Тема витрат на агітаційну кампанію для наших кандидатів чомусь дуже неприємна. Про розміри своїх виборчих фондів часто й взагалі відмовляються говорити. Незважаючи на те, що законом передбачена така звітність перед Центральною виборчою комісією, яка, в свою чергу, зобов'язана разом з окружними виборчкомами контролювати надходження до цих фондів та видатки кандидатів на кампанію. "РВ" вирішила дослідити, скільки платить кандидат за своє бажання стати депутатом та скільки може заробити на виборах звичайний рівнянин.
Отож спочатку кандидату слід витратитися на офіційну грошову заставу — 13 тисяч гривень із "хвостиком". Отримавши посвідчення, кандидат має гарантоване право в межах свого округу надрукувати передвиборчу програму у визначеній комунальній газеті. Не довіряючи такому сумнівному бонусу, кандидати ідуть до редакцій місцевих газет, які правлять за сантиметр квадратний від 4 до 13 гривень, на радіо і телебачення, де секунда ефіру вимірюється від 2 до 14 гривень — залежно від популярності ТРК та часу ефіру. Сповістити про себе на вулицях може кандидат за допомогою біг-борда — до 2000 грн. за місяць із виготовленням або сіті-лайта — до 1000 грн. Чи не кожен кандидат вважає себе достойним власної, хай маленької, але газетки або й не дуже товстої, але книжки. Приблизно 40-60 копійок іде на примірник звичайної "агітки" на кількох шпальтах. Роздавати цю інтелектуальну обгортку повинні, звісно ж, не самі кандидати, а найняті агітатори. Вони правлять за годину роботи щонайменше 15 гривень, стоять в наметах (з оригінальним написом і конструкцією — до 6 тисяч гривень, стандартні "садові"— до 500 грн.) близько 6-8 годин з надією заробити 60-90 гривень за зміну. Одного у намет не поставиш — тому стоять по двоє-троє, пришвидшуючи спустошення виборчого фонду. У день на намет, який роздасть 2 000 газет (1200 грн.) піде до 200 грн. на агітаторів. Кандидати, охочі до безпосереднього спілкування з виборцями, які не мають адмінвпливу, щоб зібрати працівників підприємства в наказному порядку, розвішують оголошення на стовпах і намагаються поговорити із місцевим пролетаріатом "про політику" на стихійних базарчиках, автобусних зупинках та в підворіттях. Планувати і організовувати ефіри, зустрічі, писати кандидату промови, малювати високі рейтинги та вивозити стомленого після спілкування з виборцями мають штабісти — особи без певної професійної ознаки, які називають себе дипломатично "політтехнологами", "іміджмейкерами" та іншими малозрозумілими словами. Штабістам потрібно платити 2,5-4 тисячі гривень на місяць, а запрошені з-за меж області правлять від тисячі доларів за місяць кампанії. Популярною є також практика домовленості про "преміальний фонд" у разі виграшу кандидата. Цей "фонд" може дорівнювати усій заробленій сумі за кампанію, щоправда, точніше сказати не можна, бо людей, які коли-небудь отримували цей фонд, зустріти надзвичайно важко. Та агітаційна сверблячка, яка охопила нині всю країну — ніщо порівняно із справжніми витратами "знаючих" кандидатів, адже основні ресурси спрямовуються на "захист голосів". Члену окружкому, який представлятиме інтереси кандидата, обіцяють зарплатню на рівні штабіста, членам дільничних комісій мають заплатити 200-400 гривень за день голосування, спостерігачам — 150 гривень і більше. Відповідно, голови комісій, секретарі мають отримати удвічі-утричі більше. Це досить витратна затія — спостерігати за виборами, адже у кожному окрузі від 100 до 150 дільниць, на кожній дільниці потрібна не одна людина, а хоча б дві (краще три-чотири). Тож тільки "захист голосів" обійдеться найскромнішому із кандидатів щонайменше у десять тисяч "зелених". Іще одне. Досвідчені кандидати закладають зверху розрахованих витрат ще 30-50%. На… розкрадання штабістами. Боротися із цим нікому ще не вдавалося, зменшити крадіжки хіба що наївно сподіваються кандидати, які особисто очолюють штаб. Ось, здається, і всі витрати. У разі перемоги поїздку до Києва за мандатом оплатить вже народ України. Після перемоги вони нам вже нічого не винні, платити за їхнє утримання наступні п'ять років будемо ми.
Коментарі Кандидат від 152-го "рівненського" округу Віталій Грицак, почувши запитання про свої виборчі витрати, "пожартував", що це "державна таємниця". Уникнув відповіді на запитання про розмір свого виборчого фонду та витрати на агітацію Данило Корилкевич, один з найбагатших кандидатів у 154-му окрузі з центром у м.Дубно. Сказав лишень, що працював для людей 26 років, багато чого для них зробив — оце і є та ціна, яку він заплатив, аби переконувати виборців голосувати за себе. Анатолій Юхименко з 153-го округу, почувши тему розмови, пообіцяв зв'язатися з кореспондентом пізніше, після зустрічі з виборцями. Ага, дзвінка чекаємо і досі. Іншим кандидатам у народні депутати, які виявилися більш говіркими, надаємо слово. Вадим Сторожук: — Для того, щоб кандидату протягом двох місяців принаймні заявити про себе виборцям, потрібно витратити близько 200 тисяч гривень. Виборчий фонд я наповнюю винятково своїми коштами. Агітацію проводжу через усі можливі засоби — зовнішня реклама, публікації в пресі, інтерв'ю на радіо та телебаченні, оскільки в кожного з цих видів агітації є своя аудиторія. Віктор Матчук: — Потенційні виборці кожного кандидата повинні мати право знати, на які кошти ведеться виборча кампанія. Адже це показник чесності і, зрештою, це відповідає демократичним принципам. Але особливість виборчого процесу в Україні полягає у тому, що витрати з виборчого фонду — це далеко не всі видатки, які здійснюються на агітаційну кампанію. Хтось, може, почав газету власну випускати за рік-два до виборів, біг-борди зі своїм зображенням протягом року розвішувати під різними приводами, тобто є непрямі методи агітації. Для мене найголовніше — довести свою позицію до людей, тому використовую засоби масової інформації. З виборчого фонду уже витратив понад 80 тисяч гривень, власних, офіційно задекларованих у декларації про доходи, з яких сплачено усі податки. Олег Червонюк: — Успішність кампанії потрібно оцінювати за реальними справами: хто скільки робочих місць створив, що зробив для розвитку міста, області, для людей і не тільки безпосередньо перед виборами. Вартість моєї агітаційної кампанії можна оцінювати по-різному, зважаючи хоча б на те, скільки я за останні роки вклав грошей у відродження льонокомбінату. А що стосується прямої агітації за кошти виборчого фонду, то ці видатки навряд чи перевищують 20 тисяч гривень. Олександр Поліщук: — Я працюю насамперед в соціальних мережах, оскільки вважаю себе представником від молоді на цих парламентських виборах. Також виготовляю невелику кількість агіток, оскільки виборчий фонд наповнюю сам. Від партії отримав лише покриття застави в ЦВК, фотосесію в студії, юридичну та організаційну підтримку. Станом на вівторок із виборчого фонду я витратив 1596 гривень на друк афіш та банерів. Без сторонньої підтримки брати участь у виборах дуже важко. Я пересвідчився, що держава створила всі умови, щоб балотуватися в нардепи могли лише багаті люди. Дмитро Кравець: — Проводжу лише зустрічі з виборцями. Агітматеріалів не публікував. Інші кандидати і книги розносять, і календарики зі своїм зображенням на фоні церков. І наклади листівок сягають, за неофіційною інформацією, 40 тисяч примірників, і газети видають такими ж тиражами. Суми викидаються шалені, і виборці мають задуматися, чиї гроші витрачають кандидати, і звідки або в кого вони їх взяли. Соромно бути багатим, коли навколо стільки бідних. Я й рахунок виборчого фонду поки що не відкривав. Хоча доведеться, бо хочу розповсюдити своє звернення до виборців та звернення тих людей, які переконали мене піти у кандидати в депутати Верховної Ради. Робитиму це на звичайному газетному папері, і обійдеться це приблизно у півтори тисячі гривень.
