Сергій Ковбар народився у Рівному, закінчив 8 школу, за тим навчався у тодішньому ПТУ N10 та текстильному технікумі на електромонтера. За тим була строкова служба в армії. А після повернення Сергій працював на рівненській нетканці, свого часу шукав роботу за кордоном. Але врешті повернувся. Останні роки працював у сировинному цеху цементного заводу у Здолбунові (Волинь-цемент, Dyckerhoff).
– Коли розпочалася повномасштабна війна, Сергію зателефонували й просили з’явитися у військкомат. 25 лютого він пішов на завод на нічну зміну, а вранці 26 поїхав у військкомат… Після цього він вирушив захищати країну, – розповідає дружина Героя Ірина.
Сергій був не багатослівним. Коли стало зрозуміло, що попереду війна, сказав рідним лише одне: “Треба – значить треба” і , не вагаючись, поїхав.
Сергій мав золоті руки, усе, що було зроблено вдома – він зробив сам. Якщо чогось не умів, то не соромився навчитися.
– Він був золотим чоловіком, хорошим сином – батьки вже літні люди, живуть у Рівному, добрим батьком. Ми разом виростили двох дітей – доньці 20 років, а синові – 18. А ще Сергій дуже любив жити, – продовжує Ірина.
Про службу та події навколо Сергій практично не розповідав. Він загалом говорив мало, здебільшого відмовчувався. Два місяці їх підрозділ захищав Бахмут, а три тижні тому перевели до населеного пункту Часів Яр.
– Останні кілька місяців зв’язок був дуже поганий. Раз на кілька днів вдавалося почути голос, значить усе нормально. З нього й слова зазвичай не витягнеш. А кілька днів тому сказав мені: “Що б не сталося треба, треба продовжувати жити.” Тепер ці слова стали моїм девізом, – розповідає дружина Героя.
52-річний старший солдат Сергій Ковбар загинув 21 березня 2023 року, виконуючи бойове завдання в місті Часів Яр в наслідок артилерійського обстрілу противником.
Прощання із Героєм відбудеться у неділю, 26 березня, об 11:00 на майдані Незалежності. За тим чин похорону здійснять у Свято-Покровському соборі. Поховають його на кладовищі “Нове”, повідомляє Рівненська міська рада.
