно, що Юлія Тимошенко, до якої ставлюся з повагою, високо оцінила наш проект, пообіцяла йому державну підтримку і будівництво аналогічних закладів по всій Україні. Але передовсім обласна влада має завершити цей проект тут, в Олександрії, на Рівенщині. А також треба закінчити фізіотерапевтичне відділення у Клеванському госпіталі для ветеранів. Бо ми туди закупили практично все необхідне обладнання і десь на 60% виконали будівельні роботи. Як, зрештою, і по реанімаційному відділенню обласної лікарні, на відкриття якого зараз планують запросити Президента. І я цьому дуже радий, бо той напрям, який ми започаткували в охороні здоров’я, продовжать. І, до речі, нехай Віктору Ющенку, коли він приїде до обласної лікарні, покажуть — на що саме було витрачено тих 96 вексельних мільйонів. — Навіть так?! — Тільки так! Адже тоді саме Ющенко був прем’єром, і він у курсі всього. Ми взагалі в якомусь плані тоді подвиг зробили для області. Бо інакше ті борги РАЕС вже через місяць були б списані державою і втрачені для обласного бюджету. Ми ж їх буквально в останній момент врятували, дякуючи депутатам, і спрямували на медицину, закупивши унікальне медичне обладнання, яке вже врятувало сотні життів і ще врятує тисячі. Думаю, що такого обладнання в Україні сьогодні немає більше ніде. — Але все ж нова влада попередню команду здебільшого критикує. Вас це не ображає? — Та ні, це ж політика. Є Бог на небі, люди на цій землі і час, який усе розставить на свої місця. Буду лише радий, якщо новій владі вдасться зробити більше за нас. Хоча ми працювали у значно гірших умовах. Бо у 1997 році заборгованість із заробітної плати становила понад 30 мільйонів, з пенсій — більше 50-ти. Але попри все, ми тоді зуміли дати Рівному воду, збудувати сірникову та ювелірну фабрики; звели велику кількість дамб, газифікували дуже багато сіл. І мені прикро, до речі, що в цьому році не виділено кошти на будівництво магістрального газопроводу до Дубровиці. А він мав би бути завершений. — Якісь ще закиди до нової влади маєте? — Не закиди, а скоріше поради не зовсім сторонньої людини, яка досить багато бачила у житті. Але ось такої невиправданої й масової люстрації, як у нашій Україні, а особливо на Рівенщині, здається, не було ще ніде. Навіщо було, наприклад, звільняти молодих голів райдержадміністрацій, які досягли у своїх районах помітних успіхів? Невже новій владі не потрібні перспективні кадри? Потім, навіщо робиться стільки необдуманих заяв? Хіба можна виконавчій владі у радіо— чи телеефірі називати когось злодієм, зрадником або ж погрожувати тюрмою? Давати публічні вказівки силовим структурам, ображаючи їх при цьому? Вимагати від них знайти компромат, якого знайти не можна, бо його нема? Навіщо все це?! Економікою, а не подібними речами має займатися виконавча влада. Це не її компетенція — вирішувати, посадити когось чи не посадити. А головне, що це звичайне виливання бруду: бездоказове і безпідставне. — Бачу, вам допекло... — Та не так допекло, як набридло. Оце зараз маю трохи вільного часу — вирішив, що підніму всі документи і публікації за вісім років, де мене бездоказово оббріхували, залучу юристів фахових і буду притягати до відповідальності авторів тих заяв і цих, останніх: про мерседеси, про Італію і все інше. — Так що все ж таки сталося з тим «Мерседесом», через який проти вас порушили кримінальну справу? — Та не порушував ніхто проти мене ніякої справи! Це домисли посадовців, які б, можливо, цього хотіли. Справу було порушено за фактом, а не проти конкретної людини. Факт перевірили і виявили, що складу злочину в ньому нема, тому й скасували постанову про порушення справи. — Тобто справу про «Мерседес» закрили?.. — Закрили, бо в ній усе було надумане і висмоктане з пальця. Як і в байках про те, що наче я переховуюся в Іспанії, бо маю там будинок, чи в Італії, де в мене начебто є і взуттєва, і дві меблеві фабрики. І ніби там мене хтось бачив. Хоча я ні разу в своєму житті ні в Іспанії, ні в Італії не був. Взагалі. І не маю там нічого — ні будинків, ні фабрик. Це все наклепи. Ось вам хрест... — Добре, а чим ви взагалі зараз займаєтеся? — До певної міри ще шукаю себе... Думаю попрацювати трохи в політиці. Думаю, що мої знання і досвід ще згодяться Україні та області. Хочу передати їх молодим, потужним лідерам, які здатні багато зробити для держави. Які, зокрема, були й у попередній команді. — А які у вас стосунки з Литвином? — У мене дуже хороші ділові й дружні стосунки Володимиром Михайловичем. До речі, я є позаштатним радником голови Верховної Ради. А взагалі по життю я намагаюся мати нормальні стосунки з усіма. Ще мій прадід говорив: «Він на тебе каменем, ти на нього хлібом». Щоправда, в політиці дотримуватися цього дідівського принципу досить важко. — То ви опозиціонер? — Не мій принцип критикувати всі дії влади. Просто треба жити і працювати по совісті. Щоб не було соромно про свої вчинки згадати. Мені вже 52, і я про це маю право говорити. Бо зараз мене лякають, що, мовляв, закриють, завезуть у багажнику в ліс чи зроблять ще щось, але... Знаєте, я вже давно нічого не боюсь: я колись пережив клінічну смерть, пробув два роки в Афгані й взагалі... Сьогодні можна чекати чого завгодно, і я готовий усе витримати, але ні себе, ні свою родину я ганьбити не дозволю. — До речі, казали, що наче ви розлучилися ... — Ні. Це неправда. Я одружений. У нашій родині взагалі не було розлучених. Я люблю своїх батьків, дітей, дружину, як і вони мене. Шкодую, правда, що поки не маю внуків. Але вірю, що діждуся і все у нас буде добре. В Україні і в кожному домі. Цього добра я й хочу побажати всім рівнянам.


Поділися з нами новиною! Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Коментарі (всі коментарі проходять модерацію)

Залиште вiдповiдь

Читайте також