Цьогоріч на Рівненщині було виявлено понад двісті ВІЛ-інфікованих. СНІД давно вже перестав бути хворобою наркозалежних. Серед хворих є й члени благополучних сімей, які стали пацієнтами Центру СНІДу через власну легковажність і недбалість. Про те, хто сьогодні хворіє на СНІД, яким чином уникнути небезпеки зараження і тенденції розвитку цієї хвороби на Рівненщині ми поспілкувалися з директором обласного центру СНІДу Оленою Гандзюк.
— Пані Олено, скільки мешканців Рівненської області хворіє на СНІД? — У нас налічується 1391 ВІЛ-інфікований, з них — 9 дітей, які народилися від хворих матерів. 208 інфікованих виявили тільки цього року. Для порівняння: у 2005 році ми виявляли 7 хворих на 100 тис. населення, сьогодні — 20. Тобто маємо тенденцію до зростання кількості хворих. І це ще не точні цифри, адже, за даними ВООЗ, на одного виявленого ВІЛ-інфікованого припадає троє невиявлених.
На СНІД хворіють селяни та заробітчани — Секс без презерватива та голка хворого на СНІД наркомана залишаються основними шляхами зараження? — Так. Тільки тенденція трохи змінилася. Якщо раніше через ін’єкції інфікованим шприцом заражалося 80% хворих, то сьогодні — 48%. Це означає, що значно збільшилася кількість людей, яким передався СНІД через статевий контакт. — Невже люди до сих пір не знають, що потрібно користуватись презервативами? — Наші люди надто безпечні. Чимало українських чоловіків, наприклад, чекають, що їхня партнерка подбає про захист. А в селі люди часто не користуються презервативами. До речі, серед наших пацієнтів 40% припадає на місто Рівне, всі інші — з районних центрів та сіл. Буває, що чоловік привозить хворобу додому із заробітків, мавши статевий контакт за місцем роботи. Заробітчани — наші часті пацієнти. — А хіба ви не повідомляєте про діагноз чоловіка його дружині, щоб вона уникла зараження? — Ми не маємо права робити цього без згоди пацієнта — законодавством заборонено. Вважається, що чоловік — свідома людина і сам повинен це зробити. Проте зрозуміло, що тоді йому доведеться зізнатися і в зраді, тож не всі чоловіки говорять дружинам, що є ВІЛ-інфікованими. — Чи можна заразитися СНІДом іншим шляхом, наприклад, в манікюрному кабінеті або через поріз на пальці? — Для того, щоб заразитися СНІДом, потрібно, щоб був прямий доступ зараженого предмета до циркуляції крові в судинах, тому малоймовірно, що людина може заразитися СНІДом через поріз на пальці. Після невдалого манікюру хай людина краще перевіриться на гепатит С.
Доки лікуєшся, доти живеш — Скільки може прожити ВІЛ-інфікований? — Як і здорова людина, він може дожити до сімдесяти і більше років або померти завтра. Хворий на СНІД помирає не від самої хвороби, а від супутніх патологій, адже його організм не може боротися з ними. Якщо хворий не лікується, це станеться через 6-8 років. Якщо лікується, то доки приймає таблетки, доти живе. — За роки вашої практики чи не зустрічалися ви з випадками, коли людина чудесним чином таки виліковувалася? — Я працюю в Центрі СНІДу з 2001 року і ні разу з таким не стикалася. Якщо в людини раніше виявляли СНІД, а потім не виявили, то це не диво, а лабораторна помилка. Потрібно повторно зробити аналіз. До речі, в нашому центрі обстеження — безкоштовне. — Тобто усі заражені — приречені? — Чому одразу приречені? Я завжди порівнюю СНІД із цукровим діабетом. Обидві хвороби невиліковні, і такі хворі на обидві хвороби потребують пожиттєвої терапії. День життя здорової людини практично нічим не відрізняється від дня життя хворої. — А як щодо хірургів, які, оперуючи хворого на СНІД, порізалися? — У нас немає випадків зараження через професійну травму. Хірург в такому випадку проходить обов’язкову процедуру — здає кров на аналіз і проходить лікування. — На вашу думку, чому СНІД прогресує, попри потужну соціальну рекламу? — Як на мене, соціальна пропаганда має бути якіснішою. Наприклад, рекламні брошури практично не дають результату, адже переважна більшість — нечитабельні. Потрібно орієнтуватися на те, що популярне серед молоді, наприклад серіали. У них можна було б ненав’язливо торкатися теми небезпеки СНІДу. — Чому саме популярні молодіжні серіали? — Епідемія на СНІД вважається «молодою». Люди віком 25-40 років — основна група ризику, тому що саме в цей період життя вони активні в соціальному та репродуктивному плані. Хоча це не означає, що на цю хворобу не хворіють і молодші, і старші люди. — Молодші — зрозуміло чому: або з народження, або рано розпочали статеве життя. А як щодо старших? Яким шляхом заражаються вони? — Це дещо упереджена думка, що старші люди не можуть заразитися статевим шляхом. Серед наших пацієнтів був дідусь, який вів активне сексуальне життя.
Таблеток може не вистачити — Пані Олено, з якими проблемами соціального чи іншого характеру стикаються сьогодні ВІЛ-інфіковані? — Якщо знають про їхнє захворювання, до них ставляться інакше. Тому хворі й відмовляються розкривати свій статус. Багато з них, дізнавшись діагноз, думають про самогубство, впадають в депресію. З ними працюють наші психологи, переконуючи, що з цим можна жити. Проблем іншого характеру поки не маємо. Ліками забезпечені, проте з огляду на те, якими темпами епідемія СНІДу розвивається, їх вистачатиме недовго. Якщо державне фінансування на ліки не збільшать відповідно до зростання кількості хворих, це стане справді великою проблемою. Наприклад, на сході України з цим уже стикнулися. — Коли збираєтеся відкривати поліклініку для хворих на СНІД в оновленому корпусі на вул. Жоліо-Кюрі? — Ще до Нового року відкриємо. Зараз завершуємо ремонт, зокрема, залишились лише внутрішні роботи — міняємо вікна, двері. Планується, що там буде спочатку 20 кабінетів. Це дуже добре, адже зараз ми тіснимося у семи кабінетах. — Як, на вашу думку, можна все ж «зупинити» СНІД? — Якби я знала відповідь на це запитання, мені, мабуть, дали б Нобелівську премію. Проте є чотири простих правила, які має знати кожен. Перше — здорова благополучна сім’я. Друге — дитина не має залишатись без нагляду, вона повинна бути зайнята корисною і цікавою для себе справою. Третє — популяризація здорового способу життя. Четверте — і лише потім розповідати про СНІД.
