Перевтілюватися у казкового героя Нового року — Діда Мороза — раніше було справою для обраних. У роль бородатих дідуганів зі схвалення керівництва вживалися переважно професійні, перевірені, досвідчені актори. Сьогодні зустріти якогось студента з бородою на гумці можна біля кожної ялинки, звісно, щоб за гроші з ним сфотографуватись. Досвідчені Діди Морози такого заробітчанства не визнають. І кажуть, що ця робота — не лише можливість за декілька днів заробити стільки ж, скільки за півроку, а й складна і часто небезпечна для організму.
Актор Рівненського театру ляльок Василь Євтушенко, який вживається у роль ще із студентства, впевнений, якщо людина хоче почути справді гарне привітання, потрібно звертатися до Дідів Морозів-акторів, чи то з їхнього театру, чи то з драматичного.
— А то я напередодні Нового року такого страшного Діда Мороза бачив, який на вулиці роздавав свої візитки, що не знаю, чи не злякаються його дітки, — каже п.Євтушенко.
Відомий у місті шоумен, актор за професією Василь Ващук вже давно відправив себе на «пенсію» і роль Діда Мороза після 30-річного досвіду більше не грає. Але зазначає, що завжди до створення образу свого героя підходив особливо відповідально:
— Щоб виглядати по-справжньому, завжди бороду лише клеїв, а вуса виготовляли на замовлення. Натягти бороду й вуса, визубривши при цьому текст, недостатньо. Потрібно любити свою роботу і насамперед дітей.
Василь Євтушенко каже, що і до, і після Нового року йому доводиться працювати по три дитячі ранки на день, до того ж він задіяний і в новорічній виставі в театрі. За цілий день актор встигає лише трохи перепочити та освіжитися, адже костюм Діда Мороза у театрі шиють такий, щоб жодних підозр у дітей не виникало: — За п’ять хвилин у цьому костюмі з мене починає текти акторський грим. Приміщення, зокрема, у нас в театрі ляльок, добре опалюють. Але трапляється, що аж занадто добре — свого часу ми їздили вітати дітей та дорослих у Сарненський лісгосп. Там в приміщенні була пічка, то дбайливі господарі так її натоплювали, що піт лився потоком. Бувало й навпаки — в цеху одного з заводів не опалювали зовсім. Більше того, там були вибиті шибки й зверху падав сніг, а під ногами був лід. Чомусь так вийшло, що взуття у мене було на тонкій підошві. Як ми витримали — не пам’ятаю. Просив діточок подмухати на нього, рятуючи, очевидно, від спеки й інший відомий Дід Мороз з більш ніж 30-річним стажем роботи, заслужений артист Віктор Янчук. Він каже, що часто доводиться працювати у квартирах, а там зазвичай тепло. З новорічних «приколів» найбільше Янчук любить згадувати випадок, коли вдалося на сто відсотків реалізувати образ діда-чарівника: — Це було в середині 80-х років. Страшенно погана як для Нового року погода, дощ. Відкриття міської ялинки. О шостій годині мали засвічуватись вогні. Настрою взагалі немає. Поряд стояла група людей, яка «підколювала»: мовляв, де сніг? Я кажу — буде, спочатку засвітимо нашу красуню-ялинку, а потім піде сніг. І після того, як ми сказали чарівні слова на зразок: «Ялиночко, красуне, засвітись, посміхнись!», пішов лапатий сніг. Подібні випадки професійні «діди морози» називають одним з головних «плюсів» цієї виснажливої роботи. Але «мінусів» при цьому також вистачає. — Найбільше втомлюють дитячі ранки, — говорить «Дід Мороз» Василь Євтушенко. — Так, що іноді забуваєш, як тебе звати і де ти у цей момент знаходишся. Один мій колега під час «-енного» ранку у хлопчика питає: «Як тебе звати?». «Серьожа», — відповідає той. «І мене Се…» — почав відповідати актор, але вчасно згадав, що він до сих пір перебуває в образі: «…А мене Дід Мороз». Я одного разу прийшов вітати свого кума — це була вже далеко не перша адреса. Зайшов на кухню, борода вже ледь не на плечах була. Прихилився до холодильника і заснув від безсилля. Коли ж нарешті привітав хрещеника, він каже «Дякую, Діду Морозе, за подарунки. А тепер, дядю Васю, пішли до столу». Власне, запрошення «до столу», а точніше — бажання господарів випити з головним гостем Нового року, усі «діди морози» називають ледь не головною проблемою їхньої роботи. — Нелегко буває на корпоративних святах, — згадує один з найдосвідченіших «дідів морозів», актор театру Іван Білоус. — Часто компанія хоче і Діду Морозу налити чарку, а він же персонаж тверезий. Доводиться жартами відбуватися. Василь Євтушенко з усмішкою згадує свій перший робочий день, коли і досвіду не було, і ніхто із старших колег «не навчив, як треба поводитися»: — Я був ще тоді студентом. Вперше на «халтурі». Я ж не знав, що всі хочуть з Дідом Морозом випити! Потім довелося просити нашого водія, щоб він на черговому «об’єкті» усіх попереджав: Діду Морозу пити не можна! Пізніше уже сам навчився відмовлятись. А Василь Ващук виробив свою методику споживання міцного напою, якщо дуже наполягають. — Те, що майже в кожній оселі, куди приходиш за викликом, хочуть обов’язково з тобою випити, — найстрашніше в роботі Діда Мороза, — згадує минуле пан Василь. — Ти, може, й не проти, але борода та вуса дуже заважають. Одного разу дали чарку й три трубочки — довелося пити. Потім трубочки у кишені носив. При цьому усі актори наголошують, що потрібно знати міру, а іноді і зовсім відмовлятися від спиртного — ти все-таки з дітьми працюєш! Власне, неалкогольного «екстріму» також достатньо. Іван Білоус розповідає, що у своїй кар’єрі доводилось з бородою та мішком до дітей спускатись навіть з неба: — Якось мене попросили дітей в аеропорту Івано-Франківська привітати. Задум був такий, щоб я спускався до ялинки з неба. Мене посадили у «кукурузник» і пілот півгодини кружляв над містом. Той, хто колись літав на цій техніці, добре пам’ятає, як шлунок бореться з висотою. Але я мужньо витримав усі повітряні ями і коли спустився, діти були у такому захваті, що мало не звалили мене на землю. А Василь Євтушенко почав свою новорічну кар’єру у ролі Діда Мороза… не зовсім українського. Згадує, що його, тоді ще студента, відрядили на парад «дідів морозів». Він прийшов за вбранням, вдягнувся, але бороду не дали — десь загубилась. Довелося «використовувати» власну, чорну. Здивовані діти бігли й кричали: «Грузинський Дід Мороз!».
