Пригніченим і замкнутим приходив останнім часом на роботу начальник цеху льонокомбінату Степан Костюкевич. Але ніхто з його колег не міг і припустити, що він може зважитись на самогубство. За три дні до смерті він показав доньці костюм та гроші, відкладені на його похорон. Але й рідні не стривожились його дивним вчинком. Саме донька знайшла батька мертвим у петлі на другому поверсі складського приміщення підприємства.
Повідомлення про зникнення Степана Костюкевича, начальника цеху ТзОВ «Лінен Форевер» (колишній льонокомбінат), надійшло до міського відділу міліції минулого вівторка. Вже по обіді на підприємство виїхала слідчо-оперативна група. Пошуки, із залученням міліцейського пса, які тривали аж до пізнього вечора, результату не дали. Лише вранці Степана Костюкевича знайшла мертвим його донька — він висів у петлі на території складу. Правоохоронці вже довели, що смерть 56річного працівника підприємства була самогубством. На підприємстві чоловіка характеризували як гарного працівника та сім’янина. Тому такий вчинок здивував і керівників «Лінен Форевер», і тих, хто з ним безпосередньо працював. Про причини, які спонукали чоловіка розпрощатись із життям на своєму робочому місці, ніхто не знає. Розповідають різне: одні кажуть, що на роботі проблеми з керівництвом були, інші — що й сімейні негаразди додалися. Важко щось стверджувати напевне, бо покійний передсмертної записки не залишив. Втім, Віктор Приступа, генеральний директор ТзОВ «Лінен Форевер», стверджує, що керівництво не мало претензій до Степана Костюкевича: — Цей чоловік все життя пропрацював на нашому підприємстві. Завжди усі про нього відгукувалися добре, починаючи від підлеглих і закінчуючи його безпосереднім керівництвом. Одне слово, був справді кваліфікованим спеціалістом. Що спонукало його до такого кроку — сказати важко. Ні конфліктних ситуацій, ні фінансових негараздів у нього не було. Принаймні заробітну плату, як для Рівного, він отримував непогану — 1200 гривень. Затримок з виплатою майже ніколи не було. Нещодавно за рахунок підприємства їздив на лікування у Трускавець, оскільки у нього були проблеми зі здоров’ям — мав дуже високий тиск. Власне, після цієї поїздки він і змінився, став більш замкнутим. Я не знаю, що сталося, але чув від людей, що у нього виникли якісь сімейні негаразди. Коли російські власники підприємства дізналися про цей випадок, то були дуже здивовані, казали, якби чоловік розповів про свою ситуацію, то могли б допомогти йому. Але ж він ніколи про свої проблеми не розповідав. Адміністрація підприємства, коли стався цей випадок, одразу виплатила дружині нараховану її покійному чоловіку зарплатню і допомогу на поховання у сумі 1500 гривень. Ганна Опанасюк, контролер технології праці сторожової служби, пригадуючи, як поводився останнім часом Степан Костюкевич, а також події того трагічного дня, припускає, що самогубство він планував давно: — Принаймні після того, як повернувся з Трускавця, він дуже змінився. Менше спілкувався зі своїми співробітниками, в тому числі зі мною, хоча ми були друзями. Того дня він прийшов на роботу як завжди о сьомій ранку і зайшов до свого кабінету. Приблизно об одинадцятій годині він разом із слюсарем мав зайти до мене. Слюсар прийшов сам, а мені сказав, що Степан пішов знімати робочу куртку. Ми його трохи почекали, він так і не прийшов. Слюсар припустив, що той вирішив випрати куртку, але це виглядало не дуже переконливо. Зрештою, для чого йому було цим займатися на робочому місці. У мене було бажання спочатку передзвонити йому на мобільний, а потім щось стримало. А пізніше телефон його вже не відповідав. На прохідній сказали, що він за територію підприємства не виходив. Його кабінет був відкритий — у ньому висіли його робочий та парадний одяг. На столі лежала в’язка ключів, пігулки, які він приймав, і медична картка. Тоді я відчула щось недобре і забила на сполох. Знала, що у нього серйозні проблеми з тиском, тому переживала, щоб йому десь не стало погано. Обійшли всі приміщення, біля кожного з них дзвонила на його мобільний телефон, але ніде дзвінка чути не було. Міліцейський наряд разом із собакою теж обійшов усю територію, але пошуки результату не дали. Ввечері телефон його, напевно, розрядився, тому був відключений. Я всю ніч не могла заснути — думала, де він міг подітися. Наступного ранку разом із його дружиною та донькою знову почали шукати. Донька ніби мала якесь передчуття. Спочатку подивилася в теплиці, а потім пішла до приміщення складу, до якого ввечері ми так і не дійшли. Я просто не могла уявити, що він туди міг піти. Тим більше неподалік працювали робітники в траншеї й казали, що його не бачили. Через декілька хвилин, після того як донька піднялася на горище, я почула крик. Тоді зрозуміла, що зі Степаном щось сталося. Лише згодом я дізналася, що він там повісився. Досі не можу заспокоїтися — можливо, якби я йому передзвонила одразу на мобільний, то цього не сталося б. Коли донька заспокоїлася, то сказала, що за три дні до цього батько показав їй, де висить його костюм і де сховані гроші на похорон. Тоді вона не зрозуміла, до чого були ці слова. Виходить, що він планував це самогубство заздалегідь.
