Останнім часом на Рівенщині почали з’являтися невидані досі створіння — свині корейської породи. Ігор Бандюк, мешканець села Спасів Здолбунівського району, розповідає, що кілька років тому односельчани поставились до них недовірливо. Сусідка, саме перед Різвом це було, не на жарт перелякалась, вперше побачивши випадково на подвір’ї цю тварину. Вмить згадала гоголівську «Ніч перед Різдвом», сприйнявши свиню за чортеня. Тепер, розповідає п.Ігор, селяни звикли до чорненьких поросят, яких часто можна побачити на його подвір’ї. Дехто й собі придбав незвичних свинок, а решта залюбки ходить до Ігоря купувати свіжину.
У селі Спасів пана Бандюка знають як доброго господарника. Раніше він викладав у сільській школі фізику та математику, одним з перших у районі почав вчити дітей інформатики. Згодом був обраний головою сільської ради — за чотири роки вдалося чимало зробити для спасівчан: і дорогу завдяки йому в селі проклали, і порядок у центрі села наведено. Коли люди йшли за допомогою — нікому не відмовляв. Минав час, у пана Ігоря підростало двійко дітей, яких потрібно було вчити. Зарплатні не вистачало, тож у вільний час почав пан Ігор розводити свиней. — Спочатку я купив кілька звичайних білих свинок і кнура, — пригадує пан Ігор. — За деякий час у мене їх було вже близько півсотні. Гарних поросят я продавав людям на розплід, а решту здавав на м’ясо. Спочатку ця справа приносила непогані прибутки, але згодом, коли зерно подорожчало, зрозумів, що мій бізнес може зійти нанівець. Грошей від продажу поросят ледве вистачало, щоб покрити затрати на їхнє харчування. Якось виїхав у Шепетівку на ринок і прочитав там рекламу про те, що один з підприємців реалізовує поросят корейської породи, які не потребують висококалорійної їжі й непогано ростуть на трав’яних кормах. Мене це зацікавило, і я вирішив замовити декілька поросят. Нині поголів’я корейських поросят у господарстві пана Ігоря налічує більше сотні. У фермера підробляють декілька його односельчан. Щоправда, підбором харчів і годуванням свиней господар займається сам. Цю роботу нікому не довіряє, хіба що дружині, яка кілька свинок навіть привчила їсти у дворі з рук. Ігор перечитав чимало наукової літератури з тваринництва і на основі здобутих знань та досвіду вивів власний найоптимальніший саме для цієї породи свиней раціон. Саме тому його поросята вважаються одними з найкращих в Україні. За парочкою свиней до пана Ігоря приїжджають люди навіть зі східних областей та з-під Польщі. — Свині корейської породи до харчів особливо не вибагливі й дуже стійкі до різних хвороб, — розповідає Ігор і, на підтвердження сказаного, кидає за огорожу оберемок сіна, на яке тут же накидаються кабанчики, рохкаючи від задоволення. — Китайці саме за рахунок цієї породи свого часу вийшли на перше місце у світі з реалізації свинини. При правильному харчуванні вже за півроку вони виростають до 70-90 кілограмів. Найголовніше, що ці свині добре адаптовані і до наших умов, і до наших харчів. На відміну від білих свиней, вони не потребують висококалорійної їжі. Достатньо цукрового буряка, зерна і перемеленого на борошно сіна. А влітку можна їх взагалі лише травою годувати — як корову чи коня. Найцікавіше те, що навіть коли їх випустити в город, то вони не будуть обгризати дерева чи підривати їхнє коріння. Минулої осені у мене на городі росла капуста, то вони жодної головки не зачепили, натомість всі бур’яни повиїдали. Крім того, навіть маленькі поросята з першого разу запам’ятовують дорогу до свого хліва і після прогулянки самі повертаються. Напередодні Нового року господар не колов порося, оскільки переконаний, що у рік Свині на столі не має бути свинини. Натомість перед Різдвом планує декілька поросяток закоптити — щоб не тільки на свято вистачило, а й на весілля старшого сина.
