Закинутий бункер Коха, що заростає мохом біля краєзнавчого музею, новий його орендар обіцяє відкрити для туристів. Місцевий підприємець Сергій Шабалін (на фото), який разом з батьком є відомим у Рівному колекціонером старовини, планує облаштувати там музей-кафе.
Наприкінці лютого Сергій Шабалін переміг у конкурсі на право оренди цієї споруди, який проводило міське управління комунальною власністю. Тепер новий інвестор має три роки, щоб привести до ладу 80 кв. м приміщення. Місяць оренди коштуватиме йому близько 9 тис. гривень. При цьому, використовувати можна лише перший поверх приміщення. Адже нижні рівні — давно затоплені. Чим дивуватиме туристів музей тоталітаризму і чи є надія віднайти під землею міфічну «бурштинову кімнату» — розповідає Сергій Шабалін:
— Якби я сам не цікавився історією Рівного, то навряд чи взявся б за цей проект. Він доволі затратний, доведеться вкласти мінімум три мільйони гривень, а окупиться не швидко. Але мені хочеться зробити щось унікальне, що могло б стати «родзинкою» міста. У нас і так небагато місць, які можна показати туристу. Палацу Любомирських вже немає, підземелля ще треба шукати, а бункер — у всіх на очах. Хоча він занедбаний і частково затоплений, але має безліч міфів і вабить до себе людей. Деякі експонати, щоб відтворити атмосферу, у мене вже є: гроші тих часів, документи, фотографії, посуд, різні цікаві речі. Та наголошую, що не планую робити аналог «криївки». Це буде музей тоталітаризму, і я не хочу, щоб хтось подумав, ніби ми популяризуємо гітлерівців та їхню окупацію Рівного.
В музеї-кафе гратимуть класичну музику, можна буде проводити екскурсії. Головне — розпочати. Поки що договір оренди на приміщення укладено на 2 роки та 11 місяців, потім його можна буде продовжити. Про викуп будівлі мова не йде.
— З чого плануєте розпочати?
— Сам над цим міркую. Спершу потрібно подбати про документацію, а вже потім братися за все інше. А роботи тут чимало, враховуючи стан споруди, яку роками ніхто не реставрував. Всередині бункера є чотири невеликих кімнатки (або, скоріше, три — просто одна розділена навпіл). Вхід до них з коридора, майже на метр затоплений водою — це рівень ставка на Лебединці. Отже, доведеться відкачувати воду і вичищати сміття, робити гідроізоляцію, чистити і сушити стіни, доки не зогнили від сирості. Я думаю, що простіше було б замурувати цей вхід і пробити новий. Але нічого такого ми не будемо робити без погодження і без громадських слухань.
— Що відомо про історію бункера Коха?
— В місцевих архівах про нього практично нічого немає. Вочевидь, всі документи давно знищено, якщо не німцями, то в радянські часи. Але я спілкувався із рівненськими старожилами, яким нині по 90-99 років. Так-от, є версія, що цей бункер будували ще поляки — як бомбосховище. А німці заволоділи ним пізніше і долили зверху ще 30-40 см бетону, щоб його не могли пробити снаряди.
Судячи із площі та розташування цих приміщень, навряд чи там міг сидіти Ерік Кох зі своєю охороною. Скоріше за все, це було робоче місце німецьких зв'язківців, бо для них з апаратурою місця достатньо. Я не можу уявити, де б на тих 80 «квадратах» умістилося багато людей, ще й з провіантом, зброєю, меблями та власними речами. Подивіться, як виглядають інші бункери — вони мають значно більшу площу. Житлових будинків навколо цієї споруди в ті часи не було, тож ніщо не заважало зробити приміщення ширшим, якщо його справді планували як укриття для такої персони, як Ерік Кох. А копати кілька підземних поверхів й тоді було дорого. Тим більше, що це місце постійно підтоплює, який у цьому сенс? А от підземний хід до будівлі сучасного краєзнавчого музею цілком може існувати, але я не маю наміру шукати його та розкопувати — дорого.
До речі, нещодавно до Рівного приїжджав німецький аташе Крістіан Гаттендорф, і ми показували йому цей бункер. Ідея про створення музею йому сподобалася. Сподіваюся, що в іноземних архівах збереглося більше інформації, і буде добре, якщо німці поділяться нею із нами.
— То є надія знайти внизу «бурштинову кімнату» або якісь інші скарби гітлерівців, про які ходить так багато чуток?
— Це не більш ніж легенди. Бо жодних підтверджень їм немає. Що могло зберегтися під водою за стільки років? Хоча попередні орендарі, мабуть, таки шукали щось подібне. Бо зробили у підлозі бункера величезну діру, з якої стирчить арматура. Більше ніяких «поліпшень» від їхнього перебування тут я не помітив.
— Окрім вас, були й інші претенденти на оренду бункера. Зокрема, німецьке подружжя Андреас та Наталя Кословські, яке теж хотіло зробити у ньому музей, але не змогло взяти участі в конкурсі.
— Я про це чув, але особисто з ними не зустрічався. Не знаю, чому вони не брали участі у конкурсі, де, окрім мене, було ще два учасники. Але я відкритий до спілкування, мій телефонний номер легко знайти. Тож якщо вони захочуть, можемо робити спільний проект — думаю, тоді новий музей у Рівному з'явиться набагато швидше. Будемо також співпрацювати з міським управлінням культури і туризму.
— Подібні проекти часто викликають спротив громади — а раптом зведуть не музей, а чергову висотку? Чи готові ви до критики та ймовірних протестів?
— Я розумію, що люди мають різні думки. Тому обов'язково планую провести громадські слухання, що саме рівняни хочуть тут бачити? Хочу почути зауваження та нові ідеї від краєзнавців, істориків. Як у місті поставляться до того, якщо над бункером буде надбудова, наприклад? Якщо більшість мешканців висловляться проти, я відступлюся. Звісно, сподіваюся, що мені не будуть ставити палки в колеса. Та якщо вийде так — просто віддам місту назад ключі від бункера і розірву договір.
