Як засвідчують результати моніторингу, за останні шість років у 16 разів зросла кількість випадків застосування міліцією фізичної сили. Міліція чинить фізичний примус і катування, зокрема, через так звані прес-хати. Про переважну більшість таких випадків повідомляють респонденти з Харківської області. Друге місце посідає слідчий ізолятор Львова. У решті досліджуваних регіонів слідчі, як правило, погрожують цим методом впливу, проте не застосовують його. Висновок дослідники роблять невтішний: упродовж останніх п’яти років випадки застосування протиправних методів впливу з боку правоохоронних органів набули системного характеру.
Як засвідчують результати моніторингу, за останні шість років у 16 разів зросла кількість випадків застосування міліцією фізичної сили. Міліція чинить фізичний примус і катування, зокрема, через так звані прес-хати. Про переважну більшість таких випадків повідомляють респонденти з Харківської області. Друге місце посідає слідчий ізолятор Львова. У решті досліджуваних регіонів слідчі, як правило, погрожують цим методом впливу, проте не застосовують його. Висновок дослідники роблять невтішний: упродовж останніх п’яти років випадки застосування протиправних методів впливу з боку правоохоронних органів набули системного характеру. Середній строк перебування особи в СІЗО становив 292 дні. Щоправда, дослідження не підтвердило поширеної в суспільстві думки про систематичні бійки в СІЗО між ув’язненими. Триразове зменшення в камері кількості осіб, які не мають ліжка (через що були змушені спати позмінно), сприяло зменшенню конфліктів у камерах у вісім разів. Побутові умови в СІЗО за останні роки теж дещо поліпшилися. Ще однією формою тиску на підслідних є невиправдані переведення з камери до камери (кількість випадків такого прихованого тиску на підслідних в останні роки зросла). У новій камері зазвичай неадекватно сприймають новачка, який стає об’єктом розваги, упередженого ставлення та перевірок на міцність характеру. Якщо ж людину переводять до іншої камери п’ять-вісім, а іноді й більше разів, це можна розцінювати як психологічний тиск. До того ж відомо, що самі в’язні розглядають осіб, що часто «мігрують», як можливих інформаторів і ставляться до них відповідно... Кожного третього викликали на допит уночі, що заборонено законом. У порівнянні з попереднім опитуванням дослідники констатують, що міліціонери стали на 10% частіше застосовувати силу, а тортури застосовувалися до восьми з десяти опитаних. Через шість-вісім місяців перебування в установах департаменту виконання покарань майже всі засуджені мають виражені ознаки авітамінозу. Через рік починають псуватися зуби і виникають супутні хвороби. Відразу після прибуття до СІЗО підслідного має оглянути лікар. Проте за останні роки вдвічі збільшилася кількість осіб, яких не те що оглянуто неуважно, а не оглянуто взагалі. Кожен другий слідчий під час допитів переконував у необхідності заплатити гроші, відкупитися від слідства і суду. Правозахисники, порівнюючи результати двох аналогічних опитувань, стверджують, що за останні роки корупція зросла. За гроші в СІЗО можна отримати практично будь-що — від телефонного дзвінка по мобільному до наркотиків. Тут існують свої правила, такси та регіональна специфіка надання і отримання таких послуг. Усі без винятку ув’язнені стверджують, що становище людини за ґратами повністю залежить від фінансових можливостей її родичів. Прийнятна робота, кращі побутові умови, ставлення персоналу, додаткове харчування, умовно-дострокове звільнення, одяг. Засоби гігієни, медикаменти — усе залежить від того, чи спроможні родичі за все це заплатити. Якщо в чоловічих колоніях ступінь корупції оцінюють як високий і дуже високий 54% респондентів, то в жіночих — 39%. Втім, у жіночих колоніях корупція у сфері організації виробництва є значно цинічнішою і масштабнішою, ніж у чоловічих. У жіночих колоніях спостерігається найвищий рівень найбрутальнішої експлуатації, що межує з легалізованим рабством. 89% жінок працюють. Середній заробіток тих, хто має роботу в колоніях і отримує зарплату, становить 102 грн. 38 коп. Але якщо середній заробіток у чоловічих колоніях становить 134 грн. 22 коп., то в жіночій — 30 грн. 17 коп. Як свідчать жінки з Качанівської колонії (м. Харків), з яких повністю зайнятими були дев’ять із десяти засуджених, лише п’ять отримували зарплату в середньому 30 грн. на місяць. Це була платня за 12годинний робочий день без вихідних, у промерзлих цехах із повністю відсутнім опаленням. Крім того, не опалюються і спальні приміщення, і взимку там замерзає вода. Засуджені масово хворіють на жіночі хвороби, спричинені переохолодженням. Кваліфікованого гінеколога в установі немає. Із дописок на анкетах: «При звільненні не дають жодної копійки. Інспектори рекомендують: «Автостопом доїдете, натурою розрахуєтеся…». Адміністрація відмовляється відпускати на умовно-дострокове звільнення відповідно до закону. Адже чим довше працює кваліфікована робітниця, тим більший прибуток. За подання прохань до комісії про помилування жінок жорстоко карають. Рівень експлуатації в чоловічих колоніях дещо менший. Мабуть, через те, що там є ризик нарватися на опір. Адже причини бунтів все-таки розслідуються. Близько 53% заробляють 50 грн. на місяць. Єдиний респондент, який заробляв 450 гривень, так описав свою роботу в Бучанській установі: «…робота хороша, шкідлива, високооплачувана». У деяких установах взагалі не оплачують праці засуджених, а якщо хтось намагається протестувати, «миттєво закривають до ізолятора». А це вже дає підстави адміністрації в подальшому відмовити засудженому в умовно-достроковому звільненні. За даними моніторингу, 41% чоловіків у колоніях насправді працюють у тіньовій економіці. Прокурор із нагляду зобов’язаний регулярно відвідувати установи і особисто зустрічатися з ув’язненими. Втім, лише 14% ув’язнених вистачило сміливості вимагати зустрічі з прокурором, і лише чотирьом відсоткам вдалося домогтися прийому. 86% ув’язнених, які вважали, що мали підстави для такої зустрічі, вирішили за краще відмовитися від неї. Якщо п’ять років тому правозахисники констатували, що ситуація в місцях позбавлення волі поступово гуманізується, то нині вони визнають, що показники анкет змінилися на гірше. Втім, можливо, це свідчення того, що в’язні стали менше боятися висловлювати свою думку в подібних опитуваннях, маючи гарантії анонімності. У багатьох колоніях, зокрема Бориспільській, листи засуджених часто взагалі не доходять до адресатів, а до них — часто губляться або приходять із запізненням. Переважна більшість (61%) не має коштів для придбання товарів у торгових точках на території установ. Засуджені не можуть купити цигарки чи якісь продукти не тому, що не працюють (66% засуджених мають роботу), а тому, що сяк-так оплачується праця лише 27%, а 41% респондентів працюють, але не отримують нічого… Нижче наводимо витяги з рекомендацій Ради Європи щодо пенітенціарних правил. Відзначимо лише, що в нашій країні фактично не виконується жодна з них. «Особи, позбавлені волі, зберігають усі права, яких вони не були законно позбавлені рішенням, відповідно до якого вони засуджені до позбавлення волі або взяття під варту. Обмеження, накладені на осіб, позбавлених волі, повинні бути мінімально необхідними і пропорційними стосовно законної мети, для якої вони накладені. Умови утримання у пенітенціарному закладі, що порушують права людини ув’язнених, не можуть бути виправдані браком коштів. В усіх пенітенціарних закладах має проводитися урядова інспекція і незалежний контроль. Ув’язнені повинні бути розміщені по можливості у пенітенціарних закладах, що знаходяться поблизу їхніх домівок. По можливості, з ув’язненими необхідно радитися з приводу їхнього первісного розподілу і наступного переведення з одного пенітенціарного закладу до іншого. Ув’язнених слід розміщати на ніч в індивідуальних камерах, крім випадків, коли їм самим більш бажано спати в одному приміщенні з іншими особами. Разом мають жити тільки ті ув’язнені, що легко можуть спілкуватися один з одним. Адекватні засоби обслуговування мають бути забезпечені таким чином, щоб кожен ув’язнений мав змогу прийняти ванну чи душ при температурі, що відповідає клімату. Якщо можливо — щодня, але принаймні двічі на тиждень (або частіше, якщо це необхідно) з метою загальної гігієни. Для санітарних потреб жінок мають бути створені спеціальні умови. Ув’язнених, що не мають придатного власного одягу, слід забезпечити одягом, придатним за кліматом. Такий одяг не має принижувати людську гідність. Ув’язненим повинна передбачатися дієта, що бере до уваги їхній вік, стан здоров я, фізичний стан, релігію, культуру і характер роботи. Вимоги дієти, включаючи її мінімальний енергетичний вміст і вміст білка, повинні бути прописані в національному законодавстві. Праця в пенітенціарному закладі ніколи не має використовуватися як покарання. Вимоги техніки безпеки для ув’язнених повинні відповідним чином на них поширюватися і бути не менш суворими, ніж ті, що застосовуються до працівників на волі. Те саме стосується і охорони здоров’я. Максимальний робочий час для ув’язнених має встановлюватися відповідно до місцевих норм чи традицій, що регулюють зайнятість робітників на волі. Кожному ув’язненому повинна бути надана можливість принаймні одну годину займатися фізичними вправами вдень просто неба, якщо це дозволяє погода. У випадку поганої погоди мають бути вжиті альтернативні заходи, щоб надати можливість ув’язненим виконувати фізичні вправи. Неприйнятним є транспортування ув’язнених у транспорті з недостатньою вентиляцією чи освітленням, що так чи інакше могло б завдати їм фізичних труднощів... Мають бути заборонені колективні й тілесні покарання, а також покарання шляхом поміщення в темну камеру та всі інші форми жорстоких покарань або покарань, що принижують людську гідність. Покарання не має містити заборони на контакт з родиною. Механізми, що обмежують рух, ніколи не мають застосовуватися як покарання. Ув’язнений, що визнаний винним у дисциплінарному правопорушенні, повинен мати право звернутися в незалежний уповноважений орган вищої інстанції. Жоден в’язень не може бути працівником пенітенціарного закладу або мати в ньому будь-які дисциплінарні повноваження. Звільненим з ув’язнення відразу після звільнення мають надаватися засоби для харчування, одяг за кліматом і сезоном, а також кошти, щоб дістатися місця призначення». У наших ув’язнених також є побажання щодо стану справ. І ці пропозиції, які навряд чи будуть реалізовані в найближчому майбутньому, яскравіше за будь-яку статистику свідчать про справжнє обличчя нашої держави. З анкет українських в’язнів: «...запровадити громадський контроль в установах за побутом, харчуванням, медичним забезпеченням та гігієною. За незначні злочини засуджувати до громадських робіт і пробації. Умовно-дострокове звільнення здійснювати згідно із законом, а не за гроші. Притягати працівників МВС за тортури та розміщення в «прес-хатах». Елементарна повага людської гідності з боку персоналу. Їжа, зарплатня, восьми-, а не 12годинний робочий день і бодай один вихідний…»
