Не очікувала міська влада, щороку урізаючи фінансування дитбудинкам сімейного типу, що ті подадуть за це на неї в суд. Рівенські родини Новосадів та Зарічнюків, які три роки тому взяли на виховання 18 дітей, вирішили захищати права своїх підопічних у порядку, передбаченому законодавством. Пояснила причину їх звернення у суд заступник міського голови Світлана Богатирчук-Кривко:
— Дитбудинки сімейного типу вважають, що міськрада їх недофінансовує, оскільки не виділяє гроші на харчування згідно з нормами. В той же час у пришкільних інтернатах у нас на харчування виділяється 8 гривень на дитину у день і стільки ж у дитбудинках сімейного типу, за винятком вихідних та святкових днів, коли сума на харчування збільшується до 8,80 гривні. Фінансування, згідно з нормами, у нас немає у жодному дитячому закладі, адже якщо рахувати за цінами січня цього року, то на день на одну дитину потрібно 16 гривень, а враховуючи нинішню вартість продуктів, напевно, і всі 20. У 2003 році ми на два дитбудинки сімейного типу виділили 200 тисяч гривень, забезпечили їх пральними машинами, придбали для них автомобілі. Дитбудинки запитують, чого не передали їм автомобілі у власність. Звісно, що передамо. Цього року фінансування сімейних дитбудинків менше, але ж основні придбання для них були здійснені ще на початку їх створення. І взагалі, хіба я проти, щоб їм віддали ті 5 тисяч гривень, які недодали? Сімейні дитбудинки та прийомні сім’ї нашої області нині створили асоціацію «Промінь надії» для того, щоб відстоювати свої права. Від міської влади Рівного асоціація вимагає через суд повернення коштів, які недодали Новосадам та Зарічнюкам, а також моральної компенсації за цьогорічне недофінансування: по 6 тисяч гривень на кожну старшу дитину та по 3 тисячі — на кожну меншу. Розповідає Андрій Зарічнюк, у родині якого, окрім двох власних дітей, виховується ще вісім чужих, з яких одна дитина-інвалід: — Для нормального існування на один сімейний дитбудинок потрібно 70-90 тисяч гривень у рік. Нас же нормально фінансували лише перші півроку після створення. Так, у 2003 році нам виділили по 100 тисяч гривень на кожну сім’ю, але ж у цю суму входить і придбання автомобіля, і пральної машини. Тобто реально наш сімейний дитбудинок отримав лише близько 45 тисяч гривень. Торік ще менше — близько 38 тисяч. Що стосується автомобіля, то, хоч міська влада говорила про те, що вона нам його подарувала, насправді нам його просто дали в оренду. Тобто фактично ми не є його власниками і не маємо права на його обслуговування. Цьогорічне ж фінансування взагалі не витримує ніякої критики. Нам фінансують лише харчування дітей, причому лише близько половини від потреби (за нормами 2002 року, в той час як ціни на продукти зросли), хоч, згідно з законодавством, мали б виділяти кошти також на одяг дітям, на придбання канцелярського приладдя, медикаментів, оплату комунальних послуг. Ми не вимагаємо підвищення зарплат собі, хоч вони у нас мінімальні. Ми добиваємося лише того, що, згідно з законодавством, належить нашим дітям. Що стосується моральної компенсації, то ми її розмір визначили з розрахунку, скільки грошей пішло на лікування дітей. І ці суми плануємо використати на їхнє оздоровлення. Хочемо повезти дітей на море, адже нам пропонують лише оздоровлення у пришкільних таборах або в СОК «Електронік». Отримати ж справжній відпочинок вони не можуть, навіть незважаючи на те, що серед них є діти-чорнобильці. Незважаючи на такі проблеми з фінансуванням, Андрій Зарічнюк не шкодує про те, що вони з дружиною взяли на виховання дітей, і говорить, що ні в якому разі не застерігатиме від цього інших бажаючих створити сімейні дитбудинки. А ось Світлана Богатирчук-Кривко тепер висловлює сумнів стосовно того, що зможе когось переконати взяти на себе відповідальність щодо виховання чужих дітей. Єдина надія на те, говорить вона, що фінансування дитбудинків сімейного типу візьме на себе держава. Втім, поки цього не сталося, міська влада змушена самотужки дбати про вирішення цієї проблеми, а дитбудинки — добиватися захисту своїх прав у суді.
