Рівненські вибори 100 років тому: жінок, студентів, губернаторів і поліціянтів — до влади не пускати

Маніпуляції, фальсифікації, підкуп та усілякі інші "атрибути" звичні для сучасних українських виборів. Утім, ще один доказ того, що нове — це добре забуте старе, надають нам архівні документи. Вибори до державного органу сто років тому мало чим відрізнялися від нинішніх.

Уперше рівняни і мешканці краю отримали змогу обирати і бути обраними до органів державної влади трохи більше століття тому. У 1906 році відбулися перші вибори до Держдуми Росії. Хоча цей орган і пропрацював лише 72 дні (був розпущений царем Миколою ІІ за неугодні для нього наміри — скасувати приватне землеволодіння), але один відомий і авторитетний для того часу рівнянин устиг побувати членом Державної Думи.

Жінкам до влади — зась!

Офіційні видання царської Росії пояснювали необхідність створення Держдуми тим, що цар захотів дізнаватися про ситуацію у країні не від чиновників, а від народу. Для цього затребував виборних людей усякого "званія і сословія" — чесних, непідкупних, розумних, щоб могли вони розповісти, що на Русі коїться. Як відбувалися ці вибори — розповідає Людмила Леонова, начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Рівненської області: — Вибори були непрямі. Спочатку селяни у волостях, поміщики та міщани у повітах обирали уповноважених, які потім, зібравшись у губернському місті (на той час це був Житомир. - Авт.), обирали з-поміж себе стількох делегатів, скільки передбачалося царським маніфестом по кожній губернії. Волинська губернія, до якої належало Рівне, мала делегувати до Думи 13 депутатів. А обирали їх 195 уповноважених від різних "сословій", серед яких було 18 з Рівненського повіту. Не мали права брати участь у виборах жінки, чоловіки до 25 років, засуджені, студенти, військовослужбовці строкової служби. А губернаторам і поліціянтам заборонялося обиратися у тих місцях, де вони служили. Виборних до Держдуми обирали на п'ять років. Мешкати мали у Петербурзі, періодично з'їжджаючись, як зараз сказали б, на сесії. Щодо депутатських пільг, то були вони доволі скромними — по 5 копійок на версту за проїзд та 10 рублів добових. Усього ж думських людей у Росії тоді було близько 500.

Про крикунів і "падкіх до угощеній"

Політагітація сторіччя тому дуже нагадує сучасну. Передвиборчі гасла практично не відрізнялися. Агітатори переконували людей, що якого кожен вибере від себе радника царю — таке сам собі щастя чи горе й посіє. Селян переконували, що найважливіші вибори саме у волостях, бо, мовляв, у своїй волості усі усіх знають. Як негативний приклад наводили вибори до деяких міських і сільських органів, коли порядні люди у таких виборах участі не брали. Тоді, мовляв, "справи вирішували крикуни та люди продажні, або падкіє до угощеній". Тому й до Держдуми, може статися, люди скромні й смиренні не напрошуватимуться. Натомість недостойні застосують усі свої хитрощі, щоб потрапити до влади. І не погребують для цього нечистими засобами — "стануть за гроші газети підкуповувати, щоб ті їх хвалили, знайдуть собі прихильників, які все зроблять, щоби провести недостойних людей". Ну чим не про нинішні вибори?!

Селяни виявилися найхитрішими

Людмила Леонова натрапила на цікаву розповідь учасника перших виборів сторічної давнини, подану в часописі "Волинські губернські відомості" за 1906 рік. Чоловік з усіма подробицями описує, як представники Волинської губернії у Житомирі обирали з-поміж себе членів Державної Думи. Вибори мали відбутися 14 квітня 1906 року, але представники приїхали до Житомира 11-го. Відтак упродовж трьох днів відчули на собі усі нюанси "політагітації". Перехопити делегатів-селян, щоб згодом вплинути на їхній вибір, намагалися уже на станції Бердичів. До них було підіслано людей, які пропонували свої послуги з безкоштовного влаштування. Але більш спритними виявилися духовні отці, які запросили делегатів до Богоявленського монастиря. Відтак духовенство, маючи більше впливу на простих людей, зуміло ізолювати наших земляків у монастирі, який знаходився на околиці міста. Виборці ж, які представляли інтереси мешканців міст, розселилися у готелі "Національ", поміщики — у готелі "Рим". Розповідає Людмила Леонова: — Як описується у часописі, передвиборчі зібрання відбувалися у будинку тамтешнього багатія Трібеля. Селяни сподівалися знайти союзників серед інших делегованих з Волинської губернії, щоб забезпечити собі певну квоту у Думі. Тому пішли на переговори з представниками поміщиків. Але ті поставили умову: під час загального голосування обрати по 6 депутатів від селян і від поміщиків. Селяни ж, перебуваючи під впливом духовенства, мусили провести в Думу їхнього представника, на що не зголошувалися поміщики. Приходили до селян переговорники й від міщан, щоб домовитися про 4 місця для своїх представників. Зрештою зійшлися на такому: для селян 7 місць, для поміщиків 5 і одне для священиків. Хитрі селяни не пішли на заключне передвиборче зібрання 13 квітня, яке мало відбутися у будинку Трібеля, бо вважали, що нічого нового там не почують. Хоча міщани з цього приводу й надіслали скаргу цареві, але селяни стояли на своєму. Мовляв, їх би там навмисно мордували до пізньої ночі, а наступного дня вони б кидали кулі (тобто голосували. — Авт.) за кого попало. І вся їхня сила була б розбита — було б багато кандидатів, але ніхто з них до Думи не потрапив би. Переманити на свій бік селян поміщики й міщани спробували у день остаточного голосування, 14 квітня. Але марно. Так обрали 12 кандидатів від волостей, одного від дрібних землевласників і, як передбачалося законом, — одного загального від усіх волостей кандидата. Таким став Авксентій Гринько, який щойно повернувся з фронту й обіцяв не щадити себе в Думі, як не щадив себе на війні, й бути представником тих п'яти поліських районів, від яких не було жодного виборного. Остаточне голосування, де 193 представники Волинської губернії обирали членів Держдуми, тривало цілу ніч. О четвертій ранку 15 квітня із 60 кандидатів було обрано 12 членів Думи: 6 селян (один з Острозького повіту); 5 поміщиків — троє польських, двоє російських (один з Рівного); один священик.

Рівненський дворянин — член Держдуми Росії першого скликання

Предводитель дворян Рівненського повіту Дмитро Федорович Андро був тим одним із російських поміщиків, якого представники Волинської губернії делегували до першої Державної Думи Росії у 1906 році. Був він людиною шанованою у Рівному. Походив з дворян війська Донського. Його батьки мали маєтки у Франції і в містечку Деражне Рівненського повіту. Сам Дмитро Андро відомий в історії Рівного як громадський та політичний діяч. Окрім того, що був предводителем дворянства, він очолював роботу Рівненського повітового земства. У 1917 році за часів Тимчасового уряду був комісаром Рівненського повіту, у 1918 — старостою Волинської губернії. До речі, саме до його бабусі — Анни Оленіної — сватався Олександр Пушкін та присвячував їй вірші. Свого часу вона багато жертвувала на потреби Свято-Троїцького монастиря у Корці, де й прийняла постриг. Там же її й поховано. Її могилу не оминає жоден із відвідувачів монастиря. У Рівному Дмитро Андро мешкав на вулиці, яка з 30-х років минулого століття і донині має назву Словацького. За життя Андро це був Гоголівський провулок. Той будинок оригінальної архітектури під номером 7 (поруч із паспортним столом) зберігся й донині. Тепер там обласне управління пенітенціарної служби. У 80-х роках місцева влада, яка будувала усе "за типовими проектами", вирішила знести його. На щастя, історики та краєзнавці не дозволили цього зробити. Нині будинок трохи змінив свій зовнішній вигляд, але все одно зберігає риси розкішного колись особняка. Попри те, що він є однією з історичних пам'яток нашого міста, допитливий турист не знайде на ньому бодай таблички з короткою інформацією про колишнього його знаменитого власника.

Селяни у Думі засинали на своїх місцях і втікали

Попри те, що селяни-волиняни так прагнули отримати місця у державному органі, перебування там виявилося їм, звичним до простої селянської праці, непосильним. Про це можна дізнатися з тогочасних газет. Зокрема, у "Почаївському листку" у публікації під заголовком "Важко селянам у Думі" розповідалося, що з незвички, від довгих нудних промов селяни засинали на своїх місцях. А один із них, орловський депутат, як пише газета, був настільки втомлений, що втік з Петербурга додому. Інший, з Херсонської губернії, подав "прошеніє", щоб його звільнили від засідань і відпустили додому. Протирання штанів, тобто рутинна законотворча робота, для хліборобів виявилася важчою за фізичну роботу у полі. До речі, представники міщан-євреїв, які так і не отримали жодного місця в Думі (хоча в усіх містах Волині на попередніх виборах перемогли саме вони), домоглися розслідування проведення виборів у Житомирі. І не виключено, що їхні результати, мабуть, таки скасували б, якби цар сам у липні 1906 року не розпустив першу Державну Думу.