Ми часто говоримо про те, як погано живеться дітям без мами і тата, що немає на світі нещасніших за сиріт і тих, кого батьки покинули напризволяще. Виходить, є. Батьки Зої, люди заможні, відверто зізнавалися, що дитина їм не потрібна. Серед шкільних подруг дівчинка вирізнялася зношеним і часто брудним одягом. Іноді Зою зачиняли надовго у комірчині або на балконі. Сиділа там деколи по кілька днів без їжі. Сусіди спускали шнурочком на балкон щось поїсти. Часто Зоя сиділа на вулиці під під’їздом аж до вечора, бо батьки не давали їй ключів. Мати подруги дівчинки, Валентина Семенівна, розповідала, що часто Зоя прибігала до них у жахливому стані: заплакана, в синцях, у порваному одязі. До того ж дівчинка часто хворіла, на голові було помітне облисіння, мала безліч хронічних захворювань.
Після багатьох років знущань над дитиною батьки віддали її до притулку Ми часто говоримо про те, як погано живеться дітям без мами і тата, що немає на світі нещасніших за сиріт і тих, кого батьки покинули напризволяще. Виходить, є. Батьки Зої, люди заможні, відверто зізнавалися, що дитина їм не потрібна. Серед шкільних подруг дівчинка вирізнялася зношеним і часто брудним одягом. Іноді Зою зачиняли надовго у комірчині або на балконі. Сиділа там деколи по кілька днів без їжі. Сусіди спускали шнурочком на балкон щось поїсти. Часто Зоя сиділа на вулиці під під’їздом аж до вечора, бо батьки не давали їй ключів. Мати подруги дівчинки, Валентина Семенівна, розповідала, що часто Зоя прибігала до них у жахливому стані: заплакана, в синцях, у порваному одязі. До того ж дівчинка часто хворіла, на голові було помітне облисіння, мала безліч хронічних захворювань. Тим часом батько Зої купив квартиру, відвіз туди доньку і залишив жити саму у практично порожньому приміщенні. З їжі батьки привозили їй «мівіну», макарони і маргарин. І якби не Валентина Семенівна, яка годувала й одягала, невідомо, чи вона б вижила. Коли дитині виповнилося 11, її віддали до школи-інтернату, куди батько навідувався раз на рік, а мати не з’явилася жодного разу. Так Зоя закінчила школу, а разом з тим завершився і термін перебування в інтернаті. Повертатися до батьків дівчина боялася. З жалю її забрала до себе родина подруги. До цього часу Зоя не має ні паспорта, ні прописки, ні будь-яких засобів до існування. Що чекає її попереду? Людина без минулого (бо про нього страшно згадати) і без майбутнього.
«Тату, я тебе боюся!» Часто можна почути нарікання на те, що чоловіки не приділяють достатньо часу вихованню дітей. Проте надмірне і нав’язливе виховання теж може зробити життя близьких людей нестерпним. Сергій був безмірно щасливий, коли у нього народилися сини. Він готовий був бавитися з ними годинами. Але так тривало недовго — хлопчики почали підростати і батькові не терпілося виховати їх справжніми чоловіками. З цього часу життя дітей пішло за чітко встановленим батьком графіком. Щоранку, незважаючи на погоду, самопочуття і бажання дітей, вони мусили бігати крос не менш, як півгодини. Те, що хлопчики народилися не дуже здоровими, батька не надто турбувало (хворіти справжнім чоловікам не дозволялося). Щовечора сини мали звітувати перед батьком про успіхи у навчанні та інші вчинки, які вони робили протягом дня, не пропускаючи жодного. Сергій придумав власну шкалу оцінки цих вчинків і якщо хтось не набирав потрібної кількості балів, на нього обов’язково чекало покарання: від обмеження у перегляді телепрограм, позбавлення грошей на їжу до побиття. Згодом Сергій відчув усю повноту своєї влади. Двокімнатна квартира ділилася таким чином: в одній кімнаті жив він з телевізором, а у другій — інші члени сім’ї. Для Сергія більше не існувало дружини і дітей. Був він — хазяїн — та його раби. Дружина Ніна, як покірна дружина, мовчала. Боялася виявити співчуття до дітей, боялася перечити чоловікові. Розуміння того, що з таким життям не можна миритися, прийшло лише через 15 років. Але одного розуміння виявилося мало.
«Спадкова» агресивність Ці випадки перевертають усі уявлення про сім’ю і любов до дітей. Чи дійсно батьки можуть ненавидіти власних дітей? Чому? — Деякі батьки, дійсно, не здатні любити, — говорить кандидат психологічних наук, директор міжнародного гуманітарного центру «Розрада» Валентина Бондаровська, — причини цьому можуть бути різні. Одна з них — якщо до батьків свого часу ставилися подібним чином: принижували, змушували недоїдати (щоб знали, як важко заробляти на життя). У моїй практиці було кілька випадків, коли причина агресивності дітей до своїх однолітків (а згодом і до власних дітей) крилася у жорстокому ставленні до них з боку батьків. Наприклад, під час розмови з мамою такої дитини виявилося, що в сім’ї існує система покарання: за зауваження в щоденнику, двійки — бити дитину паском. Мати приходить з роботи, а син вже несе їй пасок. Хлопчик сприймав таку систему покарання як норму, але в ньому накопичувалися негативні емоції, які треба було кудись подіти. У другому випадку батьки давали дитині горщик і зачиняли саму на цілий день у кімнаті. Коли такі діти опиняються в колективі, то проявляють свою агресію до слабших за себе. А згодом методи виховання, перебрані у своїх батьків, вони застосовують у власній сім’ї. Таким чином, знущання як метод виховання переходить з сім’ї в сім’ю. Тож недаремно у США таких батьків перевіряють не лише на наявність наркотичної чи алкогольної залежності і психічних захворювань, а також на систематичність агресивної поведінки та дитячі комплекси. І залежно від виявлених відхилень, лікують.
Навіть якщо ви стороння людина — можете допомогти Раніше вважалося непристойним втручатися у справи чужої сім’ї, навіть якщо комусь із її членів конче потрібна допомога. Сьогодні будь-хто, у тому числі й сама дитина, може повідомити служби у справах неповнолітніх про жорстоке ставлення до неї. А педагоги і медики просто не мають права мовчати про будь-які підозри, які у них виникають з цього приводу, тим паче якщо дитина сама звернулася до них. Після розгляду заяви службою у справах неповнолітніх і підтвердження фактів жорстокого поводження з дитиною її вилучають з сім’ї, віддають до притулку для неповнолітніх на базі дитячого садка або до центру соціальної реабілітації. Там з дитиною насамперед займається психолог. Іноді потрібно більше півроку, щоб вона оговталася після стресу. Є в Україні й громадські організації, психологи яких спеціалізуються на таких справах. Якщо насильство не явно виражене (моральне, психологічне) чи має спонтанний характер (конфлікт, сварка), за батьками здійснюється контроль. Якщо ж насильство явне і чиниться постійно, батьків позбавляють батьківських прав, а у деяких випадках проти них порушується кримінальна справа.
Треба знати всім батькам • Будь-які погрози батьків (я тебе вб’ю, віддам до притулку, не буду тебе любити) дитина приймає за правду. • Коли батьки розлучаються, діти дуже переживають, тому обов’язково треба обговорювати з ними цю тему. • Дитина будь-якого віку потребує уваги і співчуття до себе з боку батьків. Вони не мають «відкуповуватися» від дитини іграшками чи грошима. • Не можна забороняти дитині спілкуватися з іншими членами родини, навіть якщо вони не подобаються матері. • Не можна вимагати від дитини досконалості. • У жодному разі не можна примушувати дитину жити за певною системою, яка подобається батькам (дієти, вегетаріанство, секти тощо).
